Сокаль – древнє, цікаве, самобутнє місто, яке своїм корінням сягає в сиву давнину, а якщо точніше – ще в дохристиянські часи. Досі ще ніхто достеменно не сказав, коли саме на території нинішнього Сокаля з’явилися перші мешканці. Однак було це давно.
Ірина СТРИЖЕВСЬКА. — "Львівська газета", 15 липня 2009 року
Принаймні на це вказують дані археологічних розкопок: тут поблизу вокзалу знайшли скелет давньої людини та знаряддя праці, виготовлені із кремнію. У річці Західний Буг натрапили на рідкісний молоток.
Окрім того, на території нинішнього Сокаля знайшли залишки поселення часів шнуркової кераміки, давньоруські срібні прикраси. Першу письмову згадку про Сокаль датовано аж XIV століттям, точніше – 1377 роком. А через 47 років після того місто отримало магдебурзьке право.
Місто Сокала чи соколів?
Нині існують три версії про походження назви міста Сокаль. Перша з них походить буцім від назв птахів – соколів, яких тут було чимало. Інша ж повертає нас до давньоруських часів. Саме тоді наші предки називали “сокалями” кухні та їдальні. Оскільки місто було на берегах Західного Бугу, то, цілком можливо, тут була харчевня, а може, й не одна.
Ті, хто звик довіряти лише письмовим згадкам, виводять третю версію про походження назви міста. Тобто від згадки 1061 року в літописі “Повість минулих літ”: “Прийшли половці вперше на Руську землю воювати. Всеволод тоді вийшов супроти них місяця лютого у другий день. І сталася битва межи ними, і перемогли половці Всеволода, і, спустошивши землю, відійшли. Се вперше було лихо для Руської землі од поганих безбожних ворогів. Князем же був у них Сокал”.
Сокальський замок
Як і кожне поважне європейське середньовічне місто, Сокаль у ті часи мав замок. Його спорудили на вкритому густими лісами правому березі Західного Бугу. Однак нині про існування замку на цьому місці можна дізнатися хіба що з історичних джерел, а ще – з назв двох вулиць у місті – Замкова Горішня та Замкова Долішня. Уперше про Сокальський замок у письмових джерелах згадують щойно 1519 року. Проте народна пам’ять пов’язує його появу з часами Київської Русі. Оскільки Сокаль розташований на берегах важливої транспортної артерії – річки Західний Буг, то цілком імовірною є версія про те, що замок у місті мав значення як охоронний об’єкт для пристаней і переправ. І, звичайно ж, для оборони міста. Утім і письмова згадка, датована 1550 роком, підтверджує, що польський король Зигмунд Август дбав про збереження та посилення обороноспроможності Сокальського замку. Однак поступово замок занепадав, а згодом і згорів дотла під час одного з ворожих набігів. Відтак під час визвольної війни 1648 року під проводом Богдана Хмельницького польська шляхта в Сокалі знайшла прихисток не в замку, а в бернардинському кляшторі, що на лівому березі Західного Бугу. Кляштор був добре укріпленою фортецею: оточений водами річки Ради і двома рядами оборонних стін із чотирма кутовими баштами. До кляштору вело двоє в’їзних воріт – східні й південні.
Уже наприкінці ХІХ ст. на місці замку в Сокалі стояла цегельня. А залишки його фундаментів свідчили, що колись він займав значну територію.
Міські святині
Безперечно, до них насамперед належить церква святого Миколая. Нині вона мурована. Її дерев’яна попередниця відома з 1472 року. Щоправда, стояла вона тоді на лівому березі Західного Бугу. Приблизно через півстоліття сокальчани побудували церкву Миколая – теж дерев’яну, однак на правобережжі. Саме в ній 1594 року відбувалася нарада православних єпископів щодо майбутньої унії з Римом. 1630 року Сокаль постраждав від пожежі. Не вдалося вберегти від вогню і дерев’яні храми святого Миколая та Пресвятої Богородиці. Тому в середині XVII століття городяни звели нову, муровану церкву святого Миколая. Нині вона – унікальна пам’ятка українського сакрального мистецтва епохи Ренесансу. А барокові прикраси храм отримав уже в першій половині XVIIІ століття.
Час і люди не завжди були прихильними до цієї церкви. Значної шкоди вона зазнала під час Другої світової війни.
Іще одна сакральна пам’ятка Сокаля – кляштор бернардинів із костелом Богородиці. Оскільки тут болотянисті ґрунти, будівництво тривало п’ятнадцять років. Історичні документи свідчать: аби заложити міцні фундаменти, викопали глибокі рови, в які густо позабивали вільхові палі, на дно сипали вугілля і ставили горщики з товченим шлаком, пересипаючи їх негашеним вапном і заливаючи рослинним маслом (олією). Автор ескізів і керівник будівництва сокальського монастиря бернардинів той самий, що й костелів бернардинів і кларисок у Львові – Бернард Авелідес.
Щоправда, унаслідок впливу історичних подій і часу це творіння зодчого зазнало деяких змін.
1732 р. підвищено висоту стін для збільшення обороноспроможності споруди. Через необережне поводження з вогнем 25 травня 1843 року в кляшторі спалахнула пожежа, яка знищила майже всю внутрішні обстановку костьолу разом із чудотворною іконою Богородиці. Тоді згоріло багато старовинних мистецьких пам’яток, стародруків і рукописів. Кляштор повністю відреставрували лише через п’ять років і наново освятили 7 вересня 1848-го. Значних руйнувань зазнав кляштор і під час Першої світової війни.
Сокальська Богородиця
Ікона Чудотворної Сокальської Богородиці століттями оповита переказами та легендами. Кажуть, її намалював здібний до мистецтва художник Вензик, який осліп і ходив пішки молитися про поміч зцілення до ікони Белзької Божої Матері. Коли ж зір повернувся, чоловік пообіцяв намалювати копію образа й подарувати її храму. Однак він повністю забув зображення оригіналу. Стурбований невдачею Вензик знову поїхав до Ясної Гори. І вдруге не зміг відтворити чудотворну ікону. Втретє поїхав до Ченстохова. А повернувшись додому, побачив на тій дошці, на якій мав намір малювати ікону, зображення Богоматері, що сяяло надзвичайною ясністю і красою. 1392 року художник відніс ікону в церкву в Сокалі та залишився при ній назавжди. 1519-го татари спалили місто дотла. І хоча згоріла церква, образ уцілів. Його помістили в невеликій дерев’яній капличці. Наприкінці XVI століття на цих землях з’явилися бернардини, і вже 1604 року посвятили перший камінь під будівництво нового костелу. Ікону Сокальської Богородиці помістили в вівтарі зліва. 1680 року о. Ян Капістран Юркевич прирівняв Сокальський кляштор до Лорето в Італії, Монсарето в Іспанії та Ченстохова в Польщі. А 8 вересня 1724-го відбулася коронація Сокальської чудотворної ікони. Коронацію проводили архієпископ Львівський Ян Скарбек, Єпископ Холмський Ян Шанявський і Єпископ Йосиф Левицький.
Є ще одна легенда про чудотворну ікону Сокальської Богородиці. О. Маурицій Жечнік розповідає таке: “... Коли від своїх людей, випущених із кляштору, Богдан Хмельницький нічого не міг дізнатися, він дуже просить, щоб його і його вірного слугу Василя Прокевича впустити в кляштор, йому дозволили увійти. Коли Богдан Хмельницький побачив невеличкий загін, почав у думці складати злий план. Йому відкрили Чудесну Ікону, і коли це було виконано, то його осяяло таке сяйво, що він осліп. Тоді на нього напав великий страх, і коли відчув, що став незрячим, почав бити себе в груди, шкодуючи за свої грішні думки. І той, хто увійшов до костелу з гордістю – плазує по землі! Той, хто має стотисячне військо – став нічим! Той, хто грозив знищенням, – просить молитви, щоб прозріти! З ласки Божої Матері Богдан Хмельницький прозрів, і бачив як і раніше”.