Останнім часом багато хто з нас з подивом виявили, що Церква, яку звично іменували Христовою, оточена клонами на потребу політики. На те воно і «останній час», що розкривається обман зовнішньої подоби і відкривається жахлива правда внутрішньої порожнечі.
Церква, главою якої може бути тільки Христос, стала обслуговуючою частиною імперії зла і брехні.
Церква, покликана бути голосом правди, стала репродуктором державної пропаганди.
Церква, належна бути світлом, стала тінню світу цього.
Церква, створена бути сіллю, стала без смаку і не виразною.
Єдність і єдиність Церкви стали оспорювати фальшивки, людські підробки. Їх багато, але найпомітніші з них можна розподілити за трьома типами: «церква шовіністів», «церква сепаратистів» і «церква байдужих».
«Церква шовіністів» — це компанія церковного виду, яка сліпо підтримує політику своєї держави, у тому числі агресію проти сусідів. Така «церква» хвалиться не числом своїх дійсно віруючих і не глибиною духовного життя, але розмірами «своїх» територій. Така «церква» пишається своїм сильним вождем, який може «віджати» чужі території і за це йому нічого не буде.
Інші варіанти назви такої «церкви» — «церква окупантів» або «церква кримнашистів».
«Церква сепаратистів» — супутня організація, готова у всьому підкоритися «церкві шовіністів» і бути її «дочірною церквою». Така «церква» симпатизує сильним сусідам, чужим імперіям, готова служити будь-якому загарбникові. Головний її девіз: відокремлюй і володарюй. Мовою проповіді він звучить так: оскільки наша батьківщина на небесах, то нам все одно, кому служити, хто нас захопить, як ми будемо називатися. Інший варіант назви: «церква колабораціоністів» або «нашахатаскраю».
«Церква байдужих» — найпопулярніший різновид церковних клонів, згодна на все, аби тільки зберегти себе. Її генеральна лінія — нейтралітет будь-якою ціною. Скільки крові не пролий, ні сльози не виб'єш, ні слова. Як в рот води набрали. Країни вимруть, епохи зміняться, але «церква байдужих» буде мовчати і продовжувати своє байдикування. Хоча «єпископи байдужих» запевняють, що вони поза політикою, але вони дуже навіть вплетені в політику прогину, пристосуванства, підтакування і помовчування. Варіанти назви: «церква мовчазної більшості» або «івашимінашим».
***
Потрібно сказати, що ці типи не існують в чистому вигляді, під однойменними вивісками. Вони проникають всередину Церкви і паразитують, поділяючи, обманюючи, спокушаючи.
Групи шовіністів, сепаратистів і байдужих ніколи не називаються саме так. Вони замасковані під «російський світ», «особливу духовність», «слов’янське братство», «світову змову проти Росії», «почути Донбас», «єдність Церкви вище політики», «Путін за традиційні цінності», «ні гейропі», «ми над конфліктом», «потрібно будувати мости і не чіпати хворі теми», «навіки разом», «братські народи проти підступного Заходу» і т.д.
Варто пам'ятати, що Церква Христова живе в єдності вселенськості і помісності. Вона втілює в помісній громаді всю спадщину Церкви вселенської. Без протиставлення східної традиції — західній, єдино «канонічної» — «розкольникам» і «сектам», «особливої російської духовності» — «мертвому європейському християнству», особливого шляху — «спільному відступу від віри».
При цьому їй близький патріотизм, але чужі крайнощі етнофілетизму, національного ексклюзивізму, войовничого месіанства. Вона служить ближнім і дальнім, але ближнім в першу чергу.
Звичайно, для Євангелія немає кордонів, але це тільки для Євангелія. В іншому ж кордони повинні поважатися (при цьому відкритість — зберігатися).
Доводиться чути важко зрозумілі фрази про те, що церковне покликання вище громадянської позиції, а небесне громадянство важливіше національності та ін. На це можна знову сказати про єдність вимірювань — небесних і земних, вселенських і національних, духовних і цивільних. Церква не відмовляється від цивільної відповідальності заради відповідальності духовної, але втілює в громадянській позиції свої принципи, цінності, все своє богослов'я.
Мені здається, що в суспільстві від Церкви сьогодні очікується не так вже й багато, майже мінімум — викриття шовінізму, сепаратизму, байдужості та зречення від них.
Якщо Церква не скаже про це голосно і публічно, але продовжить прикривати ці гріхи словами про «мир» і «нейтралітет», то стане здобиччю політичних клонів і отримає їх незмивні назви.