Найдавніша архітектурна пам’ятка Київської Русі – в Чернігові

Найдавнішою пам’яткою архітектури часів Київської Русі, старшою за Софійський собор у Києві, яка добре збереглася до наших днів і продовжує функціонувати, - є Спасо-Преображенський собор у Чернігові. Це – не просто окраса Чернігова, святиня давнього Чернігово-Сіверського князівства, а й справжнє архітектурне диво, розповідає власкор РІСУ Любов ПОТАПЕНКО.

Планувально-просторове рішення собору унікальне: подібної конструкції не має жоден із відомих давньоруських храмів. У ньому поєднано схему візантійського хрестово-купольного храму з елементами романської базиліки.

Цей факт може бути пояснено таким чином: фундатор Спасо-Преображенського собору князь Мстислав (брат Ярослава Мудрого), який до Чернігова князював у Тмутаракані, саме звідти запросив майстрів, які були обізнані з традиціями культового будівництва в Малій Азії та Закавказзі, де на той час і були поширені подібні храми.

Отож чернігівський князь Мстислав Тмутараканський заклав названий собор на кілька років раніше, ніж його брат Ярослав Мудрий розпочав у Києві спорудження Софійського собору. А саме – десь близько 1030 року.

За переказами, кам’яний храм збудовано на місці дерев’яної церкви, яка, в свою чергу, була зведена на місці язичницького капища. Літописи ж уточнюють: після вдалого походу Мстислава Тмутараканського і Ярослава Мудрого на Червону Русь (сучасну Галичину) і приєднання її землі до давньоруської держави і було розпочато будівництво в середині князівського дитинця величної споруди. Але, як розповідає той же літопис, 1036 року Мстислав вийшов на полювання, захворів і помер. При ньому були виведені лише стіни на висоту „скільки можна дістати рукою, стоячи на коні”. Однак князя було поховано в цьому недобудованому храмі.

Можливо, храм добудовувався вже не за часів входження Чернігівського князівства в державу Ярослава Мудрого, а при наступному чернігівському князеві Святославові, якого також було поховано в цьому храмі, хоча Святослав і помер Великим князем у Києві.

Навіть до завершення будівництва цей храм став головною святинею Чернігово-Сіверської землі: тут зберігалися мощі святих та чудотворні ікони, тут упокоювалися князі і духовні владики єпархії. Майже 900 років Спасо-Преображенський собор був кафедральним собором Чернігівської єпархії і центром громадського і державного життя: цілуванням хреста і присягами тут скріплювалися договори між князями.

Цей собор тринефний, його ширина 22,4 метра, довжина з апсидами – 35,25 метра, висота від підлоги до низу склепіння центральної бані – 30 метрів. Внутрішній розмір храму відповідає сучасному дев’ятиповерховому будинку, широкий фундамент заглиблений у грунт на 2,8 метра, стіни, що мають товщину 1,4 метра, до нашого часу дожили майже не пошкодженими. А складність просторово-планувальної конструкції споруди досі примушує фахівців сперечатися з приводу того, до якого ж типу варто віднести храм: чотири-, шести- чи восьмистовпного.

Інтер’єри собору вражають величчю: криволінійні поверхні численних арок ритмічно повторюються, підкреслюючи висоту середньої частини храму. Усі внутрішні поверхні стін, склепінь і стовпів мали фресковий розпис. Дуже багатою була кольорова палітра інтер’єру, розписи якого доповнювалися яскравою підлогою з кольорового каміння та полив’яних керамічних плиток – смальти. Хори було обгороджено різьбленими плитами червоного кольору, колони було зроблено з білого мармуру і мали різьблені капітелі.

З літописів відомо, що в соборі (крім його засновника з дружиною Анастасією і сином Євстафієм) покоїлися такі особистості: чернігівський, а потім київський князь Святослав Ярославович (1076 р.), його син Гліб (1078 р.), Олег Святославович (1115 р.), Володимир Давидович (1161 р.), Святослав Ольгович (1165 р.), Всеволод Святославович (1196 р.). У соборі знайшли вічний спокій ієрархи Чернігівської єпархії Лазар Баранович (1693 р.) та Амвросій Дубкевич (1750 р.). Також тут був похований місцевий чернігівський святий Ігор Ольгович.

Головними святинями собору, що зберігалися тут до 1917 року, були мощі князя Ігоря Ольговича і митрополита Костянтина, які знаходилися в землі біля стін храму, а також мощі святителя Феодосія Углицького, чернігівського архієпископа, які лежали відкритими в соборі (у срібній раці вагою понад 240 кг).

Крім мощів тут зберігалася й дуже шанована на Чернігівщині чудотворна ікона (з середини XVII ст.) Ріпкинської Божої Матері.

Окремо варто сказати й про так звану Смоленську ікону Божої Матері. За часів Київської Русі зображення Одигітрії до Спасо-Преображенського собору Чернігова привезла 1046 року донька візантійського імператора Костянтина Мономаха Анна, яка вийшла заміж за князя Всеволода Ярославовича. Їхній син Володимир Мономах у 1097 році почав князювати в Смоленську, де збудував храм, у який перевіз з Чернігова цю ікону і яка відтоді почала називатися Смоленською. Вважається, що завдяки їй у 1239 році хан Батий не зміг узяти Смоленськ.

Спаський собор протягом століть зазнав багато руйнацій та перебудов. У 1239 році, під час навали хана Батия, було поруйновано склепіння і знищено бані.

Під час відновлення у XVII столітті вже надбудовано апсиди і зведено барокові бані. Значно перебудовано храм і після пожежі 1750 року. Наприкінці XVIIІ століття було надбудовано сходову вежу з північно-західного фасаду, таку ж зведено й на місці зруйнованої хрестильні з півдня, зроблено нові верхи, усі фасади потиньковано й побілено. У 1818 році біля західного, північного і південного порталів зведено просторові тамбури, а в кінці ХІХ століття позолочено верхи і собор набув сучасного вигляду.

Не менш бурхлива доля спіткала й внутрішнє оздоблення та іконостас храму.

Здавна за стародавнім звичаєм, у соборі вивішувалися прапори захисників міста. Навіть на початку ХХ століття тут зберігалися козацькі прапори: 18 прапорів чернігівського ополчення часів війни з Наполеоном і 11 прапорів ополчення часів Кримської війни 1853-1856рр.

У ризниці храму зберігалося багато богослужбових предметів із коштовних матеріалів, подарованих у різні часи жителями міста та почесними гостями. Ці предмети мали велику художню та історичну цінність, але, на жаль, залишилося їх дуже небагато. І знаходяться вони нині в Чернігівському історичному музеї. Серед них є унікальна робота місцевих ювелірів 1771 року – оклад Євангелія з рельєфними зображеннями. З опису в літературі відомо, що у вівтарі храму була срібна з позолотою дарохранильниця у вигляді двох’ярусного саркофага вагою 16,5 кг, подарована храму в 1782 році, а також хрест від 1638 року, соборне крісло на горнім місці, подароване імператрицею Катериною під час її перебування в Чернігові 1787 року, велика кількість старовинних риз, серед яких і вбрання святителя Феодосія Чернігівського (Углицького).

1923 року в соборі було виявлено фреску 11 століття із зображенням півпостаті святої Фекли (Теклі). Фреска була під товстим шаром тиньку, котрий рятував її від численних пожеж. 1926 року фреску було знято зі стіни і перенесено в Чернігівський крайовий історичний музей, де вона зберігалася до війни 1941 року. Під час війни експонати музею згоріли. На щастя, залишилася дуже вдала і точна копія, створена в 1934 році, яка нині зберігається в Софійському заповіднику Києва.

У 1926 році радянська влада заборонила богослужіння в Спасо-Преображенському соборі і на початку 30-х передала споруду в розпорядження бази „Головросмасложирзбуту”, де було влаштовано склад. У 1937-у собор передано в розпорядження історичного музею. В 1942 році окупаційна німецька влада відновила богослужіння і храм діяв до 1961 року. Після чого знову став належати музею, і лише в кінці 80-х років минулого століття, під кінець періоду так званої „перестройки”, повикидавши з храму на вулицю музейне начиння, громада УПЦ (МП) насильно захопила споруду і в ній знову було поновлено богослужіння. Однак і досі законність переходу храму від музею до релігійної громади викликає чимало запитань як у фахівців, так і у простих городян.