Навряд чи широко відомою є історія про невеличке село Мошни, яке знане не тільки автентичною старовинною хатою ХІХ століття, де у липні 1859 року перебував Шевченко після арешту в Прохорівці, а й англійським палацовим ансамблем Воронцова та оригінальним неоготичним храмом.
Черкащина – край козацьких традицій та батьківщина Шевченка. Зі шкільних уроків літератури кожен чув про Шевченкові місця – Звенигородку, Мошни, Канів, Суботів, Моринці. Але навряд чи широко відомою є історія про невеличке село Мошни, яке знане не тільки автентичною старовинною хатою ХІХ століття, де у липні 1859 року перебував Шевченко після арешту в Прохорівці, а й англійським палацовим ансамблем Воронцова та оригінальним неоготичним храмом.
Архітектурна історія Мошн починається ще від черкаського та канівського старости Олександра Вишневецького, який збудував у цій місцевості замок та костел, де пізніше на рубежі XVI-XVII ст. постав Мошногірський Вознесенський монастир. Саме в цьому монастирі син Богдана Хмельницького Юрій перебував після того, як склав повноваження гетьмана. Сам же Богдан Хмельницький обрав Мошни для підписання своїх універсалів, яке на той час було козацьким сотенним містом і мало Магдебурзьке право.
Починаючи з XVIII століття Мошни перебували під владою польських магнатів – Любомирських, Радзивілів, Моравських. Проте наприкінці століття землі викупив князь Г. Потьомкін, залишивши село у спадок своїй племінниці А. Браницькій, якій, до речі, належав відомий парк «Олександрія» у Білій Церкві. Саме на доньці Браницької й одружився граф Михайло Воронцов, який розпочав архітектурні експерименти на Мошногірщині.
Вражаючі та величні краєвиди, прадавні гаї Мошногір були обрані графом Воронцовим для затишного сімейного життя. На пагорбі він побудував новий палац на вісімдесят кімнат. Поряд розташовувались флігелі. Ліс, що займав значну територію, став парком із різноманітними місцями для прогулянок, альтанками та майданчиками. На Мошногірському узвищщі звели 58-метрову вежу князя Святослава, звану в народі як Мошнівський стовп. Сходинками можна було піднятися на верхівку і оглянути околиці, річку і недалекі Черкаси.
Відомими є слова М. Грабовського, який в 1853 році писав: «Хто не бував в Англії і хоче мати уявлення про справжній англійський парк, нехай з’їздить в Мошни». Справді, як свідчать історики, Воронцов переймав і частково втілював у Мошнах всі тенденції Англії, де виріс і де були найбільш передові промисловість і технології в світі на той час. Це стосувалось не тільки архітектури, але й техніки. Не випадково перший пароплав в Російській імперії з'явився саме в Мошнах. До речі, в музеї Шевченка експонується фотографія цього загадкового пароплава під назвою «Пчелка». Його двигун поставив сільський коваль Мусій Вернигора. Справа в тому, що друзі-вчені Воронцова через 2 роки після появи пароплава в Англії переслали князю секретні креслення двигуна, і в Мошнах коваль зробив унікальну на той час парову машину.
Після революції палац був покинутий, в 1917 р. садибу грабували декілька разів. Найбільшим було пограбування наприкінці 1919 року, коли садибу фактично знищили вщент. В роки Другої світової війни садиба була знищена остаточно – повалено Мошнівський стовп. Від колишньої садиби збережені лише семикілометрова алея, декоративний десятиметровий обеліск та Спасо-Преображенська церква.
Саме цей храм сьогодні є цікавим для тих, хто вирішить помандрувати Мошногірськими краями.
За наказом Михайла Воронцова у 1830 році було закладено наріжний камінь церкви. Будівництво тривало десятиліття. Храм будували на місці дерев’яної церкви, зведеної в 1709 р. Автор проекту став італійський архітектор Джоржо (Георгій Іванович, як казали в народі) Торрічеллі. Він працював міським архітектором м. Одеси і, будучи уродженцем Швейцарії, використовував у своїх проектах елементи західної архітектури. Тому в споруді до романтичного стилю додались елементи тюдоровської готики. Будівля церкви цегляна, базилікального типу з трансептом, величною стрункою квадратною вежею-дзвіницею над притвором у стилі західноєвропейської готики.
Восьмигранне середньохрестя вінчає велична, вишуканих обрисів баня. До широких стін середньохрестя приєднані з трьох сторін гранчасті виступи – каплиці, такі ж виступи-каплиці менших розмірів розташовані з північної та південної сторони. Декоративні колони-каплички є на кожному розі церкви. Над капличками підносяться бані подібні до головної. На фасадах видніються зубчасті парапети. Вікна та двері храму – готичної форми.
Можна спостерігати, як у декоративному оформленні будівлі фантастично переплелись орнаментальні готичні форми з мотивами східного мистецтва. Дехто вважає, що цей православний храм одночасно схожий на костел, синагогу і мечеть. Справді, архітектура його незвичайна. Вбачають тут різні стилі: хтось тюдорівскую готику з великими стрілчастими вікнами дзвіниці, а хто — мавританський стиль. На відміну від екстер’єру, інтер’єр храму стриманий, навіть аскетичний. Інтер’єри поступаються зовнішньому вигляду, хоча в храмі і встановлені вітражі, не властиві православній архітектурі.
Незважаючи на східний декор у спорудженні церкви дотримані принципи православної крестовокупольності — бічні гілки хреста сильно вкорочені, а центральна — подовжена. По моді XIX ст. храм з’єднаний в ціле з 50-метрової дзвіницею. Над середньохрестям — найбільший, по-східному приплющений купол. Особливу чарівність споруді надають численні витончені башточки. Дзвіниця увінчана п’ятьма куполами, а центральний купол храму оточують вісім маленьких. На дев’яти вежах-мінаретах навколо храму — дев’ять напівкуполів.
Якщо поглянути на дзвіницю мошненского Преображенського храму, то бачиться навіть і Нотр-Дам, а якщо дивитися на центральний купол, що формою нагадує шапку візира, то створюється стамбульське враження. Польський літератор М. Грабовський в 1853 р. так описав вид на храм з палацу: «Серед містечка Мошен біліє нова церква. Її чотирикутна, висока вежа, відмінною архітектури, далеко не походить на звичайні сільські дзвіниці. Ви неначе милуєтеся з англійського парку англійським пейзажем».
Таку ж церкву споруджено у Франції в Парижі. Менша копія Мошногірської церкви побудована у Ялті – на кримських кручах стоїть церква Іоанна Златоуста. Збудовано її на кошти того ж М. Воронцова. Таким чином володар маєтностей хотів показати єдність своїх володінь. У Ялті церкву св. Іоанна Златоуста зводив архітектор Карл Ешліман, за рахунок скарбниці, при безпосередньому нагляді Воронцова. Архітектурні елементи Преображенської церкви використано при будівництві Алупкінського палацу М. Воронцова у Криму.
Преображенський храм славен і своєю чудотворною іконою — образом Матері Божої Мошногірської. За розповідями старожилів, копія чудотворного образу Божої Матері об’явилася у Вознесенському Мошногірському чоловічому монастирі в 1860 р. А після закриття обителі радянською владою в 1930 р. ікону таємно перенесли в єдиний храм, який на той час діяв — Спасо-Преображенську церкву с. Мошни. Віруючі боялися говорити про святиню, щоб влада не дізналася. До наших днів дійшли свідчення про те, що Заступниця зцілювала й оберігала місцевих жителів і в голодні 1930-ті, і в роки Другої світової війни, і після. Отримують зцілення через ікону і в наші дні, про що свідчать срібні і золоті прикраси, залишені православними в знак подяки.
Отож, якщо хочете одночасно побувати у Франції, прогулятись англійським парком, поглянути на мечеть, синагогу та старовинний православний храм – завітайте у село Мошни Черкаської області!
Джерела:
1. Олександр Солонець. Мошни і Тарас Шевченко // Народ.UA
3. Інформація надана Центром краєзнавства с. Мошни.