Дорога надії: історія родини з Покровська, яка знайшла прихисток у Дніпрі
Олена ніколи не думала, що одного дня їй доведеться пакувати життя в одну сумку. Що прокинеться серед ночі не від будильника, а від гуркоту — спершу далекого, а потім ближчого, як грім, що наближається й несе смерть. Це був черговий ранок у Покровську, місті, яке навіть у 2014-му році жило шахтарським ритмом, волонтерським рухом, в якому Олена була дуже активна, а тепер — це постійний страх, біль, смерть.
Її двоє дітей — Іванко, 7 років, і Даринка, 11 — прокинулись від вибуху, що зніс частину будинку навпроти. Вікна тріснули, посипалася штукатурка, а в очах дітей — тільки розпач. «Мамо, ми помремо?» — спитала Даринка. Це питання пробило Олену більше, ніж ракетою будинок. Вона знала: залишатися — значить прирікати дітей на загибель.
Евакуація була пеклом. Люди скупчувалися біля волонтерьских автобусів, обстріли не припинялися. Навколо панував хаос: діти плакали, старші молилися, хтось тпросто мовчав, тримаючи маленький пакет з документами і клітку з котом. Олені вдалося вирватися з міста з дітьми завдяки волонтерам — автобус повіз їх у напрямку Дніпра.
У Дніпрі знайшли житло, трохи поспали. А далі, через “народне радіо” пішли до гуманітарного хабу Доброго ранку, ми з Маріуполя. Тут благодійна організація Johanniter International Assistance підтримує гуманітарний проєкт “Дорога надії”.
Тут майже всі волонтери вимушені переселенці, керує хабом і проєктом Митрополит Донецький і Маріупольський, який на власному досвіді знає, як це бути в окупації, як йти цією дорогою надії до спасіння життя.
Для Олени це були незнайомі люди, але в їхніх очах — тепло, підтримка, розуміння. Тут Олена отримала продуктовий сертифікат,речі для дітей, консультацію юриста. А головне - відчула, що вона не сама в своєму горі. Для жінки це було наче ковток повітря після довгого занурення під воду.
«Я не вірю, що це кінець. Люди, які нас зустріли, — наче янголи. Усі ці місяці я трималась заради дітей, але саме тут я знову повірила в добро», — говорить Олена, обіймаючи Даринку й Іванка.
«Дорога надії» стала не лише шляхом втечі від війни — це шлях до нового життя, де є місце любові, підтримці і людяності.