На Чернігівщині вивчали візантійський іконопис
Школу організували сестри-редемптористки Української Греко-Католицької Церкви.
Тарас Марків, учитель та співзасновник школи, понад 15 років пише ікони у техніці чотирьохколір’я, тобто використовуючи пігменти чорного, білого, червоного та жовтого кольорів. Його вчитель о. Орест Козак, студит, перейняв цю техніку в сучасного грецького іконописця Георгія Кордіса, який, у свою чергу, відродив та популяризував чотирьохколір’я у наш час. Цікаво також зауважити, що основним принципом у цьому напрямку іконопису є не тільки звужена палітра кольорів, але чи не найважливішу роль відіграє іконічний рисунок. Відтак, уся композиція, як і окремі фігури, повинні базуватися на так званому перехресті ліній, що додає іконі особливої динаміки, оживляє її.
Метою школи було не лише осягнення принципів іконопису та здобуття практичних вмінь. Для організаторів важливим було створити спільноту, де праця над іконою була б поєднана з духовною відновою, молитвою. Адже іконопис – це не просто ремесло чи мистецтво; це, за словами відомого богослова, молитва або «богослов’я у фарбах». Тому під час іконописної школи учасники щоденно мали Літургію, утрені та вечірні. У супроводі о. Романа Халуса, ЧНІ, який був духівником школи, розважали над Святим Письмом та житіями святих. За ініціативи о. Романа та учнів школи також було організоване цілодобове почергове чування в каплиці реабілітаційного центру «Преображення» за прикладом неусипних монахів (акимітів) гори Афон.
Окрім іконопису та молитви, усі охочі мали нагоду ознайомитися з давньою історією Любеча, з якого походив преп. Антоній Печерський і де він подвизався у монашому житті.
У цьому містечку на кордоні України з Білоруссю віднайдені та збережені перші ближні та дальні печери майбутнього співзасновника Києво-Печерської лаври. Учасники літньої школи молилися в дальній печері Акафіст до преп. Антонія та вечірню. Також була організована екскурсія містечком з виходом на Замкову гору, де ще у ІХ столітті був зведений княжий замок. Вразило те, що у досить невеличкому Любечі ще до початку ХХ століття діяло до п’яти православних і католицьких церков, які з приходом радянської влади та в роки Другої світової війни були або закриті, або знищені, або згоріли.
Символічно, що завершення другої Літньої іконописної школи ім. Андрея Шептицького та освячення ікон припало на 1 липня — перше офіційне відзначення в УГКЦ свята Матері Божої Неустанної Помочі. Святкова Літургія відбулася у храмі Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ в Чернігові. Було освячено 14 ікон, написаних під час цьогорічної школи.
«Для мене це був цікавий досвід. Я ніколи до того не писала ікони, але до університету професійно малювала, — ділиться враженням зі школи Наталія Субботіна, студентка Магістерської програми з прав людини Українського католицького університету. — Коли ми почали роботи рисунок, я зрозуміла, що ще не все втрачено і мені це вдасться, але це щось інше, більш відповідальне, ніж просто мистецтво. Це особливі відчуття. Мені сподобався сам формат школи. До того доводилося бувати на реколекціях, це щось схоже, але набагато насиченіше і довше. На цій школі гарно поєднувалося все – і мистецтво, і духовна складова, і відпочинок, і природа. Особливим був час, який ми проводили з о. Романом, співаючи під гітару чи роздумуючи над книгами з Біблії. Дуже гарно, що ми також мали нагоду молитися церковне правило. Для мене це був більше час духовного відпочинку, а не праці. Власне, це було те, чого я хотіла».
«Для мене це новий досвід роботи з новою технікою, — розповідає іконописець та реставратор Владислав Заставний. — Це дуже важливо, бо на вже здобутому зупинятися не варто, потрібно постійно розвиватися. Ця школа була дуже цікавою мені, бо нарешті я чітко зрозумів етапи написання ікони. Звичайно, як іконописець, деякі принципи я знав, чув про них раніше, здогадувався, але на цій школі отримав чітку систему, за якою можна працювати. Якщо говорити про формат школи, то він більше, ніж вдалий, адже поєднання іконопису з молитвою є неодмінним».
Фото надані учасниками школи
