Клара Гудзик. - "День", 10 липня 2004 року
Днями відбувся черговий — вже 16-й — «круглий стіл» «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин», зорганізований Українським центром економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова, Держкомітетом України у справах релігій та представництвом Фонду Аденауера в Україні (Цей «круглий стіл» діє вже 8 років). Його учасники обговорювали, зокрема, проект «Концепції державно-конфесійних відносин в Україні», який майже два роки розроблявся представниками християнських церков України, депутатами ВР, науковцями та експертами Центру Разумкова та Держкомрелігій. Необхідність у розробці Концепції була продиктована тим, що базовий Закон України «Про свободу совісті та діяльність релігійних організацій», прийнятий 1991 року, не зовсім відповідає реаліям і вимогам сьогодення, не враховує змін, які сталися з того часу у суспільстві, в церковно-релігійній ситуації, у відносинах церков і держави та ін. Проект Концепції ґрунтується як на Конституції України, так і на міжнародних нормативно-правових актах із питань забезпечення свободи совісті й діяльності релігійних організацій. У ній прийнято так звану партнерську модель державно-церковних відносин, яка забезпечить плідну співпрацю держави та церкви в інтересах суспільства і надає нового змісту досі дещо загадковому визначенню «Відділення церкви від держави». Варто відзначити, що в Концепції послідовно провадиться принцип «невизнання жодної релігії (або нерелігійної форми переконань) як обов’язкової, жодної церкви — як державної». Однак робиться акцент на «збереженні традиційної культури українського суспільства». Під останнім розуміється «сукупність релігій, історично притаманних народу України, таких, що формували його ментальність». Йдеться про християнство Київської традиції (православ’я та греко- католицизм), про внесок до культури та ментальності українського народу римо-католицизму, протестантизму, ісламу, юдаїзму, релігій національних меншин, які століттями живуть в Україні та збагачують її духовно- культурне надбання, сприяють її самобутності та відкритості світовій спільноті, запобігають знеособленню України у світі, що глобалізується». Нова Концепція має стати базою для прийняття законодавчих та інших нормативно-правових актів, що забезпечать кожній людині повну свободу совісті, окреслять демократичний правовий і соціальний статус церков (релігійних організацій) в країні (їхні права та обов’язки), вирішать, зрештою, проблему релігійної освіти. Але це в тому разі, якщо розроблений проект буде схвалений Верховною Радою. Засідання «круглого столу» збіглося з початком виборчої кампанії в Україні, й тому його учасники, обговорюючи проект Концепції, висловлювали свої погляди на можливий перебіг цих доленосних для суспільства та держави політичних подій, а також торкалися ролі у виборах церков та віруючих. Більшість присутніх об’єднувала думка, що церква може і повинна впливати на політичні процеси з метою забезпечення якомога прозоріших й чесніших виборів. Тим більш, що згідно з останніми соціологічними опитуваннями, «церква є лідером суспільної довіри громадян». (У Росії, наприклад, люди більше довіряють президентові Путіну, ніж Руській православній церкві та Патріарху Алексію II). Досі, однак, тільки одна церква — Українська греко-католицька — оприлюднила «Звернення» до своєї пастви, метою якого є «допомогти людям якнайкраще підготуватися до такого важливого дня». У «Зверненні» підкреслюється, що представники церкви не є байдужими до вибору глави своєї держави, однак вказувати на певну особу чи диктувати людям, за кого голосувати, вони не будуть — з поваги до вільної волі виборця. «Церква не є політичною організацією і не сміє втручатися у виборчі перегони. Однак, як добра мати, повинна відстоювати свою позицію і говорити там, де її дітям — виборцям — чинять кривду». У «Зверненні», серед іншого, наводяться кілька способів здійснення «лиха» — фальшування виборів (однобічне інформування, що перетворює інформування на пропаганду; використання «адмінресурсу», яке підриває довіру людей до будь-якої влади; купування голосів, що є посяганням на гідність людини, експлуатацією її скрутного економічного становища, і демонструє брак моральних засад з обох сторін; фальсифікація результатів виборів, яка призводить до втрати авторитету цілої політичної системи країни.) Бачачи подібні зловживання, церква мовчати не буде. Може, найбільш важливою і драматичною є у «Зверненні» частина, де говориться про те, що процес і результати виборів вельми залежать від того, які ми, виборці, є. «Ми часто нарікаємо на можновладців, на їхні злочини, несправедливість, проте не добачаємо, що багато з того — тільки меншою мірою — робимо самі. Тому спитаємо себе: «Чи стараємося ми перебувати на тому рівні, на якому хочемо бачити свого президента? Чи чесноти, яких від нього очікуємо, є мірилом нашої власної поведінки?» Як повідомив о. Олекса Петрів (керівник бюро УГКЦ для зв’язків з державними органами), вже розроблена спеціальна інструкція для священиків, де йдеться про те, що вони повинні та що не повинні робити під час виборчої кампанії. В кожний храм надіслано також тест молитви за справедливі вибори. Виступи на засіданні «круглого столу» представників українських церков засвідчили, що більшість з них далеко не байдужа до того, як пройдуть вибори і кого буде обрано. Нижче наводимо висловлювання духовних і світських представників християнських церков стосовно перебігу передвиборної кампанії та ролі церкви. О. Євстратій ЗОРЯ (УПЦ КП): — Церква несе відповідальність за формування громадянського суспільства в країні. Головним у нашій політиці є збереження державності України. На жаль, це питання досі не знято з порядку денного. Воно є лакмусовим папірцем для кожного світського і церковного політика. І саме за цим критерієм церква має і буде підтримувати або не підтримувати того чи іншого кандидата. О. Олекса ПЕРІВ (УГКЦ): — Вибори — акт демонстрації свободи людини, тріумф природних прав людини, свято. Але все це тільки за умов справедливих виборів. Церква зобов’язана втручатися у справи забезпечення цієї справедливості. Вл. Станіслав ШИРОКОРАДЮК (РКЦ): — Духовенство повинно мати сильний дух, сміливість і попереджувати людей, звертати увагу на неправду, на приниження людської гідності. І розум — аби судити за плодами, а не за обіцянками. Професор Дмитро СТЕПОВИК (УПЦ КП): — Упродовж наступних чотирьох місяців церква повинна допомагати віруючим розібратися у виборах, бо люди знають мало, недостатньо, їм треба відкривати істину, вказувати на зло, на добро, називати прізвища. Тим більш, що церкви не мають нормального доступу до ЗМІ (так само, як це було за радянських часів). Не кажучи вже про те, що на пальцях однієї руки можна перелічити журналістів, які здатні висвітлювати сучасну драму церковного життя. Від світу не треба втікати — треба його спасати... Як бачимо, наші владики, отці, богослови продемонстрували не тільки знання світських реалій сьогодення, але й наміри відігравати активну роль у виборчій кампанії. А ось що сказали з приводу ролі церкви депутати ВР, які брали активну участь у роботі «круглого столу». Лесь ТАНЮК , голова комітету ВРУ з питань культури і духовності: — Наша сучасна толерантність — то тільки вершок айсберга. В глибинах — зовсім інше. Церква і держава — то вершник. І ніхто не знає, хто на кому їздить. Церква має бути завжди в опозиції — виступати проти корупції, зловживань, спрямованих на її паству. Розпочалася передвиборна кампанія, але досі не видно активного проповідника, який би вказував народу на зло, обман, зловживання. Обирає на виборах паства. І справа в тім, щоб виховувати паству, — людину, виборця. Формувати нормальну політичну свідомість. Церкви, однак, не мають сильного морального впливу на віруючих. Як показують останні соціологічні дослідження, тільки 7% віруючих визнають вплив релігійних організацій на свої політичні переконання. Тільки 7%! Микола ЖУЛИНСЬКИЙ , голова підкомітету ВРУ з питань історико-культурної спадщини: — Сьогодні — час випробування церков, час формування їхнього майбутнього авторитету. Маємо в країні розгалужену й густу сітку релігійних організацій: їх 28 тисяч — більше, ніж шкіл (22 тисячі); церкви виказують великий вплив на суспільство. Але який вплив, на якій основі, яким чином вони орієнтують паству на національні цінності? Адже церкви мають формувати патріотизм у своїй пастві — за нормального стану речей держава і церква не можуть бути несумісними. Хто, з якою метою організовує ті хресні ходи, які часто можна бачити перед Верховною Радою — бідні, знедолені, старі люди стоять під гаслами: «Самодержавие, православие и народность» та з іконами «святого царя-мученика» Миколи II. Хто їх посилає? Не повинно бути так, щоби церкви оцінювали політиків виключно на підставі ставлення ло них (як це сьогодні іноді має місце). Чи потрібна нам незалежна помісна православна церква? Згідно з соціологічними дослідженнями, «ТАК» говорять віруючі православні, «НІ» — невіруючі люди. Закінчімо розповідь про перебіг засідання «круглого столу» висловлюваннями керівника представництва Фонду Конрада АДЕНАУЕРА в Україні Ральфа ВАКСМУТА: — Загальноєвропейською спадщиною є те, що Церква і Держава існують як окремі сили, але розуміють і підтримують одна одну. Головне тут — спільна мета і толерантність. Церква — частина суспільства і не може залишатися поза політикою. Йдеться не про підтримку тих чи інших політичних сил, яка перетворює церкву на м’ячик. Церква — то найбільша опора бідних і вимушена втручатися в життя, в обговорення і вирішення суспільних проблем. У Німеччині церква — особливо сильна саме у вирішенні соціальних питань. Це зобов’язує її до високої компетенції. Німці не розуміють, коли у важливі моменти суспільного життя церкви або мовчать, або аплодують, або говорять «різними мовами» (неузгоджено між собою).
http://www.day.kiev.ua/33880/