Мистецька спадщина домініканців в Україні
Ірина МАКСИМЕНКО. — "Домініканці в Україні та Росії", б.д.
В мене вже давно була мрія «зібрати докупи» історії всіх колишніх домініканських костелів на території нашого Вікаріату, що охоплює Росію та Україну. Так з різних джерел з’явилися матеріали про Львів, Тернопіль, Підкамінь, Кам’янець-Подільський, Чортків… Яке ж велике було моє здивування, коли я натрапила на статтю Ірини Пустиннікової, де говорилося, що існує монографія пані Наталії Урсу «Мистецька спадщина Домініканського Ордену ХVII-XIX ст. на території України», що вийшла друком у Кам’янці-Подільському в 2007 р.
Монографія є результатом багаторічної праці п. Наталії, адже її серед її наукових інтересів — дослідження сакрального мистецтва Домініканського Ордену на землях України та проблеми відродження національної мистецької спадщини. В книзі розкрита історія утворення домініканських осередків ХVII-XIX ст. на сучасній території України, проаналізовано домініканське зодчество та архітектурні особливості храмів, побудованих братами-проповідниками. Це перша в Україні спроба опрацювання мистецького доробку окремо взятого монашого ордену, і вона дійсно широко та різнобічно дає читачам уяву про присутність домініканців на східних землях.
Хто і як будував домініканські храми та монастирі? Який був характер тогочасного апостольства на цих землях? Хто допомагав домініканцям матеріально? Як виглядала домініканська архітектура на Правобережній Україні та в Галичині? Як духовність виражається в архітектурі? Переглядаючи монографію, можна знайти відповіді на всі ці питання. Проповідь Божого Слова отці-домініканці несли навіть через камінь — якщо виникнуть сумніви, варто зробити мандрівку колишніми домініканськими храмами!
Коли читаєш перелік міст, містечок та сіл, де колись проповідували домініканці, то не віриш своїм очам. Особливо зважаючи на сьогодення, коли Католицька Церква в Україні переживає період відродження. Бар, Бишів, Вінниця, Волимир-Волинський, Камінь-Каширський, Київ, Козин, Кульчини, Летичів, Липовець, Луцьк, Любар, Ляхівці, Мурафа, Невірків, Овруч, Острог, Смотрич, Соколець, Соколов, Солобківці, Старокостянтинів, Тарговиця, Тиврів, Топоров (біля Старокостянтинова), Тульчин, Ходорків, Чарторийськ, Червоноград, Чорнобиль (!), Шарівка, Язлівець, Яловичі — все це також були місця розташування домініканських монастирів. Більшість з цих монастирів була скасована Російською Імперією в ХІХ ст., крім дому в Липовці, зруйнованому ще до 1672 р. татарами; тернопільського та язлівецького монастиря, діяльність яких припинила австрійська влада та ще кількох монастирів, доля яких маловідома.
А якщо брати окремо історичні терени Галичини, то можемо говорити про домініканську присутність у Белзі, Богородчанах, Бродах, Буську, Бучачі, Галичі, Єзуполі, Жовкві, Золотому Потоці, Коломиї, Львові (п’ять храмів, три з яких діють і зараз), Мостиськах, Перемишлянах, Рогатині, Самборі, Сидорові, Снятині, Тисмениці, Теребовлі, Чернелиці та Яворові. Ці монастирі були скасовані в кінці ХVІІІ ст. австрійською владою. Радянська влада вже в ХХ ст. зачинила монастирі в Богородчанах, Жовкві та Львові. Золотий Потік та Тисменицю брати-проповідники покинули з волі польської влади, а Теребовлю — бо монастир був знищений турками. Не встановлена лише доля давнього (до 1270 р.) домініканського костелу св. Йоана Хрестителя.
В Конституціях Ордену сказано, що «монастирі, уникаючи всього, що непотрібно і що справляє розкішний вигляд, повинні бути скромними і підпорядкованими цільовому призначенню, а також влаштовані згідно зі звичаями місця і часу, щоби нікого не згіршувати». Храми і монастирі будувалися лише на Божу Славу — і сторіччями прикрашали українські міста і села, збираючи людей на зустріч з Богом. Сьогодні деякі з них зруйновані, але частина далі слугує людям — як і продовжує, не дивлячись ні на що, нести проповідь Слова в Україні, а також вже і в Росії, «славне товариство отців-домініканців».
Фото з монографії «Мистецька спадщина Домініканського Ордену ХVII-XIX ст. на території України»
