Сьогодні у стінах монастиря Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Язловці, на Тернопільщині, вирує життя. Тут бігають діти й собаки, жінки садять квіти і клопочуться по господарству, а сестри турбуються, щоб нікому з нових мешканців нічого не бракувало. Всі ці жінки і діти почуваються у стінах монастиря затишно та у безпеці. Всі вони опинилися тут через війну.
Частина жінок із дітьми — це підопічні сестер-оріоністок із Дому самотньої матері, що був у Коротичах під Харковом. Їхнє життя і раніше не було легким, а війна забрала в них усе. Частина жінок опинилась тут завдяки інформації від знайомих — про можливість евакуації, яку організовували від Церкви, і наважилися виїхати зі своїх міст, рятуючи дітей. У багатьох є досвід життя по бомбосховищах та підвалах під час обстрілів і бомбардувань. Комусь уже нема куди повертатися. Одна жінка втратила чоловіка, батька своїх дітей; інша — обох синів, – пише CREDO.
Спільнота сестер-непорочниць у Язловці не дуже чисельна. Але ефективність їхнього служіння та якість турботи про монастир і реколекційний дім, який став тимчасовим прихистком для вимушених переселенців, вражає.
Сестри дають не лише їжу і дах, але заохочують до молитви, до сповіді, Причастя та участі у Святій Месі, а дітям проводять катехизи.
Так, у монастирі відбувся цілодобовий молитовний марафон, який тривав безперервно дев’ять діб. Було складено графік, усі охочі могли собі вибрати відповідний час. І хоча більшість жінок тут православні, але навчилися молитися Розарій, щоб за посередництвом Діви Марії випрошувати мир для України і заступатися за військових.
Усі жінки, які мешкають у сестер, задіяні у побутові справи та дбають про порядок і чистоту за визначеним графіком. Діти навчаються в школі онлайн, для молодших організували садочок. А щоб діти мали де бавитися на свіжому повітрі, сестри облаштували дитячий майданчик. Їм у цьому допомогли добродії та волонтери з Польщі: купили та привезли дитячу гірку, гойдалки.
"Народ наш переживає велику трагедію і ми вдячні Богові, що маємо тут місце, де можемо приймати людей, які втратили дім. Єпископ Едвард Кава запитав нас напередодні війни, чи в разі необхідності ми зможемо приймати в себе людей. Ми, звісно, сказали так. І вже першого дня війни сестри з Харкова зателефонували і просили нас тримати для них місце на 30 осіб. А приїхало десь 60 чи навіть 70. Поки вони до нас їхали, ми почали приймати людей із Полтави, Вінниці, Запоріжжя, Миколаєва та інших міст. Люди приїжджали втомлені, налякані і їм треба було десь перепочити з важкої дороги, а тоді вирушати далі. Я собі от зараз пригадала ці перші дні, і знаєте, з чого зараз дуже радію? Коли приїхала ця група жінок із дітьми з Харкова, то всі поводилися дуже тихо. Сорок дітей — і тиша. Ми спершу цього і не помітили. А зараз, коли у нас тут голосно і дітей всюди повно, коли їх чути, — то це так радісно! Це знак, що вони відновилися. На початку ми ще не мали тут психолога, але, видно, саме це місце і блаженна Марцеліна зробили свою справу: допомогли діткам повернутися в дитинство. Вони дуже різні, але я намагаюся до кожного знайти підхід. Розмовляю з ними українською, вчу пісень українською — вони швидко схоплюють. І дуже радію, що вони люблять ці наші щотижневі зустрічі на катехизі. Навіть хотіли би, щоб вони були частіше. Діти і справді радісні та активні. Гасають коридорами; катаються на самокатах і бавляться на майданчику; хтось робить домашнє завдання в кімнаті, хтось «сидить» у телефоні, а хтось на карантині через вітряну віспу — діти є діти", - говорить сестраТетяна Чоп .
Тим часом мами теж мають свої обов’язки: миють посуд, прибирають, садять квіти і городину, допомагають по господарству.
Усі ці люди знають, що можуть бути у Язловці стільки, скільки буде необхідно.