Цими вихідними у відомому відпустовому Марійському центрі в Погоні, біля Івано-Франківська, відбулася молитовна проща за узалежнених від алкоголю, наркотиків, азартних ігор. Учасниками її стали чисельні прочани, які прибули не лише з Івано-Франківщини, були гості також з Львівщини.
Окрім богослужінь, організатори заходу запропонували цікаві науки, розповіді, життєві свідчення у яких неодноразово наголошувалося на головному – у Бога немає нічого неможливого і кожен може зцілитися від важких залежностей.
«Сьогодні у нас досить незвичайна подія, але дуже важлива — ми зібралися на молитву за зцілення узалежнених від шкідливих звичок, — наголосив ігумен Погінського монастиря отців василіян отець Терентій Цапчук. — В наш час є чимало тих, хто страждає від наркоманії, алкоголізму, ігроманії, тощо і, особливо, молодь. Часом такі люди усвідомлюють свої великі проблеми, але їм не вистачає сил на боротьбу з ними. Отже, сьогодні молимося за те, щоб Господь подіяв своєю ласкою в душах тих, хто змагається з кожним гріхом узалежнень».
Голова комісії у справах душпастирства охорони здоров’я Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ отець Ярослав Рохман пояснив, як саме маємо правильно сприймати узалежнених, які є поряд, як правильно їм допомогти та підтримати. «Поряд з хворобою середньостатистичного, наприклад, алкозалежного, є семеро співзалежних осіб, які страждають не менше. Їх життя також спотворюється і вони готові на найбільші жертви, щоб лише змінити близьку людину, — підкреслює отець Рохман. — Маємо усвідомлювати також, що хвороба узалежнення є хворобою стосунків. Якщо людина щаслива і успішна, то їй не потрібно ще десь розслаблятися. Але коли чогось бракує, то з’являється замінник. Тому потрібно полюбити таких хворих. Проте, ця любов має бути свого роду жорстока – бути поруч, але не робити замість. Узалежнені самі повинні бути вмотивовані».
Чи не найбільше, що вразило присутніх на прощі в Погоні, – розповіді запрошених гостей, учасників спільноти Чінаколо, яка з жовтня минулого року функціонує в Україні. Життєві свідчення просто розчулювали і зворушували до сліз. Зовсім молоді люди, які в своєму недовгому житті, вже чимало пережили недоброго. Але завдяки вірі в Бога, життю в спільноті, врятували своє життя і майбутнє.
Отець Губерт Гужинський, духівник спільноти Чінаколо, розповів про те, як вона прийшла в Україну і про власний досвід зцілення від важких залежностей. «Дуже тішимося, що можемо бути тут разом з вами. Також щасливі бути в Україні, — ділиться отець Губерт. — Дякуємо Богу і отцям василіанам, які взяли нас під свою опіку. Насправді, чимало родин молилися за це. Коли ми почули в Італії, що маємо створити спільноту в Україні, де зараз війна, ми священники, які відповідальні за неї, сказали з острахом – як це зробити? І як, зрештою, сказати хлопцям, які теж мали тут служити, що практично ідемо на війну. Хлопцям з Італії, Польщі, Хорватії, Словенії. Але для Бога немає нічого неможливого і Він знайшов шлях. Прислав добрих людей – отців василіян, родини зі Львова, які молилися в тому наміренні, щоб ми прийшли до України. Кілька разів ми бували у Львові, давали свідчення так, як це робимо у Меджугор’ї. Тоді і побачили ті місця, де могли б створити нашу спільноту».
Проте спільнота, як каже отець Губерт — це не лише дім, але і люди. Сталося ще одне справжнє чудо – хлопці з різних країн з Чінаколо самі зголосилися поїхати в Україну. Зрештою, місцем перебування обрали територію Крехова. «Це стало таким підписом Бога під тим, що для Нього немає нічого неможливого, — наголошує священник. — Ми зараз дуже щасливі бути в Україні. І коли хорвати, італійці, поляки, словенці вчать українську мову, то це дуже добре. Кожен з нас прийшов з різних життєвих ситуацій, з пекла наших проблем».
Як розповів отець Губерт, коли він мав двадцять років, був залежним від наркотиків, алкоголю і просто не хотів жити. Напевно, не хотів молитися і тримав Бога десь далеко від свого життя. Але, оскільки, для Бога немає нічого неможливого, то були також рідні, які за нього молилися. Потім почало щось змінюватися, проте, ще не на краще. Хлопець не хотів повертатися додому, намагався звертатися до різних спеціальних центрів, лікуватися, але нічого не допомагало. Насправді, як зрозумів, потрібні були зміни у серці. «Зрозумів і те, що допомогти мені може родина, — додає священник. – Вона спрямувала до Чінаколо. Я говорив, що там потрібно дуже багато молитися і працювати. До слова, засновниця спільноти сестра Ельвіра казала, що тому, хто приходить, в одну руку треба дати лопату, а в іншу – вервицю. Тож я задумувався, як впораюся з цим, як зміню своє життя? Помолюся на вервиці і все зміниться? Часами, коли свідчу і щоразу, коли відправляю літургію думаю – що Бог вчинив у моєму житті. Адже я був так далеко. В тому не бачу жодної своєї заслуги, це Бог вчинив щось неможливе. Я не мав жодної надії, але надію мали мої рідні, особливо, мама».
Учасник Чінаколо хорват Фран, який теж приїхав до Погоні, розповідає: «Моя історія починається з самого дитинства. Батько був узалежнений від азартних ігор, тому я переживав його брак у житті. Мама намагалася замінити і батька, але це було складно. В школі я витримував булінг. Отже, через чисельні зранення, в підлітковому віці захопився азартними іграми. Провадив безтурботне життя. У 18 років почав красти з дому кошти, речі, відповідно, віддалятися від рідних». Тоді батьки поставили хлопця перед вибором – вступити в спільноту, чи опинитися на вулиці. Великого вибору не було. Як каже, почувався спустошеним. Все ж обрав спільноту. Спочатку було непросто, але отримав велику допомогу від тих, хто там уже перебував. Віднайшов також справжню дружбу і підтримку. Друзі привели до Бога, навчили молитися в час труднощів. Сам навчився приймати правду про себе. Коли вже певний час пробув в Чінаколо, Фран дізнався, що у його батька знову проблеми через залежність від азартних ігор, деякий час їх не було, бо батько теж долучався до спільноти. Хлопець розповідає, що довірився Богові і згодом все налагодилося. Отже, це випробовування теж допомогло покріпленню у вірі. Але через чотири роки життя в спільноті Чінаколо, почав розмірковувати як має вийти. Та серцем відчув, що це не є Божа воля, а його власне рішення. Більше того, відчув покликання приїхати до України. «Сказав собі, що якщо на початку мого зцілення хтось подарував мені своє життя, то чому не можу вчинити так само», — наголошує він.
Колега Франа, поляк Каетан, вже понад три роки в спільноті Чінаколо. І, як стверджує, дуже вдячний Богові, що живий, бо протягом п’яти років мав залежність від наркотиків. Батьки змушені були просто вигнати його з дому і хлопець навіть вбачає в цьому жест любові з їх боку, дякує за це Богові. Одного разу дізнався про Чінаколо, вирішив вступити. Перебуваючи в цій спільноті, власне, зміг відкрити Бога для себе. Також зрозумів, як багато зробили для нього батьки, зміг їм дякувати та багато спілкуватися. Дякувати за те, що отримав нове життя, віднайшов віру, любов, щось, що раніше загубив. Це і завдяки братам, які є в спільноті та повсякчас підтримують, молитві, яку відкрив. «Ще одне чудо, яке сталося в моєму житті – сестра долучилася до служіння в Чінаколо. Хоча ніколи не мала жодних узалежнень. І за це дякую Богові, бо родина, яку я покидав, зараз зі мною», — тішиться хлопець. І наголошує, що коли у когось є проблеми з залежностями, то потрібно іти в такі місця, де є Бог і він показує дорогу, яку Каетан тепер добре бачить і може свідчити про це в Україні.
Франческо з Італії додає до розповіді своїх друзів, що спільнота для нього — школа, яка навчає як щодня проходити від темряви до світла. Як розповів хлопець, оскільки є всиновленим, завжди намагався знайти докази того, що є любленим, прийнятим, бажаним. Тому, врешті-решт, став справжнім егоїстом і скептиком ображеним на Бога. Намагався жити лише в своє задоволення та нічого доброго натомість не отримував. «Але одного разу сталася одна ніби незрозуміла річ. Той Бог на якого я ображався і відкидав, мене зустрів, — ділиться Франческо. – Хоча я не робив нічого доброго. Проте, завдячую моїй мамі, яка багато молилася в паломництвах в Меджугор’ї і дала мені таку іскру, яку відчув серцем. В один момент просто відчув себе обійнятим і прощеним. Тож вирушив вперед, щоб переписати свою історію. Приблизно за рік вступив до спільноти Чінаколо. А перед тим не розумів, що Бог від мене хоче. Адже думав, що вже маю досконалу віру. Та коли потрапив до Меджугор’я і побачив спільноту, як там живуть і радіють життю, здивувався. Отже, вирішив доєднатися. Відчув Божу присутність, батьківство і провидіння, бо я є всього лише слабкою людиною і щодня потребую підтримки Бога, щоб долати життєві випробування».
Як розповів для РІСУ ігумен Крехівського монастиря отців василіян отець Володимир Маланюк, який приїхав до Погоні разом з прочанами з Жовківщини, прихід спільноти Чінаколо до України — це справа не одного року. «Багато з нас дізнавалися про спільноту завдяки Меджугор’ю і вели розмови про потребу чогось подібного в Україні, — каже отець Володимир. – А я, свого часу, навчаючись в Римі, мав на меті отримати досвід цієї спільноти там. Отже, в італійському Чінаколо прожив декілька місяців. Відтоді минуло десять років і в Львівській архиєпархії почали піднімати питання створення подібного проекту у нас. Створили ініціативну групу разом з родинами, у яких є потреба відповідної підтримки. Відвідали Італію декілька разів і запросили представників Чінаколо в Україну. Але нам нічого не відповіли. Потім поїхали до Польщі на відкриття чергового будинку спільноти і тут почули, що є сподівання на відкриття представництва у нас».
Отже, хоча не відразу, а восени 2025 року, духівники і учасники Чінаколо відвідали Львівщину. Оглянули територію Крехівського монастиря і запропонували будувати її будинок саме тут. «Цікаво, як ми знайшли для нього місце. У нас є хресна дорога, яка закінчується стацією покладення Ісуса до гробу. Далі іде площа, на якій один з отців запропонував поставити фігуру Ісуса воскреслого. Щось символічне є в цьому, бо хлопці з Чінаколо ті, хто воскрес», — каже отець Володимир.
Наразі, в Крехові живуть семеро хлопців і чоловіків учасників Чінаколо з різних країн і різного віку. До них долучилися четверо українців. Двоє з них уже пройшли необхідну адаптацію і реабілітацію. Розпочато також будівництво будинку спільноти, в якому зможуть прийняти п’ятдесят осіб.
А під час молитовної прощі за узалежнених в Погоні, присутні змогли також переглянути документальний фільм про створення міжнародної спільноти Чінаколо, її розвиток і діяльність.
Ігумен Погінського монастиря отець Терентій Цапчук повідомив, що такі прощі будуть регулярними. А ігумен Крехівського монастиря отець Володимир Маланюк запросив на подібний захід, який відбудеться в червні в Крехові.
Довідка. Спільнота «Ченаколо» (Comunità Cenacolo) — міжнародна християнська спільнота, заснована в Італії у 1983 році монахинею Ельвірою Петроцці для допомоги людям з залежностями від наркотиків, алкоголізму, азартних ігор та тим, хто переживає життєву кризу. Основний метод зцілення в спільноті базується на молитві, праці та братерському житті, без медикаментозного втручання.
##DONATE_TEXT_BLOCK##