”Не маєш грошей, у храм можеш не йти”
Андрій ЯНОВИЧ. — "Gazeta.ua", 18 березня 2010 року
”Почаївська лавра стала осередком українофобства, — каже 33-річний Олег Боберський, заступник голови облради Тернополя. Належить до Української народної партії. — Літургії, література — все російською мовою. До представників інших конфесій монахи ставляться вороже”.
Місяць триває конфлікт навколо Почаївської лаври на Тернопіллі. Депутати облради вимагають повернути храмовий комплекс у державну власність. Мовляв, його незаконно передали Московському патріархату 2003 року. Намісник лаври архієпископ Почаївський Володимир поскаржився на них до суду.
Почаїв розташований за 70 км від Тернополя. Це невелике місто, тут 10 тис. жителів. У центрі будинки на кілька поверхів. На околицях — особняки. Більшість городян моляться у православних храмах Московського патріархату — лаврі, скиті, Миколаївській церкві.
Лавра розкинулася на скелястому узвишші в центрі міста. Золоті бані храмів видно здалека.
У будні на подвір’ї комплексу малолюдно.
Близько десятка жінок і чоловіків пенсійного віку стоять на сходах під Успенським собором. Просять пожертвувати на будівництво храмів. У кожного на шиї висить дерев’яна скарбниця із назвою церкви.
Кримчанка Олена, 40 років, та її 8-річна донька знімають святиню на відеокамеру.
— Нам наш батюшка порадив сюди приїхати, бо дочка часто хворіла, — розповідає російською мати. — Бажав на святому місці здоров’я набратися. Ми тут тиждень будемо. Живемо в готелі на території лаври. За номер на двох платимо 80 гривень. Щодня відвідуємо службу Божу. П’ємо свячену воду. Її можна безкоштовно брати в соборі після служби. А люди не знають і купують біля храмів у пляшках по 2 гривні.
У соборі служать літургію старослов’янською мовою. Ліворуч від вівтаря чоловік у рясі через віконце приймає замовлення на молитву за здоров’я та за упокій. Поряд висить таблиця-прейскурант ”Жертва за Требы”. Ціни у гривнях, російських та білоруських рублях і молдавських леях. Молитва за здоров’я людини на літургії — 1 грн. Молитва протягом трьох років — 400 грн.
Даю папірця зі своїм ім’ям ”за здоров’я”.
— А ви звідки? — запитує отець українською. — З Тернополя? А в який храм ходите? В різні? — кілька секунд міркує. — Ну давайте пару гривень.
Керівництво лаври не захотіло спілкуватися з кореспондентом ”ГПУ”.
— С вами никто беседовать не будет, — каже черговий адмінбудівлі через віконце у металопластикових дверях. — Вся информация по вашему вопросу изложена на официальном сайте.
Окрім вірян Московського патріархату, жодна інша парафія храмів у Почаєві не має. Священик православної церкви Київського патріархату Анатолій Довгалюк, 47 років, будує каплицю для своїх парафіян на окраїні міста. Сірою ”джилі” везе показати новобудову. Каплиця майже готова, всередині вже правлять служби. Доти це робили надворі, біля хреста. Православних Київського патріархату в Почаєві близько 400 сімей.
— У місті ще є трохи греко-католиків, — каже Довгалюк. — Вони до нас ходять, ми різниці не робимо. А от із Почаївської лаври іншовірів проганяють. Прийшла людина до сповіді, а їй допрос роблять. Не, дай Бог, не Московського патріархату — сповідатися ”не вольно!”. Вони не любов’ю керуються, а каноном, який самі ж створили. За радянських часів Почаївська лавра — то дійсно було високодуховне місце. До отців люди по науку ходили. А тепер шо? Якийсь хлопець 18 років почепив собі на груди хрест з прикрасами і починає мене, старого попа, вчити. Зараз у лаврі гроші заробляють. Не маєш грошей, у храм можеш не йти. Золоті хрестики, ланцюжки без ліцензії продають. Вони мають серйозних покровителів у Києві. Був випадок, що в них послушник у бочці з вином потонув. Обласна СБУ пробувала братися, але ради не дали. Закрили діло, і все шито-крито.
У міськраді Почаєва не мають претензій до дій служителів лаври. Кажуть, настоятель допомагає місту.
— От буквально вчора треба було сніг розгорнути, а в нас на то коштів нема, — розповідає заступник міського голови Віктор Ягеніч, 58 років. — Настоятель безкоштовно дав на день погружчик і чотири машини вантажних. Якби не лавра, то що б із нашого міста було? Тут же ні колії нема, ні траси центральної. А так і торгівля розвивається, і громадське харчування, і готелі. Не розумію депутатів обласної ради. Чого вони в церковні справи пхаються?
Більшість городян діяльністю лаври також задоволені.
— Я от недавно пічку мурувала, то треба було тачку піску, — згадує Раїса Скиба, 57 років. — До кар’єру далеко, то я пішла в лавру. Кажу: ”Батюшка, благословіть тачку піску взяти”. А він: ”Бери, матушка, тачку-дві, скільки треба”.
Раїса Іллівна інколи приймає на нічліг паломників.
— Усе люди Божі, — каже. — Ніколи з ними проблем не було. Носового платка з хати не пропало.
”До лаври приїжджають люди інших конфесій та розкольники, і ми ведемо з ними діалог, врозумляючи їх повернутися в лоно канонічної Церкви, — пише на офіційному сайті лаври її намісник Володимир Мороз. — Але до участі в святих таїнствах не можемо їх допустити — цього нас учить Святе Писання і канони Церкви. Монахи не ведуть антиукраїнської діяльності, а навпаки, моляться за державу. 95 відсотків проповідей ведеться українською. Економічна діяльність необхідна, бо утримання споруд вимагає немалих коштів”.
заступник голови облради Тернополя. Належить до Української народної партії. — Літургії, література — все російською мовою. До представників інших конфесій монахи ставляться вороже”.
