Російську Православну Церкву (далі — РПЦ) навряд чи можна назвати незалежною інституцією, чітко відокремленою від держави. Вона є невід’ємною частиною як пропагандистської машини Кремля у внутрішньому інформаційному просторі, так і його закордонної мережі агентів.
Джерело: The Times of Israel
Michael Goldshtein / Михайло Гольдштайн
Під прикриттям релігійної свободи представники РПЦ виконують широкий спектр завдань в інтересах Російської Федерації, включаючи підривну діяльність, збір розвідданих, надання платформи для апологетів та ідеологів рашизму, а також вербування серед місцевого населення. Одним із головних центрів їхньої діяльності за межами Російської Федерації є Єрусалим — найсвятіше місто для християн та євреїв у всьому світі та третє за святістю місто в ісламі. Будучи перехрестям трьох авраамічних релігій, Єрусалим є ідеальним місцем для розширення та поширення російського впливу на різних рівнях. З цієї причини місто та можливості, які воно пропонує, вже кілька століть є об’єктом дипломатичного інтересу Росії, незалежно від ставлення місцевого режиму до релігії загалом.
Щоб легітимізувати свою діяльність в інших країнах і прикриватися інтересами Православної Церкви, Росії потрібні релігійні діячі «на місцях», які слугуватимуть мостами між РПЦ та місцевими мешканцями, релігійними лідерами, донорами, дипломатами та потенційними співпрацівниками. У цій статті ми розглянемо, хто саме виконує цю функцію для Кремля у Святому Місті, і чому їхні стосунки з Росією становлять загрозу як для регіональної, так і для національної безпеки Держави Ізраїль.
Патріарх Теофіл III є 141-м Патріархом Святого Міста Єрусалима та всієї Палестини, Сирії, Аравії та Йорданії, Кани Галілейської та Святого Сіону. Він обіймає цю посаду з 2005 року, після того, як його попередника, Патріарха Іринея I, було усунено спочатку Синодом, а потім Всеправославним Собором на Фанарі через звинувачення у причетності до скандальних угод, пов’язаних із продажем церковної нерухомості у Східному Єрусалимі, у традиційно арабському районі, ізраїльській компанії. Однак визнання Ізраїлем керівництва Теофіла над Єрусалимським Патріархатом, на відміну від Палестини та Йорданії, затрималося на два роки, доки Греція, уродженцем якої є Теофіл III, вимагала цього від ізраїльського уряду, перш ніж Верховний суд Ізраїлю виніс остаточне рішення з цього питання.
У 2008 році Теофіл III несподівано зробив кілька антиросійських заяв під час прес-конференції з російською делегацією журналістів, організованої Фондом святого Андрія Первозванного. Тоді один із журналістів запитав його, чи вважає він нормальним, що віряни його патріархату — араби, тоді як єпископи — переважно греки. У відповідь Патріарх сказав: «Наша Церква ніколи не займалася політикою чи бізнесом. Господь зберігає нас як колиску всіх Церков… Але це грецька метафізика, яку росіянам, мабуть, важко зрозуміти». Він додав: «Ми жили добре і мирно, доки тут не з’явився Порфирій Успенський, засновник Російської церковної місії у Святій Землі… Можливо, він і святий чоловік, але він отруїв наше життя отрутою націоналізму… З часів імператриці Катерини головним предметом занепокоєння Росії були не Балкани, а сам Єрусалим. З того часу нічого не змінилося… Росія здійснює тут культурну та політичну агресію». Тодішній головний редактор «Церковного вісника», офіційного видання РПЦ Московського Патріархату, назвав ці заяви Теофіла «грубими та русофобськими».
Однак радуватися з приводу нібито незалежного Єрусалимського патріархату було б передчасно. У 2013 році Теофіл отримав від Російської Православної Церкви орден Святого Володимира I ступеня та орден Слави і Честі I ступеня. Того ж року в Україні, якою тоді керував корумпований проросійський президент, він отримав Орден князя Ярослава Мудрого I ступеня «за видатну церковну діяльність, спрямовану на підвищення авторитету Православ’я у світі, з нагоди відзначення в Україні 1025-ї річниці Хрещення Київської Русі».
У 2019 році Феофіл III відвідав Москву, де особисто зустрівся з диктатором Російської Федерації Володимиром Путіним та Московським Патріархом Кирилом (Гундяєвим).
Під час візиту він запропонував провести зустріч предстоятелів усіх Православних Церков в Аммані, столиці Йорданії, для обговорення «збереження єдності», за що отримав підтримку своїх російських колег. Відразу після візиту до Москви Патріарх отримав Орден Вифлеємської Зірки від Імператорського православного палестинського товариства (далі — ІППТ), російської організації впливу з філією в Єрусалимі. На заплановану зустріч в Аммані в лютому 2020 року прибули лише чотири предстоятелі: Теофіл III, Патріарх Московський Кирил, Патріарх Сербський Іриней та митрополит Чехії та Словаччини Ростислав, тоді як Польща та Румунія надіслали лише представників нижчого рівня. На зустрічі була також представлена тодішня Українська Православна Церква Московського Патріархату; у серпні 2024 року її було заборонено в Україні через зв’язки з державою-агресором.
Вселенський Патріарх Варфоломій виступив проти цієї зустрічі, зазначивши у своєму листі до Теофіла, що вона «має на меті лише підірвати усталені норми Православної Церкви».
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Теофіл III неодноразово виступав на захист статусу РПЦ в Україні та за її межами. У червні 2022 року він провів зустріч з послом Росії в Державі Ізраїль Анатолієм Вікторовим та тодішнім главою Російської церковного місії в Єрусалимі архимандритом Олександром, під час якої вони обговорили зміцнення єдності православних вірян та питання нерухомості поблизу Яффських воріт Старого міста Єрусалима, що цікавить російську владу.
У вересні 2025 року він зустрівся з Патріархом Кирилом в Астані, Казахстан.
Нарешті, 16 листопада 2025 року Теофіл III знову був помічений у компанії посла Російської Федерації в Державі Ізраїль Вікторова, цього разу на урочистому заході Ради православної громади міста Лод. Там він очолив святкову Літургію з нагоди оновлення церкви Святого Георгія. Вікторов знову використав релігійну платформу для поширення пропаганди про давні дружні зв’язки між російською державою та Єрусалимською Православною Церквою і закликав Патріарха продовжувати підтримувати релігійну єдність у контексті надуманих «переслідувань київського режиму проти канонічної Української Православної Церкви». У заяві, опублікованій на сторінці російського посольства в Ізраїлі у Facebook, він сказав наступне:
«Київський режим зробив напади на духовенство та парафіян, дискредитацію священиків в очах їхньої пастви, закриття та конфіскацію церков, акти вандалізму та богохульства проти святих місць новою хибною нормою. На жаль, подібні тенденції набирають обертів у країнах Балтії, влада яких витісняє структури Московського Патріархату з суспільного та духовного життя».
Теофіл III, по суті, є активним противником автокефалії Православної Церкви в Україні та її відокремлення від Московського Патріархату. У вересні 2024 року він опублікував заяву, в якій виступив проти заборони діяльності Російської Православної Церкви на території України, аргументуючи це з точки зору свободи віросповідання: «Немає виправдання для використання релігійної практики як зброї, і ми всі повинні надати тим, хто бажає молитися, можливість робити це відповідно до своєї совісті. І ми настійно закликаємо український парламент переглянути та скасувати цей закон заради благополуччя всіх віруючих в Україні».
Архимандрит Васіан очолює Російську церковну місію в Єрусалимі з 2023 року. Наразі він є головним посередником між РПЦ та Єрусалимським Патріархатом.
У 1998 році він закінчив Московську духовну семінарію, а в 2002 році — Московську духовну академію. У 2015 році, пропрацювавши 12 років проректором з навчальної роботи в Московській духовній академії та семінарії, він був призначений указом Патріарха Кирила його представником у Білоруському екзархаті, де служив 2,5 роки і був підвищений до чину архимандрита. У 2018 році його перевели до метохії Російської Православної Церкви в Софії (Болгарія), де він став настоятелем. Того ж року рішенням ради ІППТ, очолюваного колишнім главою російського уряду Сергієм Степашиним, його прийняли до своїх лав.
Про його підривну діяльність стало відомо лише у 2023 році, коли влада Північної Македонії заборонила йому в’їзд на свою територію. Одночасно з цим з країни було вислано трьох російських дипломатів. Міністерство закордонних справ Північної Македонії заявило, що росіяни порушили Віденську конвенцію про дипломатичні зносини. Незабаром після цього влада Болгарії наказала Васіану та двом іншим співробітникам метохії покинути країну протягом 24 годин. Державне агентство національної безпеки Болгарії заявило, що ці заходи були вжиті «у зв’язку з діяльністю, спрямованою проти національної безпеки та інтересів республіки», а саме діяльністю, спрямованою на вплив на соціально-політичні процеси в країні на користь геополітичних інтересів Російської Федерації. Архимандрит Васіан був потім переведений до Єрусалима.
З того часу Васіан неодноразово зустрічався з Патріархом Феофілом III для обговорення питань зміцнення співпраці між Росією та Єрусалимом. У квітні 2024 року разом зі своїм заступником, ігуменом Ніконом (Головко), він відвідав Єрусалимський Патріархат, де вони нібито обговорили майбутню церемонію Благодатного Вогню та святкування Великодня. У вересні 2025 року ця зустріч повторилася, під час якої було обговорено «низку питань, що становлять взаємний інтерес та викликають занепокоєння».
Цьогорічна Пасха також не минула без участі російського духовенства та дипломатичних представників.
11 квітня відбулася церемонія Зішестя Благодатного вогню. За даними російського державного інформаційного агентства «РІА Новини», за два дні до цього делегація Фонду «Андрій Первозваний» вилетіла з Москви до Ізраїлю, щоб взяти участь у церемонії. Її очолювали голова опікунської ради фонду Володимир Якунін, який перебуває під санкціями у США, Великій Британії та Канаді, а також намісник Патріарха Кирила митрополит Каширський Феогност. На церемонії також був присутній посол Російської Федерації в Ізраїлі Анатолій Вікторов.
На другій фотографії можна побачити священнослужителя з Російської церковного представництва в Єрусалимі. Його ім'я невідоме, але його також можна побачити серед учасників «молитви за мир», організованої напередодні церемонії особисто Теофілом III та Фондом «Андрій Первозваний», у якій також брав участь Вікторов.
Очевидці церемонії згадують, що російському послу вдалося взяти участь у процесіях, до яких, як правило, допускаються лише представники релігійних установ. Повідомляється, що Вікторов навіть увійшов до вівтаря, що є грубим порушенням усіх канонів, і супроводжував Патріарха навколо Кувуклії.
За даними SOTA, заступник голови Російської церковній місії в Єрусалимі ігумен Нікон (Головко) під час прямої трансляції події на російському телеканалі НТВ порівняв Зішестя Благодатного Вогню з «проїздом на танку через Берлін».
Такі відкриті зв’язки з офіційним представництвом терористичного режиму Росії, який несе відповідальність не лише за незаконну військову агресію проти України, а й за прямі контакти та різні форми підтримки головного ворога Ізраїлю — Ірану, викликають сумніви щодо його незалежності від впливу іноземних спецслужб і безпосередньо шкодять контактам між ним та рештою духовенства на найвищому рівні.
Україна краще за будь-кого знає, що Росія починає свою агресію без зброї в руках. Така тактика вже давно є частиною стандартного арсеналу як Радянського Союзу, так і держави-правонаступниці. Російські спецслужби активно намагаються відновити «права власності», а точніше — захопити, майно колишньої Російської імперії. Зараз ми спостерігаємо посилення зусиль Кремля з легалізації прав власності на комплекс Олександра в Старому місті Єрусалима. Він давно цікавить російський уряд, оскільки історично пов’язаний з Російською імперією, яка розширювала свій вплив в Османській імперії через будівництво таких центрів впливу, а Єрусалим був частиною цієї імперії. Росії вдалося зробити те саме з «Двором Сергія», де сьогодні розташоване єрусалимське відділення ІППТ. Єрусалимський Патріархат на чолі з Теофілом III може стати ключовим союзником Росії в цьому процесі.
Якщо Росії вдасться отримати право власності на комплекс Олександра, це створить цілу низку ризиків для обох держав — України та Ізраїлю. Для України це становить геополітичну загрозу, оскільки це може бути інтерпретовано як символічне легітимування Російської Федерації попри її агресію, військові злочини та міжнародну ізоляцію. Крім того, володіння об’єктом, що має велике історичне та релігійне значення, посилить здатність Росії чинити вплив на Близькому Сході та ускладнить дипломатичну стратегію України в цьому регіоні. Росія також використає таку передачу у своїй пропагандистській політиці, створюючи наратив про міжнародні поступки на її користь, що потенційно може зашкодити інтересам України в міжнародних політичних та релігійних колах. Негативні наслідки можливі також у двосторонніх відносинах між Україною та Ізраїлем, де таке рішення може сприйматися як недружній крок в умовах війни, ускладнюючи тим самим будь-яку подальшу дипломатичну взаємодію.
Для Ізраїлю ці ризики не менш серйозні. По-перше, це рішення може спричинити дипломатичну напругу з європейськими партнерами, які можуть розглядати передачу стратегічно чутливого об’єкта російській державі як поступку країні-агресору. З точки зору безпеки, посилення російської присутності в Старому місті створює потенційні можливості для непрямого впливу, політичних маневрів та використання об’єкта всупереч інтересам Ізраїлю, особливо з огляду на активну роль Російської Федерації в Сирії та її співпрацю з Іраном. Не слід ігнорувати й внутрішньополітичний вимір: це рішення може спровокувати критику з боку громадськості, релігійних громад та діаспори. Крім того, існує ризик створення небезпечного прецеденту, за якого Кремль інтерпретуватиме такі рішення як сигнал про готовність Ізраїлю йти на подальші компроміси, що ускладнить довгострокову політику стримування російського впливу.
Єрусалимський Патріархат не приховує своїх існуючих зв’язків з Росією. Згідно з даними на його офіційному вебсайті, православна Росія традиційно підтримувала його у питаннях захисту святих місць та у відносинах між християнськими громадами. Після падіння Візантії Росія стала єдиною незалежною православною державою, яка взяла на себе роль захисника Православної Церкви в Палестині. У XIX столітті Росія заснувала церковні місії в Єрусалимі, придбала землю та побудувала кілька монастирів, церков і гостьових будинків для паломників. Ця діяльність тривала аж до Першої світової війни та більшовицької революції, коли її значно обмежили.
Сьогодні структурою паломництва керує саме ІППТ, яка збирає на ці цілі значні пожертви. Потоки релігійного туризму приносять Єрусалимському Патріархату значний прибуток, і, як повідомляє Радіо Свобода, історія про Благодатний Вогонь була штучно «розкручена» саме з цією метою. Це вказує на певну фінансову залежність між російською державою та ізраїльськими православними релігійними структурами. Не є таємницею, що Росія безпосередньо «фінансує» проекти Патріарха, про що він неодноразово наголошував. Існують свідчення очевидців про безпрецедентні та безпринципні перекази коштів від представників російського посольства, призначених для «потреб» Патріархату.
Можливо, для Теофіла III ця співпраця здається корисною для світового православ’я та його Патріархату, а також нешкідливою для Держави Ізраїль загалом, але практика показує, що громадські діячі, корисні для Росії в найрізноманітніших сферах людської діяльності, стають її найвідданішими агентами, шпигунами та колабораціоністами, які, до того ж, тягнуть за собою маси прихильників.
І Ізраїлю, як державі, що так чутливо ставиться до своєї національної безпеки, варто звернути увагу на цю тісну співпрацю та оцінити ризики, з якими він може зіткнутися в майбутньому.
Про автора. Народився в Києві, Україна, переїхав до Ізраїлю в 2016 році. У 2019 році вступив до лав Збройних сил Ізраїлю, прослужив 30 місяців і здобув ступінь бакалавра за програмою «Політика та державне управління та мультидисциплінарні соціальні науки» в Університеті імені Бен-Гуріона. Зараз продовжує навчання в Гаазі. Паралельно бере участь у численних волонтерських, гуманітарних та дослідницьких ініціативах, спрямованих як на допомогу Україні з Ізраїлю, так і на протидію російському впливу в регіоні.
Переклад українською РІСУ