Одним із головних національних героїв Румунії та Молдови вважається Стефан Великий (30-і рр. XIV ст. – 1504).
Про нього є низка книг, зокрема твори відомих румунських письменників Барбу Штефанеску й Міхая Садовяну. У 1975 р. в Румунії був знятий художній кінофільм «Стефан Великий – 1475 рік». Водночас цей історичний персонаж фігурує в ряді інших кінофільмів. Пам’ятники Стефану Великому можна зустріти в містах Молдови й Румунії. Його лик зображений на банкноті достоїнством 1 лей Республіки Молдова. Можна наводити й інші вияви пошанування пам’яті цього діяча. Зрештою, у 1992 р. Румунська Православна Церква канонізувала Стефана Великого як святого. А вшановують його пам’ять 2 липня – у день його смерті.
Про цього діяча можна говорити багато. Прийшовши до влади в Молдавії в 1457 р., він правив протягом 47 років. Строк доволі значний! Стефану вдалося стабілізувати ситуацію в державі, яка перед тим, фактично, була розколотою. За часів його правління Молдавія досягла значного підйому.
До речі, Стефан титулував себе таким чином: мл҃(с)тию бж҃їєю, мы Стєфан воєвода г(с҃)п(д)ръ зємли Мо(л)да(в)скои. Саме так – не волоською (румунською), а давньоукраїнською мовою. Принаймні така титулатура господаря зустрічається на молдавських документах. А на його печатці був зроблений напис – іω Стефань воєвωда гωсподар земли Мωлдавскои.
Стефан Великий відновлював старі торгові шляхи в Молдавії й облаштовував нові, всіляко розвивав транзитну торгівлю, ремесла й сільське господарство. Його торговий флот плавав навіть у Середземному морі, добираючись до Генуї й Венеції. Господар проводив умілу фінансову політику: випускав дві серії монет – гроші та напівгроші, які виливалися на монетному дворі в столичному місті Сучава зі срібла високої проби.
Також Стефан Великий зумів обмежити вплив бояр, які користувалися великим впливом у Молдавії. При цьому господар безжально розправлявся зі своїми політичними противниками, котрі, як правило, шукали підтримки іноземних держав. Селяни ж отримали статус «вільних» і могли служити в армії. Остання була помітно покращена й реформована, опинившись у безпосередньому підпорядкуванні господаря. Були створені артилерійські частини з іноземних найманців. Також споруджувалися нові фортеці й укріплювалися вже існуючі.
Завдячуючи талантам Стефана Великого як воєначальника, політика й дипломата, Молдавія не лише зберегла незалежність, але й стала помітною політичною потугою на Сході Європи. Цей господар успішно протистояв сильним суперникам – Польському та Угорському королівствам, а також Османській Порті, то воюючи з ними, то укладаючи певні договори. Він намагався заручитися підтримкою Польщі, визнаючи свою ленну залежність від її короля. Однак у той час для Молдавії й з’явилася нова загроза – турки-османи, які в 1453 р. взяли Константинополь і загрожували землям Східної Європи. Завдяки Стефану значною мірою вдалося зупинити турецьку експансію.
Цей молдавський господар став покровителем Православної Церкви, зробивши чимало для неї. Він підтримував православне духовенство в своїй державі, розбудовував храми й монастирі. Так, на Буковині, яка на той час становила серцевину Молдавської держави (принаймні тут знаходилася тодішня її столиця Сучава) і де проживало переважно руське (українське) населення, Стефан став фундатором низки храмів та монастирів: Путнянського монастиря (1466 р.), де господар і був похований; церкви св. Миколая в Радівцях (1480 р.); монастиря в Петрівцях біля Сучави (1487 р.). Воронецького монастиря (1488 р.), монастиря св. Іллі (1488 р.), церков у Русенах (1501 р.) та Воловці (1502 р.).
Стефана наслідували і його бояри. Так, наприклад, в селі Лужани біля Чернівців у давні часи (ще в XIV ст.) була збудована церква Вознесіння Господнього. І десь у 1453-1458 рр. тут були намальовані фрески. Ктитором цієї церкви тоді був боярин Стефана Великого Федір Вітольд, який відкупив це село та землі 1453 р. у Костя Вранича – сина колишнього власника земель боярина молдавського воєводи Олександра Доброго Драгомира Вранича. У церкві збереглося зображення Федора Вітольда в обладунках лицаря у червоній киреї зі щитом та списом у руці, який скаче верхи на білому коні. Відповідно, є напис: «Аз єсмь Феодор, зовими Вітолта, раб Христу Богу і Пречистей Богоматери і хтитор святому храму сему».
Представники роду Вітольдів займали високі становища в Молдавії протягом століть. Деякі з них були логофетами — керівниками князівської канцелярії, тобто найвищими державними посадовцями в країні. Одному з цих Вітольдів, логофету Мароку (Марку?), на початку XVII ст. належав т. зв. Іпатіївський список Початкового літопису («Повісті минулих літ»). Вітольд Марок служив у молдавського господаря Костянтина Могили, а також його брата Єремії. Від нього зазначений список міг потрапити до Києво-Печерського монастиря, архимандритом якого з 1627 по 1647 рр. був Петро Могила, що також став Київським митрополитом.
Загалом у період Середньовіччя Україна й Молдавія становили один культурний простір, де, фактично, панувала одна Православна Церква, одна культура, зрештою, одна літературна мова — руська на церковнослов'янській основі.
Стефан Великий також турбувався про православні святині не лише в своїй державі. Він, фактично, врятував православний Афон від розграбування турками, коли ті захопили цю «чернечу республіку». Молдавський господар підтримував політично й матеріально афонські монастирі, не давши завойовникам знищити їх. Він надав туркам деякі належні йому землі, щоб ті лишили в спокої афонітів.
Стефан Великий відродив афонський монастир Зограф, побудувавши для нього соборний храм, пристань й трапезну. Однією з головних святинь монастиря стала хоругва господаря, котра начебто була виготовлена його дочкою Оленою. На ній зображений був Георгій Побідоносець – покровитель молдавського господаря.
У 1472 р. Стефан побудував башту в монастирі Ватопед, де зберігся барельєф, що зображував цього правителя та його герб. Господар також став ктитором монастиря св. Павла, відновивши приміщення цієї обителі.
Таке сприяння афонітам було викликане не лише православною благочестивістю Стефана Великого. У нього були певні розрахунки щодо того, аби стати ромейським базилевсом (візантійським імператором). Так, за часів Стефана відбулося падіння і Константинополя, й Ромейської імперії (Візантії). Однак були сподівання, що вдасться розгромити турок-османів і відновити цю християнську державу. Зокрема, молдавський господар був одружений на Марії Мангупській, котра походила з невеликого князівства Феодора на теренах Криму – «уламку» Ромейської імперії. Ця жінка належала до імператорського дому Палеологів. Відповідно, шлюб із нею давав Стефану Великому певні підстави претендувати на престол Ромейської імперії – у випадку відновлення цієї держави. Також допомагаючи Афону, сприяючи Православній Церкві, молдавський господар поставав як благочестивий християнський правитель, котрий би міг стати імператором ромеїв.
В принципі, плани Стефана Великого не виглядали так уже фантастично. На той час Османська держава ще не стала «грозою Європи». Вона лише набирала силу. І її можна було зломити, якби проти неї згуртовано виступили християнські сили Європи. На жаль, цього не сталося. Тому Стефан Великий так і не зміг реалізувати свій амбітний план. Хоча чимало робив для цього.
Ім’я господаря Стефана Великого, ймовірно, фігурувало в українському фольклорі. У середині XVI ст. чеський граматик Ян Благослов записав українську пісню «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?». Вона була вміщена в його «Чеській граматиці», яка, правда, залишилася в рукописі й за життя автора не була опублікована. Це перший відомий нам запис україномовного фольклорного твору.
Починалася ця пісня такими словами:
«Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?
На версі Дуная три роти ту стоять:
Перва рота — турецька,
Друга рота — татарська,
Третя рота — волоська.
В турецькій ми роті шаблями шермують,
В татарській ми роті стрілками стріляють,
В волоській ми роті Штефан воєвода».
Згадана пісня була записана невдовзі після смерті Стефана Великого відображала певні реалії його правління, зокрема протистояння цього християнського воєводи мусульманам – туркам і кримським татарам. У записі помітні риси покутсько-гуцульського діалекту Східної Галичини й Буковини, власне, тих земель, які тоді входили до складу Молдавії.
Мовою документів канцелярії Стефана Великого була мова руська на церковнослов’янській основі. Цією мовою також був зроблений напис на його надмогильній плиті.
Звісно, українці не будуть «посягати» на національного героя Румунії та Молдови Стефана Великого. Однак не варто забувати, що його бурхлива діяльність стосувалася й українських земель, зокрема й діяльність у сфері церковній. Тим паче, що росіяни намагаються «привласнити» собі цього діяча. Зовсім недавно, в серпні 2025 р., бюст Стефану Великому був поставлений на території Благовіщенського монастиря, який знаходиться в Бахчисарайському районі в Криму. Цей монастир, що зараз належить Російській Православній Церкві, існує на місці середньовічного монастиря, який знаходився на південній частині плато Мангуп у XIV-XV cтоліттях. Із цих країв, як відомо, походила дружина Стефана Великого Марія Мангупська.
Встановлення бюсту національному герою Румунії й Молдови в Благовіщенському монастирі МП було здійснено з певним прицілом. Це своєрідна культурна дипломатія з боку росіян, намагання їх порозумітися з Румунією й Молдовою. То чи не варто й українцям подумати й собі над такими символічними жестами? Тим паче, що в нас для цього є набагато більше підстав.
##DONATE_TEXT_BLOCK##