Московська нечисть в українських церквах: як росіяни знищували нашу віру та культуру
Маріанна Попович
На жаль, український іконописець так і не зумів завершити свою роботу. А пізніше прийшли російські «асвабадітелі» і те, що не знищили, то замалювали.
Під двома московськими Миколаями сховали українських Володимира та Йосафата
Українська реставратора Ірина Гірна зазначає, що дуже багато мурованих церков на Галичині були розписані між 1919-1939 роками. Їх розписували українські митці, більшість імен яких, на жаль, втрачено. Адже росіяни, коли окупували Україну, знищували всі архіви.
А ось розписи робилися на століття: хорошими фарбами та створювали неймовірні сюжети.
До цього доклався митрополит Андрей Шептицький, який запрошував до Галичини видатних художників і спонукав українців вчитися.
А потім прийшли росіяни.
Реставраторка каже, що для нас є добрим те, що в багатьох випадках московити були лінивими, то ж, на щастя, не позбивали настінних розписів, створених невідомими нам українськими живописцями, а тільки позамальовували їх. А поверху малювали свої недолугі ікони московського патріархату.
Так, кілька років тому, реставруючи святилище церкви у селі Чижиків у Львівській області, Ірина знайшла давні ікони Святого Володимира та Святого Йосафата під шаром фарби, який наклали на них московські попи у сімдесятих роках.
Реставраторка згадує, що коли вони вперше зайшли до приміщення, то побачили два зображення святого Миколая. Це їх дуже здивувало: не зрозуміло було для чого на стіні намальовано два зображення одного і того ж святого.
«Перед реставрацією ми беремо фрагменти для лабораторних досліджень. То ж ми побачили, що там під низом є вже щось. Але найбільше здивування для нас було коли ми знімали верхній шар і побачили що під ним: Володимир Великий та Йосафат. Йосафат – дуже шанований у греко-католицькій церкві. А у московському патріархаті його взагалі не визнають», - каже Ірина Гірна.
На жаль, архівних документів, які б розповіли хто розписував церкву в селі Чижиків, не збереглося. А місцеві мешканці згадали, що у 70-80 роках минулого століття приїхали художники, які й «поправили» розписи.
«А поправили так, що з двох сторін намалювали Миколаїв з московського патріархату: таких бородатих, страшних, чорних. Ми трошки розуміємо що у святилищі мають зображати. Миколаїв там дуже рідко малюють, хіба ми церква була Миколаївська. А тут – два Миколаї. То ми зрозуміли, що під ними щось є цікаве», - пригадує реставраторка.
Церква, де збереглися герби УНР та ЗУНР
За її словами, в Галичині чи не кожна споруда греко-католицької церкви зазнала змін: там або перемальовували настінні розписи, адаптуючи їх під московський патріархат, або ж перетворювали на склади чи інші допоміжні приміщення.
Так, церкву у Великих Глібовичах на Львівщині побудував Лев Левинський, племінник Івана Левинського.
«Церква дуже гарна. Але всередині вона не є класичною галицькою церквою. І я довший час не могла зрозуміти, що мене дивує. Потім зрозуміла: ця церква – мікс класичної київської архітектури та галицької. Там є різьблений галицький іконостас, А архітектура – початку Київської Русі. А на дияконських воротах – герб УНР та герб ЗУНР», - розповідає Ірина Гірна.
Попри те, що всі роки, поки тут правили московські попи, ніхто не звернув уваги на ці два герби – левика та архангела Михаїла. Реставраторка припускає, що місцеві мешканці знали про ці два герби, але міцно тримали язика на припоні, аби ніхто з московитів про це не дізнався.
Ірина Гірна згадує, що коли церква перейшла знов у підпорядкування греко-католиків, то до фахівців звернувся парох, якого насторожувала ікона Христа у стилі московського патріархату з куполами та хмарками, а сам Христос, благословляючи парафіян, показував класичну рокерську «козу».
Реставраторка вважає, що цей жест на іконі міг намалювати котрійсь зі студентів-художників, яких запрошували у села московські попи аби «поправити» греко-католицькі храми. На це комуністи виділяли великі гроші.
«Ми проводили зондажі, знайшли первісні зображення і зараз потрошку, потрошку їх відновлюють», - говорить вона.
Так, під тими недолугими розписами студентів віднайшли розписи Благовіщення, Різдва, обрах хрещення Ісуса Христа та Спас на троні. А також дуже гарний класичний український декор.
Ірина Гірна зазначає, що в багатьох селах мешканці намагалися зберегти та сховати автентичні розписи. То ж на греко-католицькі ікони навішували згори православні так, щоби комуністи їх не бачили. Або ж, коли це неможливо було зробити, замальовували на іконах звичний символ - серце - якимсь ягнятком чи хмаркою.
Або ж забілювали розписи, щоби залишалася біла стіна. Так, як це зробили монахи у каплиці у Шевченківському гаю. І коли прийшли москалі, то вони навіть не здогадувалися, що від їхніх поганих очей сховали автентичні розписи.
«Люди знали, що воно там є. І таким чином це вдалося врятувати», - говорить реставраторка.
Українці завжди жили у красі
Окрім реставрації витворів сакрального мистецтва, Ірина Гірна займається ужитковою реставрацією.
«Як наші предки жили, так вони і мислили. А жили вони у будинках з красивими розмальованими під'їздами, у красивих оздоблених помешканнях. Вони жили у красі», - каже вона.
Тому мешканці таких будинків, йдучи по хідникові, не дозволяли собі смітити там. А коли прийшла радянська влада, то у під'їздах познімала хідники та позамальовувала розписи.
Реставраторка нагадує, що такі розписи були у всіх львівських будинках та під'їздах.
Так, їй пощастило провести реставрацію у помешканні Соломії Крушельницької.
«Ми відкриваємо оригінальні розписи, реставруємо їх. Вони цінні, тому що їх бачила Соломія Крушельницька», - говорить спеціалістка.
Стіни у помешканні видатної співачки декоровані орнаментами, на стелях - квіти. Кожна кімната має свою особливість.
Щоправда, через повномасштабне вторгнення росії в Україну, реставраційні роботи у музеї Соломії Крушельницької у Львові довелося призупинити.
Святий Вінсент у музеї Шептицького
Зараз Ірина Гірна відновлює барельєф та надбрамну ікону у Музеї Митрополита Андрея Шептицького.
На барельєфі у приміщенні колишньої трапезни добре видно руку Ісуса зі стигмою та рука святого Франциска - герба францисканців. А на іконі - святого Вінсента.
«Зараз ми відкриваємо надбрамну ікону святого Вінсента. А разом з ним - цілий пласт історії: тут був шпиталь святого Вінсента», - пояснює реставраторка.
Точніше, спочатку тут шпиталь. Потім для потреб хворих збудували інше приміщення, а сюди поселити сиротинець. І з часом добудували ще одне приміщення, де розташували притулок для стареньких.
Тепер тут - Музей Митрополита Андрея Шептицького.
«Над входом ми виявили ікону кінця 18 століття. А під нею - орнамент кінця 17 століття. Зараз ми досліджуємо ослідження чи зможемо ми ці дві ікони розшарувати і верхню перенести в інше місце. Якщо не виходить так, то ми лишаємо Вінсента. А знизу буде видно орнамент», - каже Ірина Гірна.
Вона зазначала, що у Львові є багато випадків коли по старішій іконі наносили інше зображення. Причина: або зношеність попереднього зображення, або ж влада помінялася.
«В ті часи не дуже зважали на цінність попередньої роботи. Це ми зараз зважаємо на те. чи це 17 століття, чи 18. А тоді замальовували й перемальовували як собі хотіли», говорить реставраторка.
