Муфтій ДУМУ Ахмед Тамім: Мені не треба доводити, що я — патріот
Муфтій Ахмед ТАМІМ, голова Духовного управління мусульман України, не дуже любить спілкуватися з журналістами. Однак цього разу нам вдалось поговорити про конфлікт в Україні, про становище українських мусульман у світі, ситуацію в Донбасі та в Криму. Пропонуємо читачам позицію ДУМУ з перших вуст.
— Якщо ми звернемось до сучасних проблем мусульман, то як їх можна охарактеризувати?
— Проблема мусульман – це проблема всього суспільства. І становище громадян, як і в цілому стан суспільства, відображається на кожному. Але наше прагнення - це достойно та широко представляти Україну за кордоном, щоб інші розуміли правильний порядок речей. За кордоном я чую про те, що в Києві тривають відкриті зіткнення й конфлікти, немов на фронті. Уявлення панує погане. За таких умов ніхто не захоче приїхати і щось робити тут. Це впливає і на інвестиції, і на економіку, і на соціальні відносини. Тому одна з головних проблем – негативна пропаганда, бо альтернативна пропаганда дуже слабка.
Друга проблема – ми, як мусульмани, намагаємось продовжувати робити свій вклад у мирне співіснування та розвиток діалогу між представниками усіх культур. І не давати скористатись моментом для посилення конфлікту, як це відбулось в Югославії, де використали і релігійний, і етнічний чинники. Ми дуже виважено працюємо, тому що наші мусульмани – це громадяни України, але багато з них є вихідцями з країн колишнього СРСР. Всі вони вболівають за Україну, бо живуть та працюють тут і вирішили бути єдиними в будь-якому рішенні на рівні діаспор чи релігійного управління.
— Що ви, як мусульмани, можете сказати про сприйняття України за кордоном?
— Про Україну на рівні ЗМІ за кордоном дуже мало інформовані. Я був в Америці у складі делегації різних конфесій. Нам і самі американці, і українська діаспора казали, що в них нема об’єктивної інформації щодо України. Ми були в Брюсселі, а потім в Берліні – всі визнають, що інформації надзвичайно бракує. І навіть ті, з ким я спілкувався, бояться приїхати в Київ. Я був в деяких країнах СНД – там панує те ж саме уявлення. До цих подій мало хто знав про Україну протягом 24 років. Мало хто знав про неї як окрему країну і тому ісламський світ в основному досі чітко асоціює нас з Росією. Ми ж їздимо завжди на зустрічі з національним прапором, і це наше намагання нагадати про те, що Росія та Україна – це різні держави. Ми не втручаємось у питання політичних відносин, але ми виступаємо як представники української держави і намагаємось підняти авторитет України.
Мені це трохи вдалося зробити в Єгипті, коли нас прийняли на найвищому рівні як представників України, виділили 45 хвилин прямого ефіру на національному телеканалі. Тоді ми мали змогу говорити як про країну, так і про мусульман в державі.
— Ви згадували про те, що працюєте на примирення та врегулювання тієї ситуації, яка є зараз в Україні. Яким саме чином?
— Ми спільно виступаємо за справедливість і за спробу мирним шляхом вирішити проблеми. Основа виходу з конфлікту в тому, щоб були міжнародні гарантії для України та її суверенітету. Але багато залежить від нас самих як від громадян України. До останнього часу важко було бачити єдину державну стратегію, в межах якої ми могли б стабільно та плідно працювати.
Що стосується нинішньої ситуації, то ми не політики і не можемо безпосередньо вплинути на розв’язок конфлікту. Але як релігійна організація ми намагаємось зв’язуватись з духовенством різних країн і говорити про нашу позицію. Наприклад, в кінці червня я був у Берліні з усіма конфесіями на зустрічі з релігійними лідерами та представниками органів влади Німеччини. Ми заявили, як єдиний організм, про нашу позицію. В рамках Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій (ВРЦіРО) у нас є повне розуміння того, як треба діяти. Також разом з представниками інших конфесій України я був учасником зустрічі в Осло у вересні 2014 року, де ми спілкувались з представниками російських релігійних організацій. Ми хотіли, щоб вони знали правду про реальну ситуацію в Україні.
— Якою була реакція російської делегації?
— Тепер вони хоча б ознайомлені з нею. Якщо раніше не чули нас, то тут могли дізнатись безпосередньо, а не прочитати десь. Особливо важливим було те, що у складі делегації ВРЦіРО були представники релігійних організацій Донбасу, які самі стали жертвами конфлікту на Сході України, у яких загинули родичі. В результаті цієї зустрічі ставлення росіян стало кращим, і ми домовилися про подальший розвиток діалогу. Підкреслю, що ми ніде не виступали окремо. Ми презентуємо нашу позицію колективно і це наше рішення від самого початку. Ми не намагаємось використати ситуацію та обставини для власного піару і показувати себе як тих, хто відіграє унікальну роль, ніби ми герої України. Хто хоче розуміти, той розуміє. І ми не слабкі, щоб виправдовуватись та комусь щось доводити.
— Після подій в Криму багато мусульман переїхали в інші міста, зокрема, у Львів та Київ. Чи звертались вони до вас по допомогу, чи розробляли певні стратегії підтримки?
— Є інші організації, які цілеспрямовано займаються допомогою переселенцям, тому ми контактуємо здебільшого через них. Але коли хтось звертається до нас безпосередньо, то намагаємось допомогти в межах наших можливостей, оскільки ми в першу чергу релігійна організація і займаємося релігійними питаннями. І, допомагаючи, ми не намагаємось і не поставили собі за завдання використовувати чиєсь важке становище для підняття свого іміджу.
— Під час Майдану деякі ЗМІ писали про Вашу нейтральну позицію, коли Ви не висловлювали підтримку чи протест проти революції. Пізніше Вас звинуватили в появі Таврійського муфтіяту в Криму. Щоб Ви могли їм відповісти?
— Ми багато років працюємо з різними ЗМІ, знаємо їхню редакційну політику, підхід до висвітлення подій та подачі інформації. Тим ЗМІ, які коректно до нас зверталися, ми давали відповідь, а якщо хтось не почув те, що хотів, і займався власними інтерпретаціями нашої позиції – то ми їх не контролюємо і за їхні матеріали не відповідаємо.
Багато хто використовував Майдан у власних цілях і це не таємниця. Але це не наш підхід. Ми не даємо політичних вказівок нашим вірним і кожний чинив так, як вважав за правильне. Як і в інших конфесіях, у нас люди мають різне розуміння ситуації, різні політичні погляди. А ми, як духовне управління, в будь-якій ситуації закликаємо їх поводити себе відповідально. Але в будь-якому разі всі вони переживають за Україну і прагнуть жити в цивілізованій країні. Мені не треба доводити, що я патріот. Хто підтримує з нами зв'язок, той знає, хто ми. Але щоб ми вийшли на трибуну – ні. На Майдані були і мусульмани, але як голова ДУМУ я виступав в рамках ВРЦіРО.
— Який характер відносин релігійних організацій з державою ви вважаєте найбільш прийнятним? Якби це в принципі мало би бути?
— Ми проти того, щоб релігійний фактор використовувався в політиці. Може, деяка конфесія показує, наскільки вона потрібна владі, але це тимчасово. Щоб зберегти єдність народу і направити його в єдине русло, політики та держава мають продемонструвати спільну стратегію. Якщо всі вирішили, що Україна єдина і вона багатонаціональна, де кожен займає достойне місце, то держава має бути на одній дистанції з усіма. Варто також, щоб і з боку держави не чекали чергового сезону виборів, щоб з кимось контактувати, а були чіткі правила відносин. Те ж саме стосується демократії та свободи – треба зрозуміти, де проходить межа, де вона закінчується, щоб уникнути проблем, які є на Заході, де спочатку екстремісти знайшли політичний притулок під приводом свободи переконань, а тепер політичні лідери міркують над тим, як не дати розвинутись мережі радикалів.
— Чи відчуваєте Ви зміну ставлення до мусульман України після подій на Заході, після терактів? Чи відчуваєте, що суспільство по-іншому могло сприйняти іслам?
— Стереотипи про іслам та упереджене ставлення до мусульман існувало і до цих подій. Звичайно, що після низки гучних терактів ці страхи посилилися. Але з іншого боку ці події викликали у багатьох людей бажання розібратися, що таке Іслам насправді. Хто хоче знати правду, той врешті-решт розуміє, що між нашою релігією та тероризмом немає нічого спільного.
Що ж стосується ставлення до мусульман в Україні з боку держави, то ДУМУ як організація утворилася задовго до цих подій. Ми багато років працювали як з органами влади, так і з громадською думкою та іншими конфесіями. І це не дозволило тим, хто цього бажав, скористатись моментом для розпалювання ворожнечі до ісламу. Тому можна сказати, що на ставлення держави до українських мусульман ці події майже не вплинули – як ми працювали, так і працюємо.
— Раніше приймалась спроба створити єдину раду мусульман. Але Ви тоді не приєднались до організації, яка зараз вже не функціонує. Чому тоді прийняли таке рішення?
— На нашу думку, ця «рада» була створена не для вирішення проблем мусульман, а в інтересах окремих організацій та людей, для використання питання хаджу (паломництва в Мекку). Ми добре знаємо її членів, а також бачили, як саме під цю раду було штучно зареєстроване нове «духовне управління» — без ЗМІ, без будь-якої попередньої діяльності і з такою ж назвою, як у нас. Хоч ці організації і є окремими юридичними особами, але всі вони належать до одного напрямку та мають спільні інтереси. На жаль, ця рада була створена за сприяння окремих посадових осіб і був використаний авторитет держави, але позитивний результат так і не був досягнутий.
— А як зараз вирішується питання хаджу?
— В даний час організація хаджу є питанням міждержавних відносин. Ми зверталися до МЗС з цього приводу, але відповіді так і не отримали.
— Але ж Ваші мусульмани теж відправляються в паломництво?
— Оскільки централізованої організації хаджу зараз немає, то кожен шукає якісь інші можливості. Минулого року українську квоту розподіляв муфтіят Криму (від імені ради). Він відправив українську групу через Москву, тобто фактично українська квота була використана Росією. І з хаджу українські паломники привезли з собою подарунок не Джемілєву, не Чубарову, а представнику російської влади в Криму – це теж демонструє те, що відбувається.
— Але при ВРЦіРО Ви тепер фактично єдині представляєте мусульман і тоді Ви можете взяти на себе керівництво цим питанням
— Що стосується ВРЦіРО, то там нічого не змінилося. Хто як працював, так і працює.
— А як Ви можете прокоментувати діяльність Таврійського муфтіяту в Криму?
— В Криму у нас були однодумці у релігійних переконаннях та позиції стосовно екстремістських течій. А щодо політичних питань, то серед кримських татар були різні думки. А наше духовне управління до діяльності Таврійського муфтіята не мало та не має ніякого відношення і ми не відповідаємо за їхні рішення. Тому що наша принципова позиція – невикористання релігії в політичних цілях.
Але навіть ті, що хотіли зареєструвати Таврійський муфтіят як юридичну особу згідно з російським законодавством, так і не змогли цього зробити. При цьому і «Альраїд», і ДУМК без проблем зареєструвались як російські організації. Це теж привід для роздумів тим, хто звинувачує нас в проросійській позиції.
— А чому не дають реєстрацію?
— Це питання не до нас. Але це дає уявлення, що там відбувається. І ми бачимо, що ті українські організації в Криму, які і раніше працювали з РФ, то вони продовжують свою роботу вже як російські. А інші досі не реєстровані. Ми ж займаємось релігією, не даємо використовувати нас в політиці. А ті, хто самостійно робили різні кроки – це окремі люди, ніхто нас не представляє і ніхто не отримував завдання від нас.
У нас теж є проблеми, бо ми маємо приміщення в Криму – це філіал нашого Ісламського університету. Що з ним робити? У нас є приміщення і в Донецьку, то що робити з ним? ДУМУ зараз не функціонує ні в Криму, ні на Донбасі. Деякі мусульмани переїхали сюди, деякі в Херсонську область, а дехто лишився чи поїхав до своїх родичів за межі України.
— Якщо все ж з теперішньої позиції аналізувати Майдан, ситуацію в Криму та на Сході України, як би Ви могли прослідувати тенденцію? Яку роль відіграла релігія в цих процесах? Очевидно що вона була, питання в тому, яким був її вплив?
— Це народні рухи, не релігійні. А серед народу кожен скільки зміг, стільки й зробив: були добровольці, що поїхали в АТО, є ті, хто збирають допомогу. У нас є й ті, хто можуть тільки молитви читати. Деякі наші співробітники ходили на Майдан, але офіційно, як організація, що представляє мусульман, ДУМУ працювало в рамках ВРЦіРО і всі добре обізнані про нашу позицію.
Ми також регулярно робили збори з представниками нацменшин та діаспор, щоб зберегти єдність і працювати спільно. Бувають різні думки, але є спільний знаменник, що нас об’єднує – Україна, одна для всіх. І ми живемо тут як громадяни цієї держави, а не як ті, що звідкись приїхали.
— Чи бачите ви релігійний компонент конфлікту?
— Оскільки ми меншість, то в деяких питаннях ми не брали участь і нас не завжди запрошували. Коли є гострі християнські питання, то вони їх вирішують між собою. Коли вони знають, що ми потрібні, то запрошують. І ми це розуміємо.
Ми не боїмось нікого. Це не означає, що у нас нема патріотизму. Просто не можна дати комусь використати момент для розвитку непорозуміння. Ми не дамо нікому використати ісламський фактор для розділення України. Подібні спроби були, я знаю, і це можна зробити дуже легко, особливо враховуючи те, що в Криму та на Донбасі чимало мусульман. Ми думаємо про майбутнє, щоб зберегти мир та рівні взаємовідносини з представниками різних культур. Коли розвивається здоровий діалог і конфесії з владою бачать важливість нашої ролі, то знімається багато питань.
Зараз мало хто має уявлення щодо ісламу чи існування мусульман в Україні. Буває, що іноді бояться приймати якесь рішення. Тут є вплив і менталітету, і традицій. Час це лікує, тому ми говоримо що здоровий хід з нашого боку – це розвиток діалогу з усіма, що гарантує вирішення багатьох проблем. Головне зараз - зберегти Україну. Вона – жертва, тому що кожен дивиться на свій інтерес за межами держави і допомагає в рамках власної вигоди. А є патріоти, що хочуть свободи, але час ще не той. Тому я бажаю, щоб все вирішилось мирним шляхом і будувалась здорова держава.
Розмовляла Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО
