Митрополит УАПЦ Макарій: «Починаючи від людей з Адміністрації Президента і закінчуючи клерками нижчого рівня, усі радять нам злитися з Київським Патріархатом»

Митрополит МАКАРІЙ (Малетич) наприкінці лютого цього року став місцеблюстителем Предстоятельської кафедри УАПЦ. Церква, яка дісталася йому у спадок від попередника, перебуває у не найкращому стані – розділена, розварена. Архиєреї з недовірою ставляться один до одного, священики не визнають своїх єпископів, миряни дезорієнтовані. Усе це треба скріпити, реформувати. Перші кроки у цьому напрямку Митрополит вже зробив. І, як це часто буває у таких випадках, одразу викликав невдоволення.

Про те, яким чином владика Макарій збирається наводити лад у Церкві, про непрості стосунки УАПЦ з владою, про об’єднання та про його ставлення до резонансного вчинку Ігоря (Ісіченка) — у нашій розмові.

— Владико, як Ви оцінюєте нинішній стан УАПЦ, що у спадок Ви отримали?

— У спадок перейшла Церква, яка у своїй історії мала різні моменти: і підйоми, і падіння. Церква наша живе, молиться, веде людей до спасіння і навіть розширяється. Наші парафії є у Слов’янську, Одесі, наші храми будуються у Херсоні, в інших містах, зокрема в Дніпропетровську. Хоч і не багато, але маємо парафії по всій державі.

Понад 14 років УАПЦ керував Митрополит Мефодій. Наразі хотів би утриматися від оцінок діяльності попередника. Він, очевидно, мав свої чесноти і недоліки, як і кожна людина. Час покаже — користь чи шкоду він приніс Церкві, а люди винесуть свій справедливий вирок.

— Які у Вас були стосунки з Митрополитом Мефодієм?

— Не сказав би, що стосунки були дуже добрі. Предстоятель мав один недолік — брав на себе надто велику відповідальність і, ні з ким не порадившись, приймав рішення. Так, без відома правлячого архиєрея він міг нагородити священика, міг висвяти єпископа на свій розсуд без згоди Собору, а решту лише поставити до відома. Зараз такі рішення вилазять боком.

— Будете міняти такий стиль роботи? Які ще першочергові кроки плануєте зробити?

— Перші кроки я вже зробив. Треба зауважити, що я лише місцеблюститель Предстоятельської кафедри. Може так статися, що мене не оберуть керівником УАПЦ. Це має вирішити Собор, який відбудеться десь у перших числах червня і буде приурочений до 25-ліття з дня вибору нашого першого Патріарха Мстислава. Але щоби той Собор гідно провести, ми насамперед повинні знати кількісний склад нашої Церкви. Мусимо знати, що за люди представляють УАПЦ, чим вони займаються. Тому з перших днів свого керівництва я попросив усіх єпископів надати дані про кількість парафій, які їм підпорядковані, дані про кількість священиків. Провожу таку собі інвентаризацію. На превеликий жаль, у Патріархії немає жодних точних відомостей про це.

Як це не сумно, але ми зараз навіть не знаємо точну кількість парафії УАПЦ. Ця проблема, до речі, характерна і для інших Церков – УПЦ КП, УПЦ (МП) та УГКЦ. Бо є реальні парафії, а є номінальні – на папері. Така ось статистика. Хотілося б мати не паперові, а реальні парафії з живими людьми, священиками.

— Наведення порядку часто викликає невдоволення. Може так статися, що невдоволені почнуть критикувати, протестувати, плести інтриги… Ви до цього готові?

— Невдоволені вже є. Але я вважаю, що Церква повинна бути Церквою, а не приватним підприємством. Зрештою, навіть у підприємстві, де керівник сам дотримується порядку і закликає до цього інших, така фірма завжди буде успішною і ніколи не збанкрутує.

Якщо ми хочемо єднання, має бути дисципліна і чітко вибудувана єрархічна система. Я з перших днів сказав, що відтепер ставропігійних священиків в УАПЦ, які підпорядковуються Предстоятелю в обхід правлячого архиєрея, не буде.

Особливо багато таких священнослужителів з’явилося за часи керування УАПЦ Митрополита Мефодія. Щоправда, так звані охоронні грамоти були ще за Патріарха Димитрія, але за часів Митрополита Мефодія це явище набрало масовий характер.

Не сподобався якомусь священику єпископ, пішов до Предстоятеля, поскаржився і той давав йому право підпорядкуватися напряму. Такі речі викликають у Церкві хаос і підривають авторитет єпископату. Тому від такої практики слід відмовитися. Комусь це не подобається. Вже роздаються голоси, що у разі ліквідації ставропігії підуть до Київського Патріархату. Хтось заявляє, що при бажанні створить свою єпархію. Ну що ж, якщо хтось маєте таку можливість, то нехай засновує єпархію. Але у такому разі священик, який створює нову структуру, повинен реєструвати її на свою церкву, засновувати кафедральний собор і прийняти нашого єпископа. Немає проблем. Однак, якщо в якомусь районі зберуться два-три священики, в іншому ще кілька і всі разом хочуть створити єпархію, то на таке я не піду. У Церкві має бути порядок. Колись наш Патріарх Мстислав казав: наведіть порядок, визнайте самі себе і тоді вас усі визнають.

— До останнього часу існувала практика переходу невдоволених священнослужителів з однієї юрисдикції в іншу. Шкоду вона, здається, приносила обом сторонам. От і зараз Вам уже погрожують втекти у разі реформ до УПЦ КП. Чи готові Ви першим ліквідувати це явище, не приймати до УАПЦ блукаючих архиєреїв та священиків?

— Треба, щоб перші особи в Церкві на це пішли. Бо, коли вони порушують церковні канони, то важко говорити про встановлення правил. Коли Предстоятель приймає єпископа без згоди іншого — це є тим порушення канонів.

— Дозволю собі нагадати, що кілька місяців тому УАПЦ прийняла у свої ряди єпископа УПЦ КП. Йому Патріарх Філарет заборонив певний час священнодіяти за те, що він позував перед фотокамерою із зброєю у руках. Але єпископ з таким рішенням не погодився, з демаршем вийшов із Київського Патріархату і опинився у вашій Церкві.

— Ви знаєте, я був проти прийняття цього єпископа. Я доводив свою думку до співбратів, казав, що панагія і кулемет несумісні речі. Не послухали. Я сам два рази був у зоні АТО, був під Пісками. Авдіївці, Щасті. Але автомат у руки не брав, хоча якби попросив, то мені б дали бійці постріляти з нього. Я не потребую такої реклами і те, що шкодить іміджу Церкви, не робитиму.

Щодо переходів. Якщо ми відмовимося від практики прийому невдоволених, а інша сторона ні, то користі з цього не буде. Треба, щоби дві сторони прийняли таке рішення одночасно. Якщо інша сторона порушуватиме канони, а я дотримуватимусь зобов’язання, то тоді отримаю шквали критики з боку єпископів, священиків, мирян. Скажуть, домовляйтеся з іншою стороною. До речі, така угода вже була: не приймати без згоди правлячого архиєрея. Проте її не дотримувалися.

— В УАПЦ є єпископи, що мають у своєму підпорядкуванні одну-дві парафії. Яка їхня роль у Церкві?

— За моїми даними таких єпископів у Церкві немає. Є один єпископ Геронтій, який має монастир. Це прикро.

Як я вже казав, ми хочемо провести інвентаризацію, щоби встановити точну кількість реальних парафій у кожній єпархії. Наскільки мені відомо, зараз немає такого єпископа, щоби мав одну-дві парафії. Той же Закарпатський єпископ, про якого Ви згадували, подав дані на 40 парафій, хоча кажуть, що у нього реальних десь 10-12 парафій, а то й ще менше.

Найбільша наша єпархія – це Львівська. Але й тут теж є такі парафії, які підпорядковувалися напряму Митрополиту Мефодію. Я ще не знаю, чи повернуться вони до Львівської єпархії чи відійдуть у вільне плавання. Нехай самі визначаються.

— Як Ви прокоментуєте рішення архиєпископа Харківсько-Полтавської єпархії Ігоря (Ісіченка) щодо пошуку євхаристійного єднання з УГКЦ. Це стало для Вас несподіванкою?

— Кожна людина має право вибору. Архиєпископ Ігор зробив свій. Що тут коментувати. Це прикро. Але це вибір. Переконувати його не робити цього, я не стану. Занадто пізно. Це батько може переконувати сина чи доньку поки ті малі, але не архиєрей архиєрея.

— Після Вашого обрання Ви розмовляли з владикою Ігорем?

— Ні, контакту між нами не було. Він написав листа, запросив на свій єпархіальний собор священнослужителів із Львівської архиєпархії. Ми зробили крок на зустріч.

— У деяких храмах УАПЦ на Службі поминають Патріарха Варфоломія, демонструючи бажання бути в єдності з Константинополем. Однак з іншого боку такою взаємністю не відповідають. Яким чином будете наводити мости з Вселенською Патріархією?

— Патріарх Вселенський знає, що ми його поминаємо. Шлях єднання не простий, ми багато чого втратили. Наразі хочемо відновити те, що у нас вже було у 90-их роках за часів Патріарха Мстислава. Зрозуміло, нам не вдасться зараз потрапити під омофор Патріарха. Але ми можемо спробувати відновити євхаристійну єдність з православними діаспори. Нагадаю, що колись, крім Патріарха Мстислава, до нас приїжджали владики Антоній, Костянтин і вони служили із нашими священиками. Востаннє це було ще у 2000-му році.

Ми, як єпископи, не брали участі, але владика співслужив із нашими священиками. Тому ми прагнемо відновити той стан.

Іншого напрямку, крім Константинополя, у нас немає. Не до Москви ж нам повертатися!

З іншого боку, ми розуміємо наскільки є складним той шлях. І скільки перепон нам ставитимуть на ньому представники інших конфесій, влада, пропонуючи інші варіанти.

Влада робитиме все, аби не допустити єднання з православними українцями з діаспори. Це дуже болісно і прикро. Але ми повинні зачепитися за щось. Той центр є Константинополь. І я не вступлюся від цього.

— А що пропонує влада?

— Влада пропонує об’єднання з УПЦ КП.

— Кого Ви маєте на увазі, коли кажете «влада»?

— Починаючи від людей з Адміністрації Президента, і до чиновників з Департаменту у справах релігій — усі вони рекомендують нам злитися з Київським Патріархатом. Не виключено, що і Президент так думає. Це відчувається. Навіть, коли розмовляєш з клерками нижчого рівня. Музейні працівники теж радили нам об’єднатися з Патріархом Філаретом.

— Патріарх Філарет зараз на піку слави. Про необхідність об’єднання між УАПЦ і УПЦ КП ведуть мову нині і релігійні експерти, і звичайні люди. До речі, Ваші миряни не кажуть Вам про це?

— Прості люди на ці речі реально дивляться. Не так, як священики. Я днями провів єпархіальну раду, дав можливість висловитися кожному про об’єднання і, знаєте, почув різні думки. За об’єднання всі, але не за приєднання. Ще Ющенку, коли він був Президентом і затіював об’єднання, я казав, що вихід є. Щоби не повторити 1992 рік, для об’єднаної Церкви треба обрати назаву — УАПЦ КП. На зборах більшість деканів також вислвилися за таку пропозицію і за таку назаву.

— Який сенс змінювати лише назву?

— Сенс буде в тому, що коли матимемо одну назву — це об’єднає священиків двох конфесій. Представники влади пропонують зберегти дві назва КП і друга для місцевого вжитку – УАПЦ. Але це породить ще більший хаос і повторить то об’єднання, яке було у 1992 році.

— Отож, найбільше розходження у назві?

— Так. Не знаю чи зможуть чиновники вмовити Патріарха Філарета, аби назву «автокефальна» зберегти.

— Чи є серед священиків УАПЦ такі, що розглядають можливість поверненя до діалогу з УПЦ (МП)?

— Ні, таких немає. Але там вже є єпископи, які згідні були б об’єднатися з УАПЦ, якщо ми матимемо євхаристійне єднання з діаспорними православними.

— УАПЦ могла б уникнути багато проблем, якби вела активну інформаційну політику. Іноді про діяльність вашої Церкви віряни дізнаються з офіційних сайтів інших конфесій. Як планує наводити лад у цій сфері?

— Ми розуміємо, що світ живе за принципом, якщо ти не присутній у ЗМІ, то тебе не існує. Тому УАПЦ багато чого втратла через брак правдивої інформації про нас. Зараз намагаємося потрохи надолужити втрачене. Так, Львівська єпархія і деканати вже мають свої інтернет-сторінки. Колись у нас був загальноцерковний сайт, тепер його відроджуємо. Думаю, після свят він запрацює. Якщо єпархія та добрі люди допоможуть, буду випускати і газету.

— Де Ви тепер будете жити: у Києві чи у Львові?

— Зараз я багато часу провожу у столиці. Жив там три тижні і займався проблемами, пов’язаними із Андріївською церквою. Це візитівка столиці і нашої Церкви, тому вона має виглядати як писанка.

Раніше я не часто їздив до Києва. Коли у лютому приїхав на похорони Предстоятеля, оглянув церкву, а як побачив вхідні двері собору, то вжахнувся – деколи в оселях простих селян двері мають кращий вигляд. Все облущено, фарба злітає, шпаклівка обсипається. Прийшов на першу зустріч і кажу: «Бійтеся Бога! Делегації, люди сюди приходять з усієї країні і з-за кордону…». А вони у відповідь — немає коштів. Тоді вирішили, що вони шукатимуть добрих майстрів, а я гроші. Щоби не купувати інструмент, то я привіз їм зі Львова фени, якими тут сам користувався.

Андріївська церква дуже гарна, але і всередині теж облущена, треба ремонтувати. Буду звертатися до людей, щоби допомогли цю церкви привести до належного стану. Свого часу я побудував 127 храмів тут і у Таврійській єпархії ще14, то допоможу разом із небайдужими українцями відреставрувати і Андріївську церкву.

Розмову вів Юрій Оленець