Як змінюються та взаємодіють національна та релігійна ідентичності під час війни? 6 жовтня українські та іноземні науковці дискутували про це у межах Екуменічного соціального тижня.
Вела дискусію Тетяна Калениченко, соціолог релігії та координатор ініціативи "Діалог у дії", Європейський центр стратегічної аналітики.
Учасником дискусії був іспанський та американський соціолог релігії, професор факультету соціології Джорджтаунського університету у США, доктор Хосе Казанова. За його словами, питання релігійної та національної ідентичності, перш за все, полягає в тому, як вони взаємопов’язані.
«Часто національна та релігійна ідентичність співпадають, і це добре, коли немає меншин, які мають іншу релігійну ідентичність. Тоді проблемою може стати те, що ця релігійна ідентичність може мати не такі самі права, як основна національна ідентичність. Багато країн усвідомлює, що важливо все таки відокремити національну та релігійну ідентичності. Це стосується і України. Сьогодні Україна є, напевно, найбільш мультирелігійною країною Європи. Всі релігійні спільноти мають однаковий захист, відповідно до Конституції. Є також Рада Церков, де представлені всі ці спільноти. Дотепер найцікавішим було те, що більшість українських православних не хотіли ідентифікувати себе з певною Церквою, а просто казали, що вони православні. Тобто, була певна загальна православна ідентичність, яка не мала прив‘язки до конкретної Церкви. Але зараз війна консолідувала те, що почалось ще після Томосу — все більше людей відходять від Московського патріархату та ідентифікують себе з Православною Церквою України. Це розділення між українською та російською Церквами й далі продовжуватиметься, і, мені здається, що це дуже добре для українського релігійного розмаїття та української незалежності. Союз цих двох Церков не є можливим», – вважає американський науковець.
Тарас Дятлик, віце-ректор із розвитку та міжнародного співробітництва Східноєвропейського інституту теології, регіональний директор Overseas Council-United World Mission у Східній Європі та Центральній Азії, вважає що ми можемо багато говорити про свою ідентичність. Багато думати, хто ми є. Але проявляється наша ідентичність тільки тоді, коли ми опиняємось у кризовій ситуації: на що ми готові піти заради іншого.
«Ось тоді проявляться наша ідентичність: хто ми як громадяни і як нація, певним чином, і як християни. Все інше — просто роздуми, слова. Криза, яку ми переживаємо зараз, це питання відкритої і прихованої ідентичностей. І нашої національної, і релігійної. Ми дуже часто говоримо про себе як відкрита ідентичність з кафедри, з блогів, з різних досліджень. Але якою є наша ідентичність, коли нам не потрібно нікому нічого пояснювати, ким ми є насправді?», – запитував Тарас Дятлик.
Війна, безперечно, дуже загострює питання ідентичності, особливо, коли ідентичність є під загрозою, з огляду на те, що ця ідентичність дуже заважає Путіну, вважає Ірина Ейгельсон, соціальна психологиня, етнопсихологиня та конфліктологиня, кандидатка психологічних наук, тренерка, дослідниця та фасилітаторка діалогів. Війна точно впливатиме на нашу ідентичність. У мільйонів людей, за словами науковиці, зараз різні досвіди переживання війни.
«Є певна ідентичність екстремуму — це про досвід тих, де за твою ідентичність тебе можуть вбити – як у Херсоні, коли люди у березні вийшли з українськими прапорами. Є досвід тих, хто пішов у Збройні сили чи тероборону і готовий пожертвувати своїм життям заради інших. І для нас це є найвищим проявом загостреної української ідентичності. Сюди ж я б зарахувала досвід тих, кого насильно вивезти до Росії. Друга ідентичність – це ідентичність контакту. Це про те, коли українці масово виїжджають в інші країни і починають усвідомлювати свою українську ідентичність через порівняння».
Думками про ідентичність на прикладі Харкова на дискусії поділилась Олена Копіна, соціологиня та фасилітаторка діалогів, координаторка ініціативи «Лабораторія мирних рішень» з Харкова.
«У своїх роздумах я завжди спираюся на визначення ідентичності, яке дає Даніел Шапіро – він каже, що наша ідентичність є тим, що визначає наше єство. Це те, що визначає наші вірування, переконання. Ідентичність також визначає те, ким ми не є.
Зараз я порівнюю ідентичність Харкова 2014 року і 2022 року. У 2014 році, коли ми проводили діалог про харківську ідентичність, йшлося про те, що Харків – дуже гостинне місто. Це місто, яке прагне розвитку. Місто, в якому, так історично склалось, був перетин різних шляхів і простір, де люди можуть домовлятись. Основний акцент тоді був на внутрішніх реформах та ритуалах буденного мирного життя. Основні переконання полягали в тому, що Харків – це вже Європа.
І ось 2022 рік. Про що йдеться? Наразі основне вірування полягає в тому, що ми переможемо. Харків – це Україна, а ми українці – зараз одне з найпоширеніших переконань. Ритуали, які зараз притаманні Харкову – це хвилина мовчання о 9.00, це чекін всіх повідомлень про те, куди прилетіло, і обов‘язковий донат на ЗСУ», – зазначила вона.
Аби глибше зрозуміти цю тему, можна переглянути запис розмови на Facebook YouTube.
Нагадаємо, міжнародний суспільний форум «Екуменічний соціальний тиждень» – це проект, в межах якого відбуваються заходи різного формату – академічні, культурно-мистецькі, просвітницькі та практичні – щороку на нову тематику. Вже 15 років поспіль міжнародний форум, який проводить Інституту екуменічних студій УКУ, гуртує людей зі всієї України та світу. Цьогорічний форум присвячений темі ідентичності.
РІСУ — постійний інформаційний партнер ЕСТ.