Сьогодні УПЦ втрачає авторитет з двох причин. По-перше, вона недостатньо українська. По-друге, далека від ідеалу Церкви
У другому турі виборів нового Київського митрополита змагалися традиціоналістичний консерватизм митрополита Онуфрія (отримав 48 голосів) і творчий консерватизм митрополита Антонія (25 голосів). Радикально-авантюристичні проекти розвитку УПЦ, уособлені в партії митрополитів Симеона та Олександра, зазнали нищівної поразки — 9 голосів у відбірковому турі. Таким чином, величезні зусилля деяких єпископів УПЦ, спрямовані на дискредитацію конкурентів, дали протилежний результат, що є безпрецедентним випадком провалу чорного піару. Навколо партії більшості митрополитів Онуфрія та Антонія консолідувалася не просто більшість єпископату УПЦ, а практично всі вони. Що більшим ставав тиск, то більше єпископів вирішували голосувати за стабільність, яку для них уособлював митрополит Онуфрій.
Багато кого в суспільстві вибір УПЦ розчарував. Але треба розуміти, що УПЦ МП багато в чому схожа на Китай, і радикальних змін очікувати від такої організації — просто нераціонально. Голосування за митрополита Онуфрія — це не просто намагання задати більш повільний темп реформ, ніж той, що вимагається життям. Це — прагнення побачити на престолі Київських митрополитів такого собі церковного Андропова, який наведе відносний порядок.
Сьогодні УПЦ втрачає авторитет з двох основних причин. По-перше, вона недостатньо українська, і суспільство вимагає українізації. По-друге, УПЦ далека від ідеалу Церкви. Вона далека від потреб людей. Намагається грати роль не християнської громади однодумців, а ритуального бюро послуг. У якому все оплачується, і нічого просто так не отримаєш. Між тим сам смисл християнства — не у нескінченному звершенні молитов за гроші. Це скоріше язичницьке мислення спрацьовує у переорієнтації на нескінченне виконання ритуалів.
Митрополит Онуфрій ясно бачить цю подвійну кризу: дефіцит українського елементу і дефіцит християнства в житті УПЦ. Як українізувати Церкву — на це питання митрополит Онуфрій явно не має відповіді. Поки що всі його заяви на цю тему можна зрозуміти так: УПЦ — різноманітна. Але вона має право на таку різноманітність, тому що це відображає різноманіття самого суспільства. Тут є велика помилка. Насправді Церква — на крок позаду від українізації самого суспільства. А мала б бути хоча б на один крок попереду. Адже важко уявити собі, щоб сьогодні наші діти в школі навчалися за радянськими підручниками історії. Але щось подібне відбувається з УПЦ. Сам зв’язок із Москвою — цей рудимент імперської та радянської доби — не дає УПЦ свободи для повної трансформації. І поки цей зв’язок не перервано, митрополит Онуфрій не зважиться на широку українізацію. І, зновутаки, цей Предстоятель занадто консервативний, щоб зв’язок із Москвою перервати. Хоча бувають різні історичні чудеса — колись і сьогоднішній Патріарх Філарет входив у число стовпів радянщини в церковній огорожі...
Не маючи надії на українізацію, маємо іншу обнадійливу перспективу. Митрополит Онуфрій намагатиметься оживити християнський дух православ’я в УПЦ. Наведення порядку в Церкві, викорінення тенденцій до комерціалізації релігії. Поступова люстрація найбільш одіозних єпископів-бізнесменів. Активізація соціального служіння, молодіжних рухів і волонтерства. І якщо Церква стане більш християнською, то вона виявиться і готовою до українізації. Бо не можна служити ближньому і при цьому повністю ігнорувати його національну свідомість. Не можна служити суспільству і не помічати його нового національного патріотизму.
Внутрішнє оновлення УПЦ при митрополиті Онуфрії справді можливе, оскільки для віруючих цієї Церкви новий Предстоятель має беззаперечний авторитет. Багато віруючих зверталися до нього із проханнями про поради та молитви, ще коли він був єпископом у Чернівцях. І часто його авторитет в очах вірних піднімався до тієї висоти довіри церковного народу, яка була колись до святого Іоанна Кронштадтського. Отже, якщо такий лідер візьметься за духовне оновлення УПЦ, то всі вірні його підтримають у цих реформах.
Особливо важливо, що голос митрополита Онуфрія може бути почутий на сході України. Звісно, більшість бойовиків, що мають релігійну мотивацію — а таких приблизно третина, — з Росії. Але голос митрополита Онуфрія із свідченням про непотрібність і шкідливість збройної боротьби насправді авторитетний і серед них. Важко достукатися до свідомості цих людей, які «зазомбовані» більше, ніж члени тоталітарних сект та ісламські терористи. І будь-якому «прогресивному» чи «проукраїнському» митрополитові Київському було б неможливо взагалі вплинути на цих фанатів. А митрополит Онуфрій все-таки має шанс бути почутим. Особливо якщо сам особисто вирішить знову і знову звертатися до українців сходу та росіян із закликами скласти зброю. Слід сказати, що такі заклики вже лунали на початку березня та 6 липня, але поки що терористи їх не почули. Однак є надія, що буде почуте звернення вже Предстоятеля, а не тимчасово виконуючого обов’язки глави УПЦ.
Обрання митрополита Онуфрія матиме й очевидні негативні наслідки. УПЦ КП намагатиметься використати сприятливий для себе історичний шанс. Завданням усіх речників УПЦ КП вже стала пряма інформаційна війна з УПЦ. Весь єпископат УПЦ маркується як проросійські сили, проповідники ідеології «Русмиру» та посібники терористів. Слова звернень керівництва УПЦ перекручуються, і в них віднаходиться зміст, прямо протилежний сказаному. Депутати від «Свободи» на основі такого тлумачення подають скарги в прокуратуру на УПЦ та митрополита Онуфрія особисто. План УПЦ КП простий: скористатися цими хвилями інформаційного цькування УПЦ і відібрати тисячі парафій, бажано зі священиками та єпископами. Але ці розрахунки хибні. Вони нагадують благі наміри Ірини Фаріон українізувати всіх і вся, які зіграли лише на користь Путіну. Треба не забувати, що благими намірами вмощено дорогу не лише до раю. І що диявол починається з піни ненависті на губах у янгола (Г. Померанц). 14 серпня вже маємо перші плоди такої кампанії. Наприклад, у селі Мотовилівка на Київщині вірні УПЦ КП разом із партійцями Ляшко не дали дослужити літургії (такого випадку не було з часів набігів татар!), зірвали ризи зі священика, побили його і облили томатним соком, вимагаючи за три дні звільнити храм. Чи це наближає нас до Європи, чи, навпаки, перекреслює наші перспективи?
У протистоянні з Кремлем не можна маркувати відразу чимось не схожого на тебе українця як ворога і посібника Путіна. Особливо це небезпечно в релігійній сфері, бо якщо довго переконувати вірних УПЦ та УПЦ КП, що вони — вороги, то можна досягти свого. Зараз усі соціологічні опитування показують високий рівень толерантності, часто більший, ніж у Європі. Знищити цю толерантність — це не лише наражати Україну на релігійну війну. Це ще й знищувати можливість загальнонаціонального примирення.
Не весь політикум в Україні так само радикальний, як партія «Свобода». Так само і не все релігійне середовище так само радикально-патріотичне, як УПЦ КП. І якщо ми не вважаємо зрадниками Порошенка та Яценюка лише тому, що вони не Тягнибок і Фаріон, так само не можна вважати агентами Росії митрополитів Онуфрія та Антонія.
Що більше сама УПЦ КП бере участь у кампанії дискредитації УПЦ, то менше вона залишає шансів на релігійний мир. А на відміну від покійного митрополита Володимира, митрополит Онуфрій може перейти і до наступальних дій. Чи потрібний такий розвиток подій Україні? Ні.
Тому краще змиритися з «китайськими реформами» УПЦ, виробити правила співжиття, а на УПЦ нехай тисне історія, суспільство і сам дух нашого нового національного відродження.