Впродовж цілого архипастирського служіння митрополит Андрей керувався у своїй праці насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися наступні слова: «Кожний крок у життю, кожне слово душпастиря мусить бути в гармонії з працею, словами, ділом Ісуса Христа»
Вступ
Слава Ісусу Христу!
Всечесні отці, дорогі в Христі брати і сестри,
Вельмишановні пані та панове!
Я радий вітати організаторів, доповідачів та учасників міжнародної конференції «Митрополит Андрей Шептицький (1865–1944): Єрарх – Пастир – Пророк», яка, безперечно, є не лише доброю нагодою для зустрічі однодумців, а й також повинна послужить поштовхом для нових і, надіюсь, більш плідних досліджень великої спадщини українського Мойсея – Митрополита Андрея Шептицького.
Кир Андрей Шептицький - Ієрарх, що мав найбільший вплив у Східній частині Католицької Церкви впродовж першої половини ХХ століття. Його діяльність та наміри виходили далеко поза межі його Митрополії, яка охоплювала Західну частину України. Був він не тільки людиною незвичайних якостей, але й надзвичайних чеснот, так, що Кир Іван Бучко (†1974) Апост. Візит. Українців у Зах. Європі від 28 січня 1955 року розпочав беатифікаційний процес Слуги Божого Андрея.[1]
Різнобічна душпастирська діяльність Митрополита А. Шептицького була предметом уваги багатьох дослідників. Багато матеріалу вже опрацьовано, але він ще далеко не вичерпаний, адже велика кількість його праць залишаються в архівах неопублікованими.
Давати характеристику такій великій особистості, висвітлювати всі грані її великої діяльності - надзвичайно важко. Богослов’я, освіта, душпастирство, відродження монашества, подвижницька праця задля єдності Церкви, оновлення літургійно-обрядового життя, меценатство і доброчинна діяльність у суспільстві... – все це тільки неповний перелік ділянок душпастирського служіння Великого Архієрея. В цій доповіді я коротко зупинюсь на душпастирській діяльності Митрополита Андрея.
Шептицький, який протягом 45 років був провідником УГКЦ, мав ясне бачення своєї місії і ревно прикладався до її виконання, про що сам каже у своєму першому посланні до вірних Станіславівської єпархії: «Ісус поручив мені Вас вести дорогою спасіння, дав мені людське серце і людську любов супроти вас».[2] Митрополит вважав, що найголовнішим його обов’язокм є спасіння людей, яких йому довірив Господь; у своїй душпастирській праці він керувався навчанням і прикладом Христа. Можна сказати, що це перше послання становить програму його діяльності впродовж цілого життя.
1. Джерело душпастирської діяльності митрополита
Особі митрополита присвячують наукові праці, збірники документів та матеріалів, на ці теми відбуваються численні конференції. Та все ж не слід забувати, що особа митрополита Андрея – це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. Усе його життя зводилося до однієї глибокої основи – духовності. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але тим визначальним чинником, який зумовлював усе інше, а зокрема й душпастирську діяльність.
Звичайно людину оцінюємо по її вчинках, ділах, згідно з давньою філософською засадою, що дія є вислідом суті, а у випадку людини — її духа, її особовості. Св. Августин писав: «Скажи мені, що ти любиш, і я скажу тобі, який ти». Чи не можна було б сказати щось подібне про молитву особи, чи не можна б оцінити прикмети, характер якоїсь особи по її молитві? Молитва була улюбленим заняттям Митрополита Андрея. Він закликав до молитви духовенство й вірних, бо за його словами
“У молитві душа очищується від гріха, кормиться любов’ю, скріплюється у вірі, утверджується в надії: розквітає дух, розширюється нутро душі, очищується серце, являється правда, поконується спокуса, зникає смуток, відновлюються змисли, сили знеможені підносяться; холодність устає, ржа прикростей никне. З молитви виходять, як живі іскорки, бажання неба, які видає душа, запалена огнем Божої любові. Велике достоїнство молитви, безмірні її привілеї: молитві відкриваються небеса”.
В іншому своєму пастирському посланні, зверненому до духовенства, митрополит так пише про важливість молитви в житті душпастиря:
«Пристосовуючи старинну пословицю, можна сказати: «Покажи мені свій Молитвослов, а я тобі скажу, яким ти священиком». Бо, без сумніву, хто любить священичі молитви та відправляє їх побожно, зі скупленням, із повагою, хто не спішиться, а затримується часом над важнішими уступами, той, очевидно, буде мати напевно Боже благословенство для душпастирської праці. А навпаки (…) священик, що (…) церковним молитвам не дає першого й найважнішого місця (…), не може бути добрим душпастирем, бо буде мати таку благодать, яка його молитва, і стільки благодаті, скільки його молитви.» [3]
2. Ціль душпастирської діяльності митрополита Андрея
Митрополит Шептицький вважав, що найкраща дорога, яка може довести до спасіння людей, Богом йому повірених, - це в першу чергу, піклування про їх релігійні потреби. А релігію Митрополит не розумів так, як ті, що, за його словами, „надягають мундир християнства кожної неділі, а відтак складають його до шафи і вбираються в іншу одіж на всі заняття кожного тижня”. Релігія “має бути християнським світоглядом, намаганням в житті виконати Божу волю”.
Впродовж цілого архипастирського служіння митрополит Андрей керувався у своїй праці насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися наступні слова: «Кожний крок у життю, кожне слово душпастиря мусить бути в гармонії з працею, словами, ділом Ісуса Христа»[4]. Він писав:
“Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коби лишень Ви, мої браття, були спасенні”.
Тому вся його душпастирська праця, як він сам писав
«…не буде лише виконанням архієрейської власти, а тим менше лиш бюровим урядуванням. Сам проповідаючи, сповідаючи і катехизуючи, буду старатися все зробити більше як то, що буде стислим моїм обов’язком”.
Цієї програми він невідступно дотримувався упродовж 45 років свого душпастирського життя, проповідуючи “часом і захриплим голосом” – бо, як писав до гуцулів, “не жалував... ні сил, ані здоров’я”. Тож і недивно, що дух святості, який променів від Архиєрея, запалював серця тих людей, котрі мали нагоду чути слово Боже з його уст.
Якщо проаналізуємо життя і діяльність митрополита Андрея, зрозуміємо, що у нас нема підстав сумніватися в щирості таких його пастирських слів та у шляхетності, благородності та чистоті всіх його намірів впродовж цілого архієрейського служіння. Служіння митрополита Андрея Богові та Церкві, його багатогранна душпастирська праця – праця задля духовного піднесення народу – є найкращим доказом його духовної величі.
3. Сфери душпастирської діяльності митрополита
Дослідники життя і творчості Андрея Шептицького одноголосно стверджують, що глибока духовність митрополита, поєднана з його високою та всебічною освіченістю і винятковими обдаруваннями серця, розуму й волі, спричинили те, що він був одночасно
«справжнім провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; надхненним дослідником з пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-виховником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт; провідником та аскетом».[5]
Читаючи твори Слуги Божого Андрея, зауважуємо, як багато уваги присвятив він монашеству.[6] Однією з особливих заслуг митрополита в першій половині ХХ століття було відродження східного монашества УГКЦ та заснування східних віток західних Чинів та Згромаджень. Відновлюючи давнє чернецтво і закладаючи нове, Митрополит мав намір обновити УГКЦ в цілому та зробити наголос на її особливій історичній місії - єднання між Сходом і Заходом. На думку Митрополита Андрея Шептицького, ця місія в лоні Вселенської Церкви полягала у відновленні східних традицій без порушення єдності з Апостольським Престолом[7]; у цей спосіб УГКЦ має дати живе свідчення тому, що повнота єдності з Апостольським Престолом аж ніяк не суперечить ані літургійним обрядам, ані богослов’ю, ані ментальності східних українських християн. Для практичного втілення цієї місії УГКЦ необхідне ретельне вивчення Східних Отців та систематичне повернення до традицій Східної Церкви до часу роз’єднання; звідси зрозуміло, чому Митрополит Андрей розпочинає обнову Церкви саме з чернецтва.
Християнська духовність і святість, хоч за своєю суттю є речами внутрішніми, виявляються також і назовні. Цей вияв полягає не в зовнішній побожності, не в аскезі, які є лише засобами; справжня святість – це діяльна любов до Бога і ближнього. Глибока духовність була не тільки однією із внутрішніх якостей Митрополита Андрея, але це було джерело всіх його намірів та вчинків. Душпастирська праця митрополита не обмежувалася лише молитвою, богослужіннями і проповідництвом, або внутрішньо церковним життям, а була, як би ми це назвали сьогодні, дуже соціальною. З храмового середовища молитви вона виливалась у світ і заторкувала різні сфери життя ввіреного йому стада. В одному зі своїх послань до духовенства, Андрей Шептицький підкреслює, що душпастир у своїй молитві не повинен закриватися від світу, а виходити назустріч усім його потребам та проблемам, стараючись долати та вирішувати їх. Ось його слова:
«Можна сказати, що Молитвослов треба духом співати, (…) під слова молитви підсувати всі потреби своєї душі та своєї родини, і громади, і села, і цілого народу, і цілої Церкви, згадувати про недужих, убогих, безробітних та тих, що терплять, тих, що живуть у грісі, про тих, що сповідаються, про тих, що слухають його проповіді. Хто про ті всі такі безконечно важні справи не пам'ятає в часі Молитвослова, коли ж про них буде пам'ятати?».[8]
В іншому своєму посланні митрополит Андрей описує, наскільки багатогранною має бути душпастирська праця:
«Журба душпастиря про довірене йому стадо складається з безлічі подробиць, яких ніякою мовою не можна би ніколи вичерпати. Кожна хвиля кожна нова обставина, приносить нові питання, на яких відповіді не знайдемо легко, бо лише Божа благодать може нам її дати, трапити у кожному положенню на те, чого кожній душі треба. Сотки й тисячі питань, що відносяться до життя цілої громади, до життя кожної родини й кожної душі зокрема, мусить душпастир безнастанно розв'язувати, безнастанно стояти неначе на сторожі, щоби людським душам не діялося ніяке зло, ніяка шкода.»[9]
А в ще одному посланні митрополит так говорить про те, якими конкретно бачить він душпастирські обов’язки священнослужителя:
«Дорогі браття, призадумавшись над усіми нашими потребам, глядячи на них із боку обов'язків свого стану і клира, себто з боку життя релігійного, - бачу тисячки дітей, яким треба дати науку й виховання християнське; тисячки сиріт без батька і нені, яким треба заступити рідню; бачу тих бідних, що, попавши у тяжкі гріхи, втратили Божу ласку: їм треба помогти піднестися, треба молитвами випросити їм ласки в Бога, щоб навернулися; бачу церкви, які треба би поставити, парохії та школи, які належало би встановити; бачу й заблуканих, яких треба би привернути до Христового стада, поваджених, яких добре було би поєднати; бачу тих, що сумують і плачуть, - їм би треба би розради, - голодних - їх треба нагодувати; бачу родини християнські, що треба освятити; а передусім тим виджу покликаних до священства та й бачу, як їх треба свято виховувати в семинарах і малім, і великім, і молодіж усю виджу, якій треба запевнити католицьке виховання.»[10]
Митрополита як справжнього пастиря турбували щоденні побутові проблеми людини. В важкі для його народу часи, коли повсюди панувала бідність, він писав:
«А у нас потрясення економічної кризи знищили й далі нищать стан рільників. Стан ремісників, що так тісно зв'язаний зі станом рільничим, терпить тяжкий недостаток. Інтелігенція не має, з чого жити. Люди, колись заможні, доведені до недостатку. Молодіж, що школи скінчила, літами чекає заняття і не може удержатися по скінченню найліпших шкіл і при найліпшій праці. Усі інституції загального добра хитаються, загрожені цілковитою руїною, а в усіх краях, може, не ліпше, як у нас: така сама біда».[11]
Коли А. Шептицький у своїх посланнях говорить про такі різні аспекти народного життя, що його турбували, то наголошує, що таким чином він ніяк не зраджує своєму покликання душпастиря:
“Такої мови Ви певно не сподівалися від мене. Бо чиж я лікар, чи хлібороб, чи політик, щоб говорити про здоров’я, добробут, чи просвіту? Ні! Я справді не лікар, ні хлібороб, ані не політик! Я – ваш Батько.”
І такі слова митрополита не були лише красивою риторикою і закликом до ввірених його опіці священнослужителів і вірних. Вони становили план діяльності самого митрополита. Про це свідчать плоди його праці. Митрополит Андрей намагався всюди, де тільки можна було, допомогти у віднові й розбудові життя свого народу. Відома праця митрополита у сфері просвіти, шкільництва, медицини. Український Національний Музей, Народна Лічниця, Вдовичо-Сиротинські фонди, санаторії, захоронки для дітей, створення бібліотек і архівів, Руська Щадниця в Перемишлі і Земельний Банк у Львові, підтримка кооперативів, створення ботанічних заповідників - це тільки невелика частина із довгого переліку плодів його благодіянь.
Папа Пій ХІІ у своїй Енцикліці «Orientales omnes'' так писав про Митрополита Андрея:
«Оглядаючи високі і світлі вершини історії Української Церкви, ми не можемо обійти мовчанкою славетного Митрополита Андрея Шептицького, який, працюючи невтомно протягом сорока п’яти років у різних напрямках не лише задля духовних потреб, дбав про довірену йому паству. За час свого перебування на престолі він заснував Богословське Товариство для дослідження історії і розвитку релігійної науки серед духовенства; у Львові заснував Богословську Академію, де найталановитіша українська молодь могла присвятити себе вивченню філософії, богословії та інших наук за методикою світових університетів; видання книг, преси, публікації газет і журналів досягли практично європейського рівня. До того ж релігійне мистецтво спиралося на прадавні традиції і геніїв нації; музеї та інші мистецькі заклади посідали відомі шедеври минулого. Врешті, були створені й діяли численні фонди матеріальної підтримки для біднішого населення».[12]
Коли митрополит Андрей говорить про такі речі як держава, народ, державне будівництво, влада, форма правління тощо, тобто про речі, які науковці й практики цих знань вважають виключно своєю монополією, то робить це не тому, щоби стати політиком чи державним діячем, але тому, що цього вимагало його розуміння завдань Христової Церкви. Ось, що писав митрополит у 1904 році:
“Стоячи на сторожі суспільної моралі, мусить духовенство рішучо ставати в обороні тих, що не уміють себе успішно боронити, мусить заступатися за всі їхні кривди, навіть з нараженням власного добра. Опіка над убогими і оборона тих, що не вміють боронитися, рівність, братерство людей, - се лиш закон справедливости і любови ближнього, на якім стоїть цілий євангельський закон”.
Важко не подивляти величі духа митрополита Андрея, коли врахувати, що його послання щодо милосердного відношення до всіх людей були проголошені не у період щасливого національного відродження, а в складних міжвоєнних та воєнних часах, коли політична ситуація і міжнаціональні взаємовідносини на території його митрополії були дуже непрості. Тим не менше серед усіх цих труднощів митрополит в першу чергу бачив людину, а не її політичну орієнтацію чи національну або конфесійну приналежність. Саме тому він перестерігає перед пацифікацією, виступає проти переслідування православних у Польщі, переховує євреїв, звертається із закликом «Не убий»… Тому і понині залишаються актуальними його слова:
«Я ж сам про себе уважав би за зраду справи Христової, коли б задля яких принципів, що міняються з дня на день, або квестій, які релігію не обходять, став я - борони Боже - коли якою причиною незгоди або непорозуміння між ким-небудь із моїх вірних а мною. Як усе й усюди лишаю днесь усі квестії політичні на боці й тут не хочу ні про політику говорити, ні у значінню політичнім. Чим більше і висше піднесемося понад те все, що переминає, тим і легше буде нам, священикам, заховати між собою і з вірними ту єдність духа у злуці мира, до якої так рішучо закликає нас святий апостол Павло (Еф. 4, 3)».[13]
Діяльність митрополита Андрея не обмежувалася лише межами Галичини чи УГКЦ. Його погляд сягає і на географічний Захід, і на Схід. Шептицький дбає про долю українських емігрантів, зокрема на американському континенті, і старається про те, щоб вони отримали належну душпастирську опіку і власну церковну ієрархію. Можемо сказати, що саме завдяки його крокам сьогодні важко сумніватись, що є не тільки виключно українською чи європейською Церквою, але Церквою світовою, бо своїми структурами вона присутня й на нових материках – в Північній і Південній Америці, Австралії… Митрополит пам’ятає про Христову заповідь-молитву «Щоб усі були одно» (Йо 17,21) і стає натхненником та гарячим поборником існування екзархату Російської Греко-Католицької Церкви...
Завдяки своєму пророчому духу митрополит на початку 20 ст. сміливо звершував те, що тільки згодом у світі стало сприйматися як щось самозрозуміле. Так, наприклад, ініціювання митрополитом Андреєм в 1907 році так званих Велеградських З’їздів надихнуло не лише українську, але також інші слов’янські церкви духом братерства та церковного порозуміння. Делегати розуміли Вселенську Церкву, як дерево, яке має безліч гілок, які живляться від єдиного кореня і багато в чому випередили свій час. Таким чином Велеградські Конгреси стали предтечами екуменічного руху, що набув загального визнанння у Католицькій Церкві після ІІ Ватиканського Собору. Крім того, вони посприяли тому, що УГКЦ почала серйозніше замислюватися своєю місією у Вселенській Церкві і сучасному світі.
Закінчення
Заслуги Митрополита у піднесенні духовного рівня свого народу важко переоцінити. Мало хто сподівався, що митрополит Андрей стане відомим не тільки як церковний діяч, але і як Батько свого люду. Справи, що їх довершив митрополит Андрей для свого народу, були зумовлені потребами часу, його власними можливостями й природними здібностями. Але те, чим він відзначається, що ставить його за взірець єпископа, душпастиря Вселенської Церкви – це не зовнішні вчинки, але дух, який їх зродив. А цей дух – це дух Христа, це серце люблячого батька, сповнене любові до своїх дітей, що його можна відчути в кожному душпастирському листі. З численних Пастирських Послань, Звернень, листів вимальовується образ не вченого-соціолога, політика, державного мужа, націонал-економа, але єдино Церковного Учителя, Пастиря Христового стада, богослова-мислителя.
Особливо промовисто звучить слово митрополита Андрея з його заповіту: воно свідчить про силу і шляхетність його великого духа, його широкого серця як Пастиря, котрий любив свій народ чистою любов'ю, бажаючи йому особливого місця серед народів світу в Божому Царстві. Ось воно:
«Від тієї пори, коли з послуху Вселенському Архиєреєві прийняв я важкий єпископський уряд, зрозумів я, що моїм обов'язком є провадити своїх вірних до вічного спасіння через віру католицьку, у любові до Бога та до його Церкви — то значить християнізувати життя, думки й теж навіть патріотизм моїх вірних. Я все приставав з моїми вірними у справедливих їхніх національних аспіраціях, роблячи себе всім для всіх, щоб їх спасти, обороняв я їх також перед несправедливостями. По повному іспиті сумління не бачу я, що міг би був змінити в своєму розумінні моїх обов'язків пастиря. Ніколи не було в мене ненависти до тих, які мене ненавиділи. Не було у мене ніколи злоби супроти тих, які кривдили моїх вірних й мене самого. Я їм все прощав й прощаю щиросердечно. Ніколи не пропагував національного шовінізму. Проповідував я все тільки любов до ближнього, любов до всіх, навіть до ворогів. Євангелія Ісуса Христа була одинокою темою мого проповідництва. Одинока ж ціль моєї праці — вічне спасіння моїх вірних».
«А тепер вже мене не почуєте, аж у день Суду Божого» - з цими словами відійшов у вічність Слуга Божий Митрополит А. Шептицький. Його тілесний голос затих, але він і далі промовляє до нас через свої богословські трактати, твори на тему церковної дисципліни, аскези, духовності, через свою посвяту й жертву, терпіння й надію, закликаючи нас наслідувати його приклад і працювати для добра нашої Церкви і народу.
30.10.2009 р. Б.
Конференція «Митрополит Андрей Шептицький (1865–1944): єрарх – пастир – пророк», УКУ, м. Львів
+ Ярослав (Приріз),
єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії
[1] НАКЛАДОМ ПОСТУЛЯЦІЇ, Вісті про Великого Митрополита А. Шептицького, Нюарк, Н. Дж. 1984. Дикрет Священної Конґреґації Обрядів в справі беатифікації Слуги Божого Митрополита Андрея, Ч.: 14/955. Рим, 28.01.1955. К. Кард. Чіконіяні Префект Свящ. Конґр. Обрядів. А. Карінчі, Секретар Свящ. Конґр. Обрядів. Письмо Священної Конґреґації для Східних Церков, Ч.: прот. 731/54 Рим, 14.02.1955, Євгеній Кард. Тіссеран, Секретар, А. Кусса, Ассесор. Там же стор. 4-5.
[2] А. ШЕПТИЦКИЙ, Пастирські листи т.1. Див. Твори Слуги Божого Митрополита Шептицького, Торонто, 1965, стор. 3.
[3] Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства Молитвослов і Святе Письмо (1936 р., травень, Львів.), в: Пастирські послання 1918 - 1939 рр., т.2, Львів 2009, с.308.
[4] 1934 р., неділя Хрестопоклонна, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства Братство Святих Тайн і Християнської науки, Т.2, ст.174.
[5] І. ГРИНЬОХ, Слуга Божий Андрей-Благовісник Єдности, Мюнхен, 1961, стор. 5. Див. Ю. ДЕРОВИЧ, Митрополит - Меценат, Богословія т.ІV.,1926, стор. 66-77. Cfr. V.J. POSPISHIL, Sheptyts'kyj and Liturgical Reform; M.M. MUDRAK, Sheptys'kyj as Patron of the Arts; EDITOR, P.R. MAGOCSI, Morality and Reality the Life and Times of Andrei Sheptyts'kyi, Edmonton 1989.
[6] А.М. БАЗИЛЕВИЧ, Введення у твори Митрополита Андрея Шептицького. див. Б. Конституційні письма і монастирські Устави, стор. В.55-В.85.
[7] Пор. L.HUSAR. Ecumenical Mission of the Eastern Catholic Churches in the Vision of Metropolitan Sheptyckyj. Rome, 1975, p. 139-140.
[8] Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства Молитвослов і Святе Письмо, в: Пастирські послання 1918 - 1939 рр. (1936 р., травень, Львів), т.2, Львів 2009, с.308.
[9] Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства Братство Святих Тайн і Християнської науки (1934 р., неділя Хрестопоклонна, Львів.), в: Пастирські послання 1918 - 1939 рр., т.2, Львів 2009, с. 174.
[10] Пастирське послання Митрополита Андрея із закликом до єдности і солідарності (1923 р., липня 12, Рим), в: Пастирські послання 1918 - 1939 рр., т.2, Львів 2009, с.20 - 21.
[11] Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних щодо переслідування Церкви та з пересторогою перед безбожністю (1932 р., травень, Львів), в: Пастирські послання 1918 - 1939 рр., т.2, Львів 2009, с.87.
[12] ПАПА ПІЙ ХІІ // Енцикліка «Orientales omnes'', («Всьому Сходові»), Ватикан 1945.
[13] Пастирське послання Митрополита Андрея із закликом до єдности і солідарності (1923 р., липня 12, Рим), в: Пастирські послання 1918 - 1939 рр., т.2, Львів 2009, с.21.
Владика ЯРОСЛАВ (Приріз)