Найдавніше єврейське кладовище Львова: історична спадщина, яку варто врятувати
Єврейська спадщина Львова варта серії статей, це перша розповідь про одну з найважливіших зниклих пам’яток, корені якої сягають ще княжих часів - старе єврейське кладовище.
Але спочатку трошки історії.
Єврейська громада була частиною нашого соціуму від самого заснування Львова. А в Середньовіччі двома основними елементами, які визначали будь-яку міську громаду, були культова споруда (церква, синагога, мечеть) та цвинтар. Отже, історія єврейської громади невідривно пов’язана з єврейськими кладовищами, які на Галичині традиційно називали кіркутами (пол. kirkut, kirchol, походить від нім. Kirchhof — «ділянка біля храму для поховання померлих»).
Найдавнішим єврейським кіркутом у Львові було Старе єврейське кладовище, яке знаходилося між сучасними вулицями Раппопорта, Клепарівською, Броварною та Базарною.
Окремі історики (зокрема Маєр Балабан) вважали, що кладовище існувало з кінця XIII століття. Перша згадка про вже існуюче кладовише у міьких актах Львова датується 1414 р.
В будь-якому випадку воно було найдавнішим на території Галицько-Волинської Русі та одним з найдавніших в Європі. До прикладу Старе єврейське кладовище у Празі, яке вважається одним з найстаріших єврейських цвинтарів у світі, було засноване в XV сторіччі!
За даними дирекції старого єврейського кладовища найдавніші мацеви датувалися 1348 р. (немовля Якуб) і 1378 р (Міріам, дочка Саула) (для порівняння – найдавніший надгробок Личаківського цвинтаря датується кінцем XVIII ст.).
У книзі міських рахунків за 1480 р. є запис, який також свідчить про існування єврейського кладовища [2, арк. 1]. У ньому сказано, що євреї повинні платити щорічно, 29 вересня, у день св. Михаїла, півкопи (тридцять) грошів до міської каси. Відтоді в міських рахункових книгах під рубрикою «Sepultora Judocorum» є записи про чинш, який вони щороку оплачували до міської каси.
Довгий час тут ховали євреїв з усієї Галичини, лише на початку XVII ст. єврейським громадам інших галицьких міст і містечок було дозволено мати власні кладовища.
Як відомо, у Львові існувало дві єврейські громади: міська і передміська. Вони не дуже дружили, у кожної були свої синагоги, мікви (ритуальні лазні) і кагали (органи самоуправління). Єдиною річчю, яка «примиряла» ті дві громади – було старе кладовище, яке їм доводилося ділити.
Цікавим питанням є, чому кладовище знаходилось так далеко від місць проживання євреїв – району Старого Ринку і району вул. Староєврейської? Для нас це зараз не виглядає дивним, але в Середні віки «стандартом» було влаштовувати кладовища в центрі міста, навколо головного храму!
До прикладу, у Львові навколо кожного кафедрального храму (Латинської катедри, Вірменської церкви і Успенського храму) були кладовища, які були закриті вже аж Австрійською владою в кінці XVIIІ ст! Фактично, те середньовічне «місто в мурах» було одним суцільним кладовищем.
Крім того за єврейськими поховальними «канонами» поховати людину потрібно в день смерті – отже віддалене розташування кладовища було дуже незручним.
Але й існували інші «канони» — гігієни і мінімальної безпеки життя і здоров’я мешканців, які, нажаль, в Середні віки не були відомі європейцям.
Саме через захоронення в центрі міста у Львові щопятдесят років спалахували епідемії (одна людина занедужувала, помирала, її ховали в центрі міста (бо більше не було де), далі хвороба йшла в ґрунт і через ґрунтові води – до колодязів, які також розташовувались в центрі міста – зараз це фонтани на пл. Ринок).
А ось за єврейськими поховальними «канонами» кладовище повинно знаходитись на безпечній віддалі від місця проживання – в ідеалі, воно повинно бути відділеним водною перешкодою (у Львові – це була р. Полтва, яка текла в центрі просп. Свободи і далі по сучасному пр. Чорновола) та знаходитись на природному підвищенні (на пагорбі чи горі – Клепарів в середні віки був гористою місцевістю, це і зараз видно по підйому вул. Раппопорта).
Чому потрібна була гора – тому що євреї на пам'ять про померлих і про відвідування кладовища лишають камінці на мацевах. Чому камінці? Тому що на Святій Землі, де зароджувалися ті всі правила і канони, не дуже ростуть квіти!
Як же функціонувало це кладовище?
Вхід на кладовище був колись від вул. Шпитальної (там, де зараз обмінюють гроші). При вході знаходилась стара цвинтарна синагога “Бет Алмін Яшан” (на фото) та церемоніальна зала похоронного братства («Хевра кадиша»).
Її можна бачити внизу теперішньої вул. Шолом-Алейхема на довоєнному фото
Визначних євреїв ховали в самому центрі кладовища, що становив своєрідний «єврейський пантеон».
Тут були поховані найвідоміші люди єврейської громади Львова, до прикладу: засновник розробки дрогобицьких соляних родовищ Волчко, перший львівський рабин Леві бен Якуб Кікенес (помер в 1503); засновник синагоги «Золота Роза» Іцак Нахманович (помер в 1595); сама «Золота» Роза, дочка Якуба (померла в 1637), засновник єшиви, керівник сеймику євреїв Польщі Ізує Фалк (помер в 1614); ректор єшиви, якого четвертували у Львові за віру Хаїм Райцес (помер в 1728), перший реформістський рабин Львова Абрагам Кон (помер в 1848).
Виокремлювався ряд з 129 надгробків жертв єзуїтського погрому 1664 року. Найбільше мацев датувалися 1855 роком, коли в місті лютувала епідемія холери. Внаслідок епідемії Старий цвинтар виявився переповненим, і його того ж таки 1855 року було закрито австрійською владою.
В 1901 році біля цвинтаря був побудований єврейський шпиталь фундації Мауриція Лазаруса (тепер Третя міська клінічна лікарня, вул. Раппапорта, 8) та будинок старців (трохи нижче). Ці споруди збереглися до наших часів.
Австрійська влада надала єврейському цвинтарю статус пам’ятки, а коли на зміну Австрії прийшла Польща, то вона також підтвердила той статус. Єврейська громада намагалася доглядати та по мірі можливості впорядковувати кладовище. Проте, нажаль, воно було в плачевному стані – адже більше ніж 50 років за них ніхто не доглядав.
Історик Маєр Балабан лишив нам опис вигляду цвинтаря на початку ХХ ст: «За цими будинками, знаходиться великий ліс, зарослий гущавиною, а серед цієї гущавини знаходяться ніби зруби, старі цвинтарні камені. Є їх кілька тисяч. Нахилені один до одного, вони створюють тут і там ніби мур, пов’язаний лозою в єдину велику цілість. Де-не-де турботлива рука піднесла і випростувала кам’яні злами і зробила прохід між цим лабіринтом смерті».
Ось як цвинтар виглядав на початку ХХ ст:
Густі крони дерев утворювали на єврейському кіркуті великий зелений балдахін. Взимку 1914–1915 рр., під час російської окупації, ці вікові дерева зрубали для опалення будинків.
Навесні 1914 р. у Львові під керівництвом Самуеля Горовітца створено комітет, який займався відновленням надгробків єврейського кладовища, розкопками на його території та дослідженням епітафій. Комітет доручив цю працю історикові Маєру Балабану, який мав також видати друком опис усіх пам’ятників цвинтаря. Тоді було впорядковано велику частину кіркуту, відкопано і пронумеровано багато надгробків, розшифровано близько 1 400 епітафій.
Кожен, хто хоч раз бачив єврейські мацеви, знають, що майже кожна з них – це витвір мистецтва, «поема в камені». Так як євреям заборонено зображати людей, то в зображеннях на надгробках розвинулась дуже глибока символіка. Зокрема, корона Тори символізувала видатного рабина, книга — вченого, лев був символом для нащадків коліна Юди, свічник — для жінки, а миска і дзбанок для Левіта (представника коліна Леві, який поливав руки коенів під час богослужіння). Існували також сімейні символи: олень — в Ашкеназі, голуб — у Кікінесів, ворон — у Раппопортів.
На сьогодні Старого єврейського кладовища не існує. За 500-річну історію існування там, згідно з оцінкою фахівців, на території близько 3 гектарів було поховано від 25 до 30 тисяч осіб.
Цвинтар знищили спочатку німецькі окупанти, а пізніше радянська влада. Як історико-культурна пам’ятка цвинтар проіснував під опікою єврейської громади до 1942 р.
Під час німецької окупації (1941-1943 рр.) тут знову почалися несанкціоновані поховання осіб, які померли від інфекційних хвороб. Це привернуло увагу німецької окупаційної влади, яка не тільки заборонила функціонування кладовища, але й почала його ліквідовувати.
Нацистська нелюдська ідеологія не тільки прагнула знищити євреїв як народ, а й стерти з обличчя землі всі матеріальні сліди цього народу. Саме тому в кожному окупованому місті і селі планомірно знищувались синагоги і цвинтарі.
Так сталося і зі Львовом. В місті було більше 50 синагог, 2 великих кладовища і декілька малих. Історія головних львівських синагог, багато з яких були унікальними і відомими по всій Європі, варта окремих публікацій.
У радянський період продовжили політику знищення історичної пам'яті і у 1947 р. на місці цвинтаря влаштовано колгоспний продовольчий ринок “Центральний”, відомий у Львові як “Краківський”, а давні нагробні плити використано для мощення вулиць та спорудження підпірних стін. Плитами нагробків з давнього єврейського цвинтаря вимощене також подвір’я тюрми на Лонцького.
Мало хто знає, що у Львові існувало ще декілька невеличких старовинних єврейських цвинтарів — на Знесінні, Кульпаркові (при психіатричній лікарні) та на Замарстинові. Жоден з них до нашого часу не зберігся. Лише на Янівському цвинтарі є єврейська частина.
Територія цвинтаря, яка розташовувалася за лікарнею на Раппопорта, стала непримітною парковою зоною, де збираються різні антисоціальні елементи, як правило, для розпиття спиртних напоїв. Вона практично зовсім не впізнається як територія колишнього кладовища.
Протягом багатьох років волонтери львівського осередку ВЄБФ «Хесед-Ар’є» звозили сюди мацеви, які знаходились в багатьох місцях Львова – як правило при реконструкції доріг чи подвір’їв. Але на місці вони складалися несистемно і багато з них просто щезало в буйній рослинності.
Ось фотофіксація території кладовища на 2014 рік:
Саме тому ЛКП «Бюро спадщини» виступили з ініціативою впорядкувати це важливе для Львова місце і його волонтери, спільно з львівським осередком ВЄБФ «Хесед-Ар’є» почали викладати уламки мацев вздовж доріжок, які прокладені на цій території.
Стан території кладовища на травень-червень 2020 року.
Тепер люди, які приходять в це місце, зможуть побачити впорядковані залишки мацев, зрозуміти, що тут був цвинтар, та доторкнутись до частинки зниклого Єврейського всесвіту старого Львова.
Від редакції: Якщо Вам сподобалася ця стаття і Ви б хотіли читати наступні статті цього автора чи на подібну тематику, або загалом підтримати якісну релігійну журналістику — запрошуємо Вас стати меценатом РІСУ. Це зробити досить просто за цим посиланням!