Містечко милосердя Святого Миколая в Івано-Франківську святкує 10-літній ювілей. Сестри згромадження Воплоченого Слова, які опікуються закладом, кажуть, що цьому проекту насправді ще більше років, бо опікою над потребуючими вони зайнялися декілька років раніше.
«Ідея створення притулку виникла у засновника нашого згромадження отця Карлоса Міґеля Буели, — розповідає сестра-монахиня Марія Святого Духа із згромадження Воплоченого Слова. – Тому, де є потреба реалізовувати справи милосердя — відкриваємо заклади і допомагаємо людям».
З самого початку в монастирі та новоствореному Містечку Милосердя мешкали люди різних категорій і віку. Всього п’ятнадцятеро осіб. Це були і одинокі матері з дітьми, і дівчатка-школярки, і старші – ті, кому не було де жити і куди іти. Разом з ними – три сестри-монахині, які опікувалися всіма – допомагали втриматися в житті, не впасти, а знайти себе, стати на ноги.
«На початках ми все робили самостійно – зверталися по допомогу до різних людей, організацій, — ділиться сестра Марія. – Та згодом, благодійники самі знаходили дорогу до Містечка. Тож не було потреби виходити з дому і більше часу залишалося для дітей та підопічних, для їх виховання, навчання тощо».
Впродовж всіх років існування притулку в його стінах побувало чимало потребуючих. У кожного з них своя історія і своя доля. Як кажуть сестри-монахині – над кожним з них Божий провід і Божа рука.
Тут не обмежують терміну перебування, особливо дівчаток, адже монастир жіночий. Хлопці можуть мешкати до підліткового віку – далі повертаються до своїх батьків чи родичів, які переважно є у кожного з них. Приймають у Містечку Милосердя також сиріт – їх з часом всиновлювали родини під контролем соціальних служб.
У перспективі відкриття Містечка Милосердя і при чоловічому монастирі Воплоченого Слова – там хлопці зможуть перебувати необмежено в часі.
До притулків майже увесь час приходять волонтери, які допомагають – хто спілкується з мешканцями, дітьми, хто підтримує матеріально.
Всі мешканці притулку при монастирі повинні дотримуватися правил, за словами сестер, як і в кожній родині. Хоча будь-якому відвідувачу впаде в око те, що ставлення до підопічних тут є достатньо демократичне і лояльне. Ніхто не змушує їх робити те чи інше – хто грається, хто молиться, хто п’є чай. Харчуються всі разом за одним великим столом декілька разів на день.
Для найменших в притулку діє садочок, їх відвідує педагог-вихователь. Школярів відвозять до школи.
Всі діти мають можливість займатися у гуртках в притулку або відвідувати гуртки в місті. Кожен обирає на свій смак.
Також монахині з підопічними відвідують культурні заходи – концерти, спектаклі, кіно, фестивалі, тощо. Їздять на відпочинок – в гори, на море.
Особлива увага приділяється спілкуванню з рідними дітей. «Зв'язок з родиною має бути нерозривним – з батьками, які б вони не були, бабусями, дідусями, сестрами, братами», — каже сестра Марія Святого Духа.
Самих сестер-монахинь підопічні називають мамами. Вони і справді, як багатодітні мами. Хоча не скаржаться – кажуть, така їх місія. Це така приємна втома виховувати дітей і відкривати в них дари Божі.