Митрополит Онуфрій (Березовський) – майбутній Предстоятель УПЦ Московського Патріархату?

З поінформованих джерел вже не одноразово надходила інформація про те, що в Московській патріархії активно шукають наступника теперішнього Предстоятеля УПЦ МП митрополита Володимира (Сабодана). Причиною цього є не стільки його позиція, яка залишається цілком лояльною до Москви, скільки його фізичний стан. Протягом останніх років він значно погіршився, через що центральне керівництво в УПЦ МП занепадає. Зовнішнім проявом цього може слугувати хоча б протистояння між Керуючим справами архієпископом Митрофаном і секретарем митрополита Володимира протоієреєм Віталієм Косовським, діяльністю якого незадоволені ряд впливових архієреїв УПЦ МП. Разом з цим існують відомості про бажання самого митрополита Володимира піти на спокій. Іншим аргументом на користь необхідності нового Предстоятеля для УПЦ МП є ситуація в самій Російській Православній Церкві. Загально відомо, що з листопада 2002 року її Предстоятель настільки хворий, що всього двічі звершував публічні богослужіння: на Різдво та 18 липня – на свято преподобного Сергія Радонезького. На Пасху він тільки ввечері зміг бути присутнім у храмі Христа Спасителя в Москві, де виголосив вітальну промову. Стан Патріарха Алексія не покращується, а тому в Московській патріархії думають про те, хто повинен стати його наступником. Саме у зв’язку з цим не останню роль може відіграти особа Предстоятеля УПЦ МП. Згідно Статуту РПЦ він за своєю посадою є постійним членом Священного Синоду – вищого керівного органу, якому належить значна влада в Російській Церкві. Саме Священний Синод після відходу попереднього Предстоятеля обирає його Місцеблюстителя, який буде виконувати обов’язки Патріарха до скликання Помісного собору. Значною мірою від Місцеблюстителя залежить і результат самого Собору, а тому кандидати на Московський престол бажатимуть будь-що отримати це місце для себе. У зв’язку з цим розташування сил у Синоді, один голос “за” чи “проти”, можуть стати для когось вирішальним. Час до Помісного собору, а також можливе незадоволення особою новообраного Патріарха, можуть на деякий час розхитати внутрішню єдність Московського Патріархату, який і до цього не відрізнявся монолітністю. А тому питання церковної ситуації в Україні, яке на сьогодні є одним з ключових для Московського Патріархату, ні в якому разі не може бути кинуте напризволяще. Ось чому хворий і слабкий митрополит Володимир може не влаштовувати сучасних провідників РПЦ, і йому шукають заміну. Серед українських ієрархів Московського Патріархату є багато охочих посісти Київський престол. Але, як і в часи “Харківського собору”, це мало буде залежати від їхньої волі. Одним з головних аргументів буде воля Данилового монастиря. На відміну від 1992 року, навряд чи вдасться Московській патріархії надіслати кандидата безпосередньо від себе – все ж таки 11 років незалежності України мають датися взнаки. Проте і невгодного собі обрати не дозволять, бо право затвердити (або не затвердити) нового Предстоятеля УПЦ залишається за Московським Патріархом, який може відхилити підозрілу кандидатуру. З огляду на інтереси Московської патріархії головними рисами нового Предстоятеля УПЦ МП повинні бути цілковита відданість, ознайомленість з ситуацією, гнучкість у вирішенні проблем, працездатність, авторитет в Україні. Під певну частину цих категорій не підходять ті, хто найбільше бажав би стати наступником митрополита Володимира. Навряд чи підтримка політичної і бізнесової еліти місцевого походження дозволить Донецькому митрополиту Іларіону, про якого в його єпархіях впевнено говорять, як про майбутнього “митрополита Київського”, посісти омріяну кафедру. Важко гарантувати як його абсолютну відданість, так і гнучкість у вирішенні поставлених перед ним завдань. А вже про авторитет годі говорити – чого варті лише одні дулі, які він тикав опонентам перед стінами оперного театру в Києві під час святкування 950-ліття Лаври. З огляду ж на політичні аспекти сучасного життя України підтримка одних кіл еліти може обернутися жорсткою протидією інших. Найбільш публічний з вірогідних наступників митрополита Володимира – Одеський митрополит Агафангел – також навряд чи посяде місце в Києві. Окрім спротиву деяких впливових ієрархів, на заваді йому можуть стати саме його публічні виступи. У багатьох ім’я Агафангела асоціюється з російським шовінізмом і українофобією. Його ж участь в переговорах між делегаціями Московського і Константинопольського Патріархатів довела органічну нездатність Одеського митрополита до дипломатії, без якої вирішення поставлених Московською патріархією задач в Україні є не реальним. Замість того, щоб допомагати митрополиту Кирилу на переговорах з Константинополем, він часто ставив його у незручне становище. А тому, не зважаючи на його цілковиту відданість Москві, митрополит Агафангел не може бути тим ієрархом, який влаштує всіх на посаді Предстоятеля УПЦ. Активну публічну діяльність здійснює також інший ієрарх УПЦ МП – архієпископ Львівський Августин. Він має широкі зв’язки не тільки в Україні, але й в Москві, що робить його можливим кандидатом на митрополичий клобук і резиденцію в Київській Лаврі. Додатковим плюсом для нього можуть бути і його дипломатичні здібності, які допомагають йому підтримувати добрі стосунки і з тими, хто у Львові, і з тими, хто в Києві, і з тими, хто в Москві. Не даремно ж Львівського владику російським орденом нагородив сам Президент РФ В.Путін. Проте, гнучкість владики Августина може обернутися проти нього – він може видатися занадто небезпечним і не передбачуваним на посаді Предстоятеля УПЦ. Разом з тим, за наявною інформацією, його активна діяльність у Москві викликала незадоволення з боку деяких тамтешніх впливових архієреїв, що не може не позначитися на його шансах стати Предстоятелем, особливо з огляду на вагу цієї посади у патріарших виборах. Вірогідність обрання когось з інших кандидатів є ще меншою, ніж у попередніх, а тому залишається зупинитися на особі потенційного “Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України” – Буковинському митрополиті Онуфрії. Народившись в 1944 році на Буковині, цей ієрарх практично весь свій кар’єрний шлях пройшов у Москві. За час з 1970 по 1988 рік він перетворився з послушника на благочинного Троїце-Сергієвої Лаври. Звідси він був направлений у Почаїв на посаду намісника, а в 1990 році за вказівкою з Данилового монастиря був поставлений на Чернівецьку кафедру. Єпископ Онуфрій був одним з найзапекліших противників автокефалії Української Православної Церкви. Він був одним з трьох єпископів, які в січні 1992 року підняли бунт проти Предстоятеля УПЦ митрополита Філарета, чим ще раз підтвердив свою відданість Московському Патріархатові. Після Харківського перевороту Чернівецький владика отримує посаду постійного члена Священного Синоду УПЦ, а згодом – і сан митрополита. Відсутність публічної діяльності, широко відомої в Україні, є швидше за все, не мінусом, а плюсом у боротьбі за посаду Предстоятеля УПЦ. Маючи відверто антиукраїнські погляди, митрополит Онуфрій мало відомий в Україні, а тому його обрання на Київську кафедру не буде приводом для скандалу чи різких протестів з боку патріотичних сил, як у випадку з Агафангелом. На Чернівецькій кафедрі він зарекомендував себе, як хитрий адміністратор, що теж сприятиме у боротьбі за високу посаду. Разом з тим він не має явних зв’язків з будь-якими політичними силами в Україні, що має гарантувати відсутність і політичних опонентів, які б могли не дати йому посісти престол у Києві. Тому в тій чи іншій мірі митрополит Онуфрій підходить під потреби Московської патріархії за всіма вищенаведеними критеріями. Його ім’я вже давно називається серед тих, хто може стати наступним “Блаженнійшим” після Володимира (Сабодана). Але останні події, пов’язані з цим митрополитом вказують на те, що в Даниловому монастирі саме на ньому зупинили свій вибір. Під час переговорів у Стамбулі між делегаціями Московського і Константинопольського Патріархатів він раптом замінив традиційного їх учасника митрополита Агафангела. Більше того, на першому за довгі місяці хвороби публічному богослужінні Московського Патріарха у Троїце-Сергієвій Лаврі серед архієреїв, які співслужили Алексію II був і митрополит Онуфрій. Зважаючи на те, що іншими були намісник Лаври єпископ Феогност, найближчий до Патріарха архієпископ Арсеній і нововисвячений у Нижній Новгород єпископ Георгій, можемо вважати, що митрополит Онуфрій зовсім не випадково 17 і 18 липня молився саме в Троїцькому соборі Лаври. Зважаючи на всі вищевикладені обставини з великою долею вірогідності можна припустити, що в недалекому майбутньому митрополит Онуфрій (Березовський) змінить Чернівці на Київ. Що це означатиме для Православ’я в Україні – покаже час. Єдине, що можна сказати з впевненістю, це те, що Московська патріархія таким кроком вкотре підтвердить, що “незалежність і самостійність в управлінні”, нібито надана УПЦ Московського Патріархату, вартує не дорожче, ніж той папір, на якому про неї написано, і що контроль над Українською Церквою – питання власного існування для РПЦ.
http://www.uaorthodox.org/article.php?pid=263