Музика, народжена у монастирі, визнана міжнародним конкурсом

Як монахиня поєднує монастирське життя і музику? Чи можливо заробляти для монастиря музикою?

«Я зрозуміла, що світ мені не дасть такої любові, як Бог», говорить сестра Марія Слєпченко про своє покликання і цей смисл перевернув її життя. В одинадцятому класі знала, який зробить вибір у житті. У монастирі сестра Марія – 22 роки. Весь цей час її молитва і музика – нероздільні.

«Моєю мрією було навчання у консерваторії. Адже я закінчила у Львові школу імені Соломії Крушельницької. Водночас, я відчувала сильне покликання. Спочатку хотіла вступити у монастир, пройти початкові рівні формації, а потім навчатись. Мене переконала родина спершу вчитись, я з мистецької сім’ї, вступила у консерваторію і паралельно – у монастир. Моїми вчителями були композитори Мирослав Скорик і Михайло Волинський. Це було доволі складно поєднувати навчання і монастир. Монастир став моїм вибором, повний курс навчання не пройшла», – розповідає сестра Марія.

У 2001 році сестра долучилась у Польщі до римо-католицької спільноти монахинь-редемптористок контемплятивного монастиря, тобто закритого типу, де акцент робиться на молитві, яка триває протягом доби.

Чин редемптористок заснований в Італії у 1731 році. Монахині носять габіти (одяг) червоного кольору. Монастир УГКЦ такого типу створений в Україні у 2016 році. Перебуваючи у Польщі, сестра брала приватні уроки у професорки композиції Краківської музичної академії, оскільки вчитись стаціонарно не мала змоги. А вже у Львові закінчила композицію у філії Американської музичної академії.

«Композиторський процес насправді складний. Це не лише натхнення. Це також вимагає і знання, і фаховості. Багато різних вправ, які треба зробити. Мій тато, а він український художник, навчив мене, що натхнення приходить у праці і знаннях. Серед невдалих спроб народжується щось справжнє. Коли пишу музику, то у процесі роботи відчуваю, що це саме «воно» і є. А ще потрібно відчути, як цей твір звучатиме», – говорить сестра Марія.

Щоби відчути і розуміти, як звучатиме музика у виконанні оркестру, монахиня навчилась гри на скрипці та арфі, а фортепіано – її головний інструмент, за який сіла у 5 років. Мама хотіла, щоб донька отримала музичну освіту, а тато бачив її художницею. До слова, сестра Марія пише ікони.

«Кожен інструмент має свою специфіку, постановку рук, техніку, видобуття звуку. В ідеалі щодня потрібно було б годину грати. Стараюсь фортепіано підтримувати, найбільш серйозно його трактую. Дуже люблю звук арфи, він красивий, ніжний. Це не оркестрова арфа, а кельтська. Її нам подарували сестри нашого ордену з Ірландії, які грають на цьому інструменті. Це дуже цінний подарунок. Не вміла грати, а коли привезли арфу, то я з часом навчилась, знайшла вчительку, яка вчила мене і ще одну монахиню. Не можу сказати, що граю на скрипці, просто пізнаю цей інструмент».

У келії сестри є електронне піаніно, завдяки йому і навушникам вона може писати музику і вночі, не заважаючи сестрам відпочивати. Сестра Марія творить хорову, літургійну музику, яку можна почути під час богослужінь, інструментальну, оркестрову, зокрема для хору і симфонічного оркестру, хору і камерного оркестру.

На міжнародний конкурс композиторів у Відні надіслала два твори – для фортепіано і оркестру.

«Там були різні категорії – камерна музика, фортепіанна, ансамблі, оркестрова, хорова. Я відправила у двох категоріях і здивувалась, що фортепіанний твір не пройшов у фінал, а оркестровий. Хотіла б дуже почути його у виконанні оркестру. Коли пишеш музику, то чуєш її у голові, уявляєш. Але оте живе звучання оркестру допомогло б зрозуміти, куди далі рухатись, як розвиватись, критично подивитись. Я б хотіла, щоб відбувся концерт, де б виконали мої твори, зокрема для симфонічного оркестру. Деякі написані 10 років тому і чекають у шухляді свого часу. У церквах переважно хори виконують мої церковно-літургійні твори».

Музику монахині Марії можна почути у виконанні церковного хору «Аксіос», хорової капели «Дударик» і з цим колективом народилась нова ідея мистецького проєкту, а нещодавно вийшов диск із акафістом блаженному УГКЦ Омелянові Ковчу на музику сестри Марії. Втім пандемія завадила у реалізації кількох музичних проєктів.

Чи можливо музикою заробляти для монастиря? Наразі, це є мрією сестри Марії.

«Наш монастир споглядального типу, ми не займаємося місіями, не маємо права, як інші сестри, працювати при парафіях, лікарнях. Ми ведемо життя всередині спільноти. Наша головна місія – це свідчення нашою присутністю, що Бог є і Бог є любов. Але це не значить, що ми тільки молимося, що нас не видно, що це повний затвор. Так, ми монастир закритого типу. Але ми молимося разом із людьми, спілкуємося з ними, важлива риса нашої духовності – гостинність, організовуємо зустрічі, конференції, можемо приймати невеликі групи.

Маємо земельну ділянку і почали будівництво невеликого монастиря, надіюсь, що там зможемо приймати людей, які захочуть відчути тишу, наповнитися молитвою. А заробляти не маємо можливості, щоб це будівництво витягувати. Мрію, що моя музика стане колись джерелом фінансування для монастиря», – говорить сестра Марія.

В орендованому будинку у Львові нині проживає шестеро монахинь-редемптористок, але до спільноти приєднуються інші дівчата, які готуються до монашого життя. Однак спершу вони мають зрозуміти, чи це їхнє покликання.

«Для мене покликання – це передусім відповідь на любов, тому що воно почалося з того, що я одного разу відчула, як сильно Бог мене любить і ця любов була таким незбагненним досвідом, таким всеохоплюючим, що мені не вміщалося. Я не могла це передати, донести словами, що зі мною діється. Спочатку, розуміла, що своє життя повинна присвятити Богові, але в якій формі, то відповідь прийшла не одразу», – розповіла монахиня Марія.

У музиці сестра імпровізує, експериментує, у її творах багато емоцій, бо пише для Бога, людей і для себе. У монастирі чути не лише молитву, але й музику Людвига Бетховена, Себастьяна Баха, Амадея Моцарта, Василя Барвінського, Фредерика Шопена.