Будувати успішне майбутнє країни неможливо без ціннісного фундаменту та інтелектуальної відваги. Саме такий підхід дозволив Факультету суспільних наук УКУ очолити рейтинг журналу Forbes Ukraine, посівши 1-ше місце серед найкращих гуманітарних і міждисциплінарних факультетів країни. За цим успіхом стоїть особлива філософія простору творчості, що базується на моральній візії, яку вже 10 років вибудовує Володимир Турчиновський, декан факультету та директор Міжнародного інституту етики та проблем сучасності.
Джерело: УКУ
Юлія Ткачук
В інтервʼю Володимир Турчиновський пояснює, чому Україна сьогодні є «лабораторією під відкритим небом», як концепція «Total Defense» (всеохопної оборони) може стати нашим інтелектуальним продуктом для світу та як лише три рукостискання пов’язують нас із живою історією університету. Цією розмовою ми завершуємо цикл «FSS Academic Pathmakers» – історії тих, хто творить екосистему спільнотності та стійкості.
– Пане Володимире, ви в університеті від моменту відновлення діяльності ЛБА-УКУ: були проректором, відповідали за розробку стратегії, заснували кафедру філософії, створили відділ розвитку. Як цей шлях вплинув на те, якою ви бачите українську освіту сьогодні?
– Понад чверть століття з УКУ – це справді цікавий досвід. У 2028 році ми будемо відзначати століття великого проєкту – Українського католицького університету. Коли ми, невеличкою командою під проводом владики Бориса Ґудзяка та отця Михайла Димида, відновлювали УКУ в Україні, то все починали із чистого аркуша. Під час інавгурації в 2002 році ми були на відстані 75 років від старту інституції, започаткованої митрополитом Андреєм Шептицьким. З точки зору інституційної ідентичності, місії та життєстійкості, 75 років виявилися неймовірно важливими для університету, який увійшов до 30 найбільш знакових і впливових проєктів України за минулі 30 років.
Коли я зараз говорю зі студентами, то пропоную експеримент – спробувати помандрувати в часі на 75 років назад і вперед у майбутнє. Багато з того, що відбувається зараз, має корені, які тягнуться далеко в історію. А те, як ми чинимо сьогодні, формуватиме наступні десятиліття. Неможливо забути про історію, не думати про майбутнє і сподіватися на магічну зміну, яка прийде сама по собі.
Університет – це простір, у якому народжуються енергія, візіонерство та стосунки. Це простір для творчості і будівництва інституційної історії. У кінці 60-х років ХХ століття знайти шлях до певної визначної особи можна було за 6-7 рукостискань. З часом вистачало лише 3-4 рукостискань. Сьогодні кожен із наших студентів зможе за 3-4 потиски рук через уківську історію дотягнутися до наших засновників. Саме через цей персональний контакт інституційна тяглість стає вірою в боротьбі за свободу, а також надією та візією нашого майбутнього.
Сто років тому митрополит Андрей Шептицький, а потім Патріарх Йосиф Сліпий не могли уявити, як буде розвиватися УКУ. Так само й нам складно уявити, що буде у 2128 році. Втім, маленькі кроки, які ми робимо щодня у наших підрозділах і на наших програмах, творять університет і міжлюдські стосунки, з яких вилонюється наше майбутнє.
– Майже 10 років тому ви очолили Факультет суспільних наук, об’єднавши різні програми та їхніх лідерів. Яким ви тоді бачили факультет?
– Для мене УКУ – це стартап. Це постійна динаміка, творення нового, експериментування. У цьому просторі є багато відваги, довіри та розуміння цінностей. Нам також потрібна моральна візія – бачення людини в контексті віри, розуміння добра і зла і того, як рухатися у світі. Саме моральна візія дає можливість приймати стратегічні рішення в конкретному часі. Слова «Великого бажайте» Патріарха Йосифа Сліпого для мене є втіленням цієї моральної візії, яка знає, де добро, де зло, де Бог, де люди, де покликання.
Факультет суспільних наук виник із бажання вийти в український суспільний простір з ресурсами та потенціалом для творення нового дискурсу і дослідження нових процесів. Ми зараз часто говоримо про Україну як «лабораторію під відкритим небом». Так, Україна – це поле битви і трагедії, але також – поле перемог, інновацій і трансформацій.
У 2016 році інтуїтивне рішення працювати на полі українського досвіду виявилося правильним. Сьогодні ми налагоджуємо міжнародні партнерства, бо те, що відбувається в Україні, є визначальним для багатьох процесів у світі.
Сила Факультету суспільних наук полягає у формуванні екосистеми міждисциплінарної та міжнародної взаємодії, що ґрунтується на моральній візії і цінностях. Тут виникає простір для розвитку людей і їхньої взаємодії.
– Якими ключовими речами ми, як університет, як держава, можемо ділитися зі світом?
– Я думаю, що українці багато в чому дивують самих себе. Наш досвід є дуже важливим для світу.
Одна з тем, яка для нас цікава й екзистенційно важлива, – це безпека. Україна спонтанно ввійшла у формат всеохопної оборони у 2022 році. Досвід Total Defense розроблений і відпрацьований у північних країнах (Фінляндії, Швеції, Норвегії). Ми його починаємо все більше відкривати для себе.
Думаючи про наступні десятиліття, про Україну та цілу Європу, ми розуміємо, що наші суспільства залишатимуться у форматі всеохопної оборони. Захист стає справою не лише військових, а й бізнесу, медіа, громадянського суспільства та влади. На факультеті ми вже маємо сконцентровану міжсекторальну експертизу і в публічному управлінні, і в етиці, і в політичних науках, і в управлінні громадськими організаціями, і в комунікаціях. Попередні десять років факультету вели нас до того, що ми можемо зараз амбітно взятися за проєкт всеохопної оборони, розгорнути його та вийти з конкретними продуктами.
Тому ми розробили сертифікатну програму із всеохопної оборони із нашими українськими та міжнародними партнерами та розпочинаємо підготовку відповідної міжнародної магістерської програми спільно з естонськими та фінськими колегами. Важливо, щоб українська суб’єктність була голосом, який потужно звучить у міжнародному середовищі. Ми маємо що сказати, чим поділитися та про що свідчити.
На факультеті багато працюють і з темою громад та їхньої відбудови. Важливо показувати світові нашу здатність відновлюватися, творити, будувати та жити в часі війни, коли ціною великої жертви і крові тримається наш фронт. Битва за перемогу та праця задля перемоги є простором нашого духу і дії. Це складно, виснажливо. Це виклик, який ми приймаємо.
Ще одна річ, з якою будемо працювати, – це штучний інтелект. Ми на порозі великих технологічних змін. Штучний інтелект багато в чому може замінити наші підходи до навчання та досліджень. Ключовим буде не згенерований текст, об’єм чи продукт, а вміння і можливість поставити правильне дослідницьке запитання, орієнтуватися у просторі сенсів і моральних координат.
– У 2026 році факультет святкує десятиліття. Оглядаючись назад і дивлячись вперед, над якою стратегією працює команда факультету та яких цілей прагнете досягти?
– Ми будемо ще глибше та масштабніше входити в простір міжнародних партнерств. Важливо осмислювати та презентувати український досвід світові, розуміти, що означають безпека, мир, справедливість у ХХІ столітті і як відбудувати всю етичну архітектуру. Щоб ця архітектура не заіржавіла, потрібен відповідний моральний клімат – і від нас залежить, чи вдасться нам його створити, чи ми все ж залишимося у токсичному кліматі брехні, приниження гідності, геноцидних практик і гібридних воєн.
Ми потребуємо автентичного лідерства, свідчення через слова та вчинки. Тому хочемо бути академічним середовищем, яке генерує ідеї, творить майбутнє і визначає моральну візію. Мені хочеться, щоб теми, пов’язані із чеснотами, були у центрі нашого стратегування. Бачити цінність справедливості – це добре, але ще важливіше бути справедливою людиною, а це потребує відваги та зобов’язання. Чесноти – це воля взяти відповідальність за себе.
Ми не зможемо працювати на тривалу перспективу з питаннями всеохопної оборони, штучного інтелекту, відбудови, розвитку громад без морального та етичного підґрунтя. Якщо хочемо залишатися у вільному просторі і будувати вільне суспільство, то нам потрібні моральні зусилля кожного покоління. У такий цікавий спосіб багато суспільних тем та викликів переплітаються у просторі нашого факультету.
– Що б ви хотіли побажати людям, які будуть дивитися цю розмову?
– Ми живемо в непростий час. Перше моє побажання – спробуйте охопити 200 років. Знайдіть три потиски рук, які відведуть вас на 100 років назад, і подумайте, хто через 100 років буде намагатися дотягнутися до вас.
Друга річ – пам’ятаймо, що наше життя є даром. Ми багато говоримо про права людини, і це правильно, але вони з’являються там, де вже є життя. Це життя не є нами створене – воно нам подароване. Чим глибше ми зможемо зануритися у вимір дару, тим більше зможемо сформувати простір моральної візії і творчої дії.
І митрополит Андрей Шептицький, і Патріарх Йосиф Сліпий, і владика Борис Ґудзяк – це особи, які по-особливому відчувають симфонію дару і живуть цією філософією. Саме звідси їхня візійність, творчість і сила надихати інших. Спробуйте знайти свій ключ до цього. Тоді ви неодмінно будете джерелом натхнення для багатьох.