4 лютого 2021 року, виповнилося сто років з дня народження «народного єпископа» Івана Маргітича. Духовенство та вірні Київської архиєпархії молитвою вшанували владику Івана, який до кінця був вірний своїй Церкві та українському народу.
Молитву очолив митрофорний протоєрей Ігор Онишкевич, парох храму Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі в місті Києві. На молитві також були представники родини владики Івана, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
У слові до вірних, які прийшли цього дня у храм, отець Ігор наголосив, що цією молитвою ми звершуємо прославу для владики Івана. Через його допомогу та духовну опіку для священиків і вірних на Закарпатті його назвали «Народним єпископом». «В 1992 році ми розпочали молитву в церкві на Аскольдовій могилі. Саме тут владика Іван коли приїжджав до Києва проповідував Слово Боже та збирав громаду людей з Закарпаття», – зазначив протоієрей.
Продовжуючи далі, парох храму Святого Миколая пригадав, що саме з духовного благословення преосвященного владики розпочалося зростання до священства його як душпастиря.
На завершення отець Ігор подякував усім присутні та організаторам за гідне вшанування пам’яті єпископа Івана Маргітича.
ІВАН (Маргітич), колишній єпископ-помічник Мукачівської Греко-Католицької єпархії. Народився 4 лютого 1921 року у с. Велика Чингава (у 1946 році перейменовано в с. Боржавське) Виноградівського р-ну.
Здобув початкову освіту в рідному селі, а в 1932 році продовжив навчання у Севлюшській горожанській школі.
Середню освіту здобув у 1941 року в Хустській державній руській гімназії. Після закінчення гімназії протягом п’яти років здобував теологічну освіту і вже після війни, у 1946 році, закінчив Ужгородську духовну академію.
18 серпня 1946 року у неодруженому стані був висвячений Владикою Теодором (Ромжею) на ієрея. Після висвячення о. Іван свою душпастирську роботу розпочав сотрудником у Севлюші (1946 році перейменовано на м. Виноградів).
21 жовтня 1946 року призначений парохом у Рахові, де служив до початку 1949 року, коли органи місцевої влади за активної підтримки КДБ розпочали наступ на Греко-Католицьку Церкву. Повернувся додому у с. Боржавське та розпрочав підпільне обслуговування вірних Греко-Католицької Церкви.
5 березня 1951 був заарештований. 18 вересня 1951 року судова колегія з кримінальних справ Закарпатського обласного суду на підставі ст. 54-10 ч. 2 і КК УРСР засудила о. Івана Маргітича на 25 років позбавлення волі з обмеженням прав терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду був відправлений у табори ГУЛАГу, поблизу Омська.
Після смерті Сталіна 6 вересня 1955 року о. Іван Маргітич був звільнений з табору й отримав можливість повернутися у рідне село. У підпіллі підтримував контакти зі священиками і єпископами Мукачівської, Львівської та Івано-Франківської єпархій. У 80-і роки бере активну участь у боротьбі за легалізацію і реабілітацію Греко-Католицької Церкви, будучи членом комітету її захисту. Як член комітету, у 1987 році був учасником першої делегації УГКЦ у Москві.
10 вересня 1987 року у Львові єпископ Івано-Франківської єпархії Софрон (Дмитерко) таємно висвятив його у сан єпископа. Після легалізації Греко-Католицької Церкви 20 листопада 1989 року владика Іван як єпископ-помічник взяв активну участь у відродженні греко-католицьких громад і парафій Мукачівської єпархії.
У червні 1990 року разом з єпископами Іваном (Семедієм) та Йосифом (Головачем) брав участь у Синоді єрархів УГКЦ у Римі, де 24 червня Папа Іван Павло ІІ мав зустріч з владиками з України. Святіший Отець своєю буллою від 5 січня 1991 року призначив Івану Маргітичу титулярну єпископську столицю Скопеленську в Емімонті та іменував єпископом-помічником владики Івана (Семедія).
Помер 7 вересня 2003 року під час Архиєрейської Божественної Літургії у с. Пилипець Міжгірського району.