Настав час канонізувати князя Оскольда за заслуги перед нашою Церквою, як рівноапостольного та благовірного мученика.
Патріарх ДИМИТРІЙ (Ярема). — "Наша віра", лютий 2010 року
Подаю свої думки про актуальність і потребу канонізації блаженного князя Оскольда. Наша Церква має приступити до цієї справи.
Моє зацікавлення постаттю князя Оскольда почалося з того часу, коли я в 1958 році обстежував стінопис дерев’яної Свято-Юріївської церкви в місті Дрогобичі. На північній стіні тієї церкви намальований у кінці XVII століття акафіст Благовіщенню Пресвятої Богородиці, зображені там всі кондаки й ікоси цього іконографічного комплексу. Правда, тоді це зображення в більшості було заслонене великим кивотом з іконами та різьбленим оформленням, але перший кондак акафіста «Взбранній Воєводині» було видно. Саме це зображення найбільш мене зацікавило, і я у Львові поділився враженням з колишнім архиєпископом УАПЦ Йосипом Оксіюком, редактором «Православного вісника», а він заохотив мене написати для журналу статтю про іконографію акафістів.
Мене найбільше врадував факт, що кодак був проілюстрований моментом облоги Царгороду князем Оскольдом, коли патріярх Фотій доторкнувся Ризою Богоматері моря, яке раптом сколихнулося і загрозило потопленням човнів. Наші літописи подають одні дати походу князя Оскольда на Царгород, а чужі – інші. Немає ясности й у Татіщева. Але цей історик мав давню звістку про те, що князь Оскольд був називаний блаженним та що на могилі його боярин Ольма збудував церкву святого Миколи, а князь Олег її зруйнував.
Статтю про акафіст опубліковано аж у 1978 році, але й тоді я ще не зміг впорядкувати проблеми датування. Тільки праця історика М. Брайчевського, видана 1988 року, внесла повну ясність у події того часу. Деякі доповнення знаходимо в книзі «Очерки истории Русской Церкви» А. Карташева.
Згадаємо, що ще Татіщев назвав князя Оскольда мучеником. Він подає історію князя Оскольда за Йоакимівським літописом, але його датування невірне. Для нас важливе однак те, що за тим літописом Татіщев називає князя Оскольда блаженним.
А звістка про церкву святого Миколи на могилі князя дає суттєве доповнення й підтвердження, бо на могилах князів церков не будували, а тільки на могилах мучеників або святих людей.
Присвячення храму в честь святителя Миколи виразно говорить про хресне ім’я князя, першого хрестителя киян. Так і дрогобицька ілюстрація першого акафісного кондака говорить, що навіть у кінці XVII ст. (1692) православні в Галичині знали, до якої дії прив’язаний був додатковий перший кондак найвідомішого акафіста Благовіщенню.
Подібно й найдавніша ікона Покрову Пресвятої Богородиці (XII-XIII ст.), привезена в Київський Національний музей з Галичини, передає зображення Богородиці Влахернітиси в апсиді влахернського храму, а на тлі апсиди стоять, можливо, князь Оскольд і його воєводи, які були охрещені в Царгороді. Як видно, новий варіянт ікони Покрову, де зображують моління в час пошести в Царгороді, — в Галичині тоді ще не був поширений, хоч у Новгороді на іконах XIV-XV ст. ці дві події вже були змішані.
Саме Риза Богородиці (покров, мафорій), яка зберігалася в храмі на Влахернах, і якою святитель – патріярх Фотій вимолив чудо на морі, котре потривожило русичів Оскольда, - дала поштовх до охрещення князя та його воєвод, а згодом – хрещення киян, а також для постанови окремого святкування на честь саме Покрову, а не покладення Риз у Влахернах. Мабуть, важливим є й те, що в переддень Покрову святкує наша Церква пам’ять першого митрополита Київського Михаїла Сиріянина.
Загадкою залишається, що Богородиці Десятинна церква не зберегла точнішої вказівки, якому Богородичному празникові була присвячена. Можливо, що в той час, коли будували церкву, посвятили її Покрову, а коли затирали сліди пам’яти блаженного князя Оскольда, якого знищили Рюриковичі, пропущено й згадку про одну з перших церков у честь Покрову Богородиці, тому й залишилося тільки друге слово названня – Богородиці.
За Лаврентійським літописом вбивство Оскольда зв’язане з початком княжіння Олега, датується 6390 роком, тобто 882-м. Дати ці приблизні. Їх поправили пізніше історики за грецькими джерелами, де похід Оскольда датується 18 червня 860 року. Все ж Карташев датує також початок княжіння Олега 882 роком, і це досі є єдиною датою смерти князя Оскольда. Простежуючи події після 860 року, особливо відвідини Святим Кирилом Херсонесу у 861 році, бачимо, що святий Кирило-Костянтин та Оскольд були вже тоді близькими собі людьми, а патріярх Фотій явно їм симпатизував і допомагав. Бачачи великі старання слов’янських просвітителів Кирила і Методія, які жертвували для цієї праці усе своє життя, - можемо здогадуватися, що святі брати відчували споріднення не тільки з Македонією, але і з київськими русичами.
Цікава справа про тогочасну руську, тобто – київську писемність, фраґмент давнього літопису (може й Перемиського), збережений у хроніці Самуїла, дяка з Дубкова біля Пскова, говорить про нищення слідів візантійської місії в Моравії, Чехії та південній Польщі. «Многім літом миноувшим прийде Войтіх на Мораву, і в Чехи, і в Ляхи, разроуши віру правоую і грамотоу роуськую іспроверже, ікони пожьже, попи посіче, і іде в проруськоую землю, хотя і тамо сіє сотворити. Но тамо оубіен бисть Войтіх латинський пискоуп».. Отож якщо цей фраґмент дійсно давній, як потверджує польський історик Г. Ловмянський, то маємо в ньому свідчення, що лядяни й вісляни, хорватські племена, які опинилися в південній Польщі, мали грамоту «роусьскоую», а не мораво-слов’янську чи болгарьску. Переклади Євангелії та Псалтирі, які читав у Корсуні святий Кирило-Костянтин, були безсумнівно «роусьскими», чи, як тоді могли писати «роушськими» (напр., сербське місто Рас, а округа – ражська). Але то було письмо, яке користувалося грецькими буквами, а святий Кирило для Моравії придумав букви, які тепер називають «глаголицькими». Таке письмо, яке ми тепер називаємо «кирилицею», було, як видно, вже давніше у Київі. Переклади замовляв, мабуть, князь Оскольд, можливо за домовленістю з Кирилом, бо Кирило вже в початку 861 року дістається до Корсуня і там зустрічає русича з перекладами. Святі Кирило і Методій безсумнівно перекладали для Моравії й переписували глаголицькими буквами. Відомості щодо київських перекладів містять свідченння про близькі стосунки кн. Оскольда зі Святими братами і пієтику їх до князя.
Настав час канонізувати князя Оскольда за заслуги перед нашою Церквою, як рівноапостольного та благовірного мученика.