Моніторинг правової системи як ключовий аспект аналізу в галузі прав людини

Моніторинг правової системи являє собою комплекс з оцінки, аналізу стану й динаміки законодавства та практики його застосування. Результати моніторингу використовуються з метою виявлення відповідності правової системи очікуваному соціальному результату.

Важливим як для всієї структури законодавства та його окремих напрямків, так і для розвитку підзаконної правозастосовної діяльності є: отримання та використання експертних оцінок на основі результатів аналізу на етапі вироблення прогнозу розвитку законодавства, поліпшення результатів правозастосування в управлінні та юрисдикційних системах держави [1, с. 14].

Ідеї прав людини сягають у давні часи. Вже в Кодексі Хаммурапі (XVII ст. до нашої ери) згадується про те, що цар – основа влади, справедливості, захисту слабких від зловживань з боку сильних. Грецькі софісти та стоїки сповідували природну свободу, рівність людей і вищість природного права над становим. Римські мислителі, зокрема, Цицерон і Сенека, наслідували ідеї природного права.

В стародавньому Римі народилося фундаментальне право на справедливий судовий розгляд, а в Законі XII Таблиць з 449 р. до н.е. є запис про заборону використання зворотного права. Чимало сучасних мислителів звертає увагу на знецінення прав людини в сучасному світі. Права людини знову викликають жваві дискусії та полеміку [5, с. 11].

Контроль за правовими системами є ключовим аспектом аналізу в галузі прав людини. Неможливо проконтролювати всі практичні аспекти, а надто щодо окремих випадків. Контроль за розслідуванням справ вимагає застосування методології, яка виходить за межі контролю над окремими справами як поодинокими випадками. Необхідно виявляти порушення прав людини в конкретному випадку й забезпечити індивідуальні засоби правового захисту.

Порушення прав у окремих випадках може бути наслідком ізольованого інциденту або поведінки конкретних учасників, наприклад корумпованого судді або байдужого співробітника ОВС. Для того, щоб виявити системні проблеми, які потребують уваги або реформування, необхідно проконтролювати ряд справ і встановити тенденції та характерні ознаки з метою складання загальних висновків щодо функціонування системи й винесення рекомендацій для проведення всебічних реформ.

Міжнародне гуманітарне право (МГП) і права людини тривалий період залишалися окремими галузями права. В залежності від стану міжнародних відносин застосування права в галузі прав людини було пов’язане зі станом миру між державами, а міжнародне гуманітарне право збройних конфліктів (лат. «jus in bello») було пов’язане зі станом війни. Підставою даного положення було традиційне припущення, що так зване право в галузі прав людини відноситься до питань, пов’язаних із ставленням держави до своїх громадян, а також осіб, які проживають на її території. Центральна ж мета міжнародного гуманітарного права – це захист громадян або представників ворожих держав/спільнот в період збройного конфлікту [6, с. 70].

Теза Протагора «Людина є мірилом всіх речей …» стала свідченням усвідомлення людиною власної цінності, значущості та внеском у загальнолюдське. Гуманізм виявляється тут не в пошуках шляхів до свободи, не у визначенні трансцендентних витоків людини, а в пошуках гармонії, симетрії, впорядкованості, доцільності.

Гуманізм виокремив духовну людину від природної, звільнив творчий розвиток природної людини, віддалившись від внутрішнього смислу, відірвавшись від глибинних основ самої природи людини.

Так, у 1998 р. була створена третя міжурядова робоча група з права на розвиток на основі резолюції 1998/72 Комісії з прав людини й рішення Економічної та соціальної ради Організації Об’єднаних Націй. Робоча група збирається раз у рік і звітує перед Радою з прав людини та Генеральною Асамблеєю ООН. Мандат робочої групи з права на розвиток включає моніторинг і аналіз досягнутого прогресу в реалізації права на розвиток, закріпленого у Декларації про право на розвиток, як на міжнародному, так і на національному рівнях.

Європейський комітет з питань охорони здоров’я (CDSP) готує рекомендації для керівного органу РЄ – Комітету міністрів. Наприклад, були прийняті наступні рекомендації: Рекомендація CM/Rec(2010)11 про вплив генетики на організацію служб охорони здоров’я та підготовку медичних працівників; Рекомендація CM/Rec(2010)6 про ефективне управління в системі охорони здоров’я; Рекомендація СМ/Rec(2009)3 про моніторинг і захист прав людини й гідності осіб з психічними розладами; Рекомендація Rec(2008)1 про врахування гендерних відмінностей в політиці у сфері охорони здоров’я тощо.

У 2012 р. за ініціативи омбудсмена з прав дитини та Міністерства соціальних справ Естонії вперше було організовано моніторинг прав дитини та батьківства. Основне завдання моніторингу було – картографувати інформованість суспільства в частині прав дитини, а також проаналізувати позиції та проблеми в питаннях виховання дітей і підтримки батьківства, враховуючи перспективи як дітей, так і дорослих. Для цього були зібрані дані як у дорослого населення, так і в дітей [2, с. 7].

У 2013 р. в Польщі з коштів Фонду Стефана Баторія було профінансовано та реалізовано проект «Моніторинг обґрунтованості та вірогідності висновків і положень щодо розміщення осіб, які клопочуть про надання статусу біженця в охоронюваних приміщеннях і під вартою з метою видалення» [7, с. 3].

Важливим аспектом моніторингу прав людини є моніторинг свободи совісті та віросповідання. Європейський суд з прав людини неодноразово цитує дуже ясно закріплену у статті 9 Європейської конвенції з прав людини (ECHR) [3, с. 5] норму, що свобода думки, совісті та релігії є однією з основ демократичного суспільства в рамках. Це, у своєму релігійному вимірі, є одним з найбільш важливих елементів, які складають особистість вірян і їх сприйняття життя, а також є і найціннішим надбанням для атеїстів, агностиків, скептиків і байдужих. Релігійний плюралізм нерозривно пов’язаний з демократичним суспільством, яке формувалося протягом століть [4, с. 79].

Обговорення проблем правового моніторингу впродовж останніх років та фіксація висловлених думок професійно зацікавленої громадськості, дозволяє зосередити увагу на найбільш важливих умовах його організації та проведення. Перш за все слід врахувати вже накопичений досвід обліку нормативно-правових актів у різних відомствах та органах державної влади, а також в корпораціях, що спеціалізуються на створенні та експлуатації правової інформації.

Особливістю вказаної роботи в органах державної влади є її дискретність та орієнтація на суто відомчі завдання. Природно, що кожен суб’єкт, який здійснює таку роботу, не орієнтований на абиякий стандартний набір показників. Це пояснює неповноту, фрагментарність попередніх кроків з реалізації повноцінного моніторингу.

Українські інформаційно-пошукові та довідкові системи також не мають глобальної мети здійснення моніторингу, хоча відстежують зміни в чинному законодавстві, фіксують скасування, зміни законів. Для втілення системи правового моніторингу у практику правотворчості необхідно уніфікувати її правила й засоби, стандартизувати комплекс уніфікованих правил і прийомів, які повинні застосовуватися в обов’язковому порядку.

Література

1. Бачило И. Мониторинг правовой системы – путь к укреплению правового государства / И. Бачило // Мониторинг права в Российской Федерации. Вестник Совета Федерации. – М. – 2006. – №4(5). – С. 14-21.
2. Кару М., Турк П., Бийн Х., Суви Х. Мониторинг прав ребенка и родительства / М. Кару, П. Турк, Х. Бийн, Х. Суви. – Таллинн : Центр политических исследований Praxis, 2012. – 18 с.
3. European Convention on Human Rights. – Strasbourg : European Court of Human Rights, 2010. – 55 p.
4. Gerhard R. Germany is an integral part of Religion in the International Encyclopaedia of Laws /  R. Gerhard. – Kluwer : Law International BV, 2010. –  184 p.
5. Madej J. W poszukiwaniu dobrego prawa /  J. Madej // Ius Novum. – Warszawa : Uczelnia Łazarskiego, 2014. – S. 11-12.
6. Przybysz M. Zastosowanie praw człowieka w realiach konfliktu zbrojnego / M. Przybysz // Przegląd Prawa Konstytucyjnego. Zagadnienia współczesnego konstytucjonalizmu państw europejskich. – Toruń : Wydawnictwo Adam Marszałek, 2010. – S. 69–81.
7. Sieniow T., Dębowczyk T., Oleszkowicz J. Stosowani e detencji wobec cudzoziemców. Raport z monitoringu i rekomendacje / pod red. T. Sieniowa Lublin: Inst. na rzecz państwa prawa, 2013. – 123 s.

о. Ігор ОНИЩУК

Сутність та значення впливу законодавства на розвиток суспільних відносин: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (13 – 14 березня 2015 року, м. Одеса). – Одеса: ГО «Причорноморська фундація права», 2015. – С. 10–13.