На дні Каховського водосховища знайшли печери монастиря

12.07.2023, 09:55
Культура
На дні Каховського водосховища знайшли печери монастиря - фото 1
На дні Каховського водосховища знайшли печери монастиря, де за легендою проходила «золота жила».

Відповідне відео оприлюднили на Фейсбук-сторінці екс-глави Херсонської ОДА Бориса Сіленкова, передає НСН.

Декілька днів тому Сіленков писав про ці печери і про сам Бізюківській монастир, який знаходиться у селі Червоний маяк Херсонської області, неподалік Херсона.

На дні Каховського водосховища знайшли печери монастиря - фото 117543

За словами екс-керівника ОДА, він тричі був у цьому монастирі і спілкувався із ченцями. Допомагав розкопувати верхі печери. А ось нижні печери залишалися до нинішнього часу затопленими водами «Каховського моря».

Сіленков каже, що згідно із легендою, в нижніх печерах проходила золота жила. Монахи добували золото. Більшовики навіть катували монахів, щоб ті вказали місце золотоносних рудників. Але ті мовчали.

Пройшло декілька днів, і знайшлися ентузіасти, які відшукали згадані Сіленковим печери.

"Боже, яка швидкість! Моя інформація про скарби Бізюківського монастиря в с. Червоний Маяк в нижніх печерах, викликала паломництво… Нижні печери, які були затоплені Каховський морем, знайдені",– прокоментував Борис Сіленков.

На дні Каховського водосховища знайшли печери монастиря - фото 117544

Свято-Григорівський Бізюків монастир – це чоловічий монастир, що в минулому займав ІІ місце в Україні після Києво-Печерської лаври. В деяких джерелах можна прочитати іншу назву “Таврійський Афон” – цю назву монастир отримав за те, що під землею має підземні ходи і печері, які в минулому використовували перші поселенці, щоб сховатися від кочових народів, козаки та християни, які хотіли усамітнитися.

Своєю історією Свято-Григорівський Бізюків монастир сягає далекого 18 сторіччя, коли була перша згадка про нього. Офіційною датою заснування вважають 1804 рік – коли імператор Олександр І видав наказ про перетворення Новогригорівської пустелі в Бізюків монастир. До кінця XIX сторіччя монастир нараховував близько 5 церков (Покровську, Григорівську, Трьох Святителів, Пантелеймонівську та Спаську) та Собор Вознесіння Господнього. Розписувати ці церкви приїжджали митці з Італії. Варто відзначити, що монастир став центром сільського господарства: тут вирощували пшеницю (врожаї були вищі, ніж в середньому по тодішній Херсонській губернії, виноград, з якого робили монастирське вино, велику кількість тварин та плодові сади.

В середині 1922 року монастир закінчив своє існування з приходом радянської влади. Церкви – підірвали, а будівлі зруйнували. Відновлення його розпочалося аж у 1992 році.

До наших час збереглося небагато – Покровський храм, Ворота, зруйновані будівлі та печери. З початком Незалежності почалася довга історія відновлення монастиря. Він став місцем паломництва для багатьох християн з усієї України та світу.