Не сучасна, не українська, не православна: релігійна ситуація на Буковині на межі тисячоліть

Стаття Юрія ЧОРНЕЯ з Чернівців про релігійний стан на Буковині

За життєвими клопотами останніх років, із поля зору громадськості якось непомітно випала без перебільшення одна з найпекучіших проблем періоду становлення новітньої української державності. Наразі йдеться про релігійну ситуацію в Україні, яка навіть порівняно з 90-ми роками набула якісно нового звучання. Проте, хоча породжений церковним відродженням 90-х років первісний шал пристрастей, який, здавалося ще зовсім нещодавно, збурював громадський спокій давно згас, при ближчому огляді раптом виявляється, що проблеми наразі нікуди не зникали, а затишшя є оманливим.

Звісно, що новітні релігійні процеси, аж ніяк не могли обминути мультинаціональну Буковину з її 1034 релігійними громадами у 417 населених пунктах краю. Навпаки, за словами начальника відділу с правах релігій ОДА Василя Настаса, область має усі шанси претендувати на роль своєрідної релігійної мікромоделі всієї України. Вже першою несподіванкою виявляється та, що одна з складових національного міфу про нібито моноправославний характер населення країни більше не відповідає дійсності. Так, порівняно з початком 90-х років минулого століття Буковина перетворилася на мультирелігійний край, де православні християни, навіть якщо до них зарахувати всіх старообрядців і греко-католиків, становлять лише 50 відсотків населення. Решта припадає на вірних новітніх протестантських церков, яких наразі в області налічується 12 напрямків. Саме останні демонструють стійку тенденцію до зростання.

Прийнятий на хвилі ейфорії ще у далекому 1991 році Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" вже давно морально застарів, але часто протилежні релігійні уподобання депутатів українського парламенту вже понад 4 роки не дозволяють внести до нього необхідні зміни. Наразі ж згідно з його положеннями достатньо заяви 10 осіб для реєстрації будь-якої релігійної громади. Тож не дивно, що на теренах області як гриби після дощу почали з'являтися новітні релігійні організації харизматичного напрямку, які різко відрізняються від усіх існуючих досі. І хоча поки що вони суттєво не впливають на релігійну ситуацію у регіоні, проте зовсім не зважати на них навряд чи можна. Оскільки, за словами Василя Настаса, "крім великих релігійних свят у церквах практично нікого немає, нові ж заклади, застосовуючи нетрадиційні форми роботи з віруючими, від ранку до вечора забиті людьми і особливо молоддю". Молодь, яка не знаходить духовного відродження у традиційних релігіях, шукає інші шляхи до Бога, а закон цьому не перешкоджає.

Нормалізації релігійної ситуації на Буковині не сприяє також затяжна криза українського православ'я, фактично розколотого на кілька напрямків. І хоча ті майже сто майнових конфліктів, які мали місце на Буковині на початку 90-х років, вдалося локалізувати і звести до десяти, до повного порозуміння ще дуже далеко. Домовленість про почерговість богослужіння у храмах діє лише між католиками і греко-католиками Буковини, релігійні громади УПЦ Київського та УПЦ Московського Патріархатів категорично заперечують подібну можливість. Як наслідок, ця проблема періодично вискакує у Кіцмані, Брусниці, Стрілецькому Куті. Почергового моління вимагає також частина віруючих вулиці Лугової, що у Садгірському районі Чернівців.

Трапляється, що існуючі протиріччя намагаються вирішувати за допомогою способів, яким позаздрили б навіть середньовічні єзуїти. Так, мешканці сіл Шилівці та Стара Жадова відповідо Хотинського та Сторожинецького районів вирішили розв'язати існуючі проблеми обравши головами відповідних сільських рад колишніх церковних старост. За словами Василя Настаса, дійшло вже до того, що тепер виборці намагаються диктувати свою волю безпосередньо сільським головам, заявляючи приблизно наступне: "Ми тебе породили – ми тебе і знищимо". Невизначеністю в українському православ'ї намагаються скористатися і ласі на чуже добро сусіди. Вповні скориставшись часом допоки діяв безвізовий режим перетину кордону між Україною і Румунію до області зачастили місіонери з сусідньої країни. Трапляється, що закордонні гості несуть у 106 існуючих на Буковині румуномовних парафій не стільки слово Боже, як сепаратистські настрої. Громадянам України румунського походження розповідають, зокрема, про те, як багато для них робить румунська держава, а українська не допомагає навіть у спорудженні храмів. Ситуація особливо загострилася після початку спорудження у Сучаві української церкви святого Петра і Павла. З дозволом на її будівництво румунська держава зволікала настільки довго, наскільки це було можливо, не виділила на неї жодної копійки, проте тепер настійливо пропонує свою допомогу буковинським румунам. Ще одна проблема, яку на рівному місці створює вже не так церква, як румунські культурологічні товариства Буковини, це створення румунського вікаріату у Чернівцях, який би підпорядковувався Румунській Православній Церкві. УПЦ, яку в області очолює митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій, категорично відмовляється від цього, оскільки, за його словами, у кожному районі є щось більше, ніж один вікарний єпископ – по 3-4 старших над священиками так званих благочинних. На думку начальника відділу у справах релігій ОДА, наслідком створення вікаріату на базі румуномовних парафій може стати новий церковний розкол.

Ще однією проблемою, що стосується вже не так внутрішньоцерковного життя, як усіх мешканців регіону, є нищення буковинських дерев'яних церков, особливо у передгірних Вижницькому та Путильському районах області. Ремонтуючи ці пам'ятки архітектури, майстри не слухають порад фахівців і просто оббивають їх жерстю, мотивуючи це тим, що від цього церква стає гарнішою за тьмяну дерев'яну, бо її здалеку видно. Внаслідок такого "ремонту" всередині будівлі створюється своєрідний мікроклімат, який за 10-12 років остаточно руйнує споруду. До того ж саме самовільна реконструкція церков вже стала причиною того, що з кількох запропонованих до переліку всесвітньої архітектурної спадщини ЮНЕСКО дерев'яних церков Герцаївщини львівські фахівці відібрали лише одну.

Не все гаразд із внутрішнім наповненням православних святинь. Крім непроханих грабіжників, непоправної шкоди їм завдають саме ті, хто навпаки мав би про них дбати. За словами Василя Настаса, трапляються вже зовсім неймовірні випадки, коли самі священики обманюють людей, кажучи їм: "Навіщо вам та тьмяна ікона, давайте я вам покладу яскраву". "Він покладе за 3 грн., а стару продасть за 20 тисяч", – розповідає начальник відділу у справах релігій. Так було, коли мешканці Ванчиківців Новоселицького району впізнали серед виявлених прикордонниками контрабандних ікон і свої власні. Тоді священик так і не зміг переконливо пояснити громаді, як раритети з їх церкви потрапили до виявлених на українсько-румунському кордоні мішків.

Попри всю складність ситуації церковники, особливо православні, наразі не демонструють бажання шукати шляхи подолання згаданих кризових явищ. Фактично ігноруючи всі спроби бодай окреслити коло наявних проблем, демонструють нічим невиправдані амбіції. Особливо яскраво це проявляється у спробі поставити під свій контроль комунальні кладовища. У румуномовних парафіях, наприклад, Герцаївського чи Глибоцького району дійшло вже до того, що православні починають вимагати від держави, щоб протестантів хоронили в іншому місці. Інколи ті ж православні самі визначають місце розташування нового кладовища, як це трапилося у селі Грушівка Глибоцького району чи в селах Магала та Остриця Новоселицького району, ігноруючи при цьому вимоги санепідемстанції, яка попереджає їх про високий рівнем ґрунтових вод.

Словом, у третє тисячоліття свого існування буковинське християнство вступає з цілою низкою невирішених проблем і далеко не однозначними перспективами.