Молитись у Зарваницю на Тернопілля прийшли прочани з усієї України
Тисячі паломників з України та закордону молилися 17-18 липня в Марійському духовному центрі в Зарваниці. Організовані групи прочан ішли пішки з Тернопільської, Івано-Франківської, Хмельницької та інших областей.
Всеукраїнська проща зібрала вірян, які пройшли десятки й проїхали сотні кілометрів. Втім, на втому люди не нарікали. Потрапивши до духовного центру, віряни молилися та сповідались, а згодом - слухали та підтанцьовували під пісні про духовність. А відтак, періодично відпочиваючи в палатках, а то й просто на килимках та лавках навколо центру та обабіч дороги, прочани відвідували літургії, освячували воду та церковну атрибутику.
Одним із найбільш масових дійств стала хода зі свічками - територія навколо церков на сотні метрів загорілась світлом та тисячоголосим восхвалянням Матінки Божої. Так, за свічкове море щиро дякував прочанам і гість з Риму - кардинал Анджело Баньяско.
- Земне життя є паломництвом від землі до неба, - повчав у Зарваниці кардинал. - І в цьому переході від земного життя до вічного ми повинні триматись разом, зростаючи в любові до Бога й до церкви. А тому надзвичайно приємно бачити справжнє море світла, яке відзеркалює й світло душ.
Тож, молячись разом із священиками, віряни одночасно підіймали вгору свічки, створюючи до згадуваного моря й хвилі. Після чого знову повернулись у церкви, а молодь - на Співоче поле.
Енергія пульсує
Розваги на Співочому полі тривали до ранку. Хлопці та дівчата, узявшись за руки, підспівували та підтанцьовували виконавцям пісень. Як розповідають віряни, аби зрозуміти їхні емоції, усім варто хоча б раз пройти пішки до Зарваниці.
- У моєму житті - це шоста проща, - розповідає Світлана Гамаюн із Зборівщини. - Вийшли ми о 5-й годині ранку, а потрапили у відпустовий центр аж біля 19-ї години. Втім, відчуваю себе прекрасно, а коли ще занурилась у студеницю, то взагалі енергія аж пульсує. І хоча сьогодні було спекотно, йти було важко - усім раджу, хоча б раз взяти участь у пішій ході. Відчуття надзвичайне - ноги, буває, й іти вже не можуть, а серце рветься швидше.
Так, як розповідають прочани, хвороба після прощі є явищем рідкісним. До того ж, кожна нова проща не схожа на попередню.
- Коли багато людей молиться разом, то збувається усе, про що вони просили, - додає Світлана Гамаюн. - І про втому забуваєш. Та й скільки б ти разів не приходив, тобі не набридає.
Хочу залишитись тут
Розповідати знайомим та брати участь і в наступних прощах обіцяють і ті, хто приїхав вперше. Інколи для вираження своїх емоцій людям бракувало слів.
- У Зарваниці я вперше, - розповідає Ірина Барід із Зборівщини. - Навіть не можу підібрати слова, щоб точно передати мої відчуття. Мені настільки сподобалось єднання в хресній ході й тутешня атмосфера, що я б навіть не їхала звідси. Тут ще більше починаєш вірити в те, що ця земля - свята.
Про піднесення від масової молитви розповідає і Марія Лотоцька. Хоча дівчині було важко йти в спеку, втім вона не шкодує.
- Під час молодіжної прощі йшов дощ, а під час Всеукраїнської - спека, - каже пані Марія. - Так що іти - не просто, але це піднесення, яке ти отримуєш від молитви, варте й довшої ходи.
Так, вперше в дорослому віці завітала на прощу і Яна Леонова з Калуги. Жінку також найбільш вразив похід із свічками, хоча аналогічні дійства вона бачила й раніше.
- Із свого краю я приїхала до Дарахова на Тернопіллі, а вже звідти прийшла пішки, - каже пані Яна. - І хоча й була тут у дитинстві, але такого грандіозного свята я не пам’ятаю.
На прощу - змалечку
Відкрито насолоджуючись піснями, підспівуючи та розповідаючи одночасно, своїми емоціями ділиться й Мар’яна Мудра. Для дівчини ця проща уже сімнадцята в житті.
- Вперше мене привели в Зарваницю в трирічному віці, - каже Мар’яна. - З того часу я приходжу сюди хоча б раз кожного року. До того ж мені дуже подобається концерт, адже співають тут виконавці з різних куточків України. І рідко де побачиш, як сучасна молодь об’єднується, слухаючи молитви або ж пісні про віру.
Захоплення від постійних походів Мар’яни поділяє і Юлія Романова з Теребовлі. Скільки було на її досвіді прощ, жінка не пам’ятає, адже ходить пішки в Зарваницю кілька разів на рік, вже більше десятка років поспіль.
- Кожна проща цікава по-своєму, але теперішні - вони ще масовіші, і ще ґрандіозніші, - каже пані Юлія. - І хоча ми майже добу йшли з Теребовлі, я відчуваю тільки радість і піднесення.
