Неймовірну історію порятунку пастора церкви «Спасіння» з міста Ірпінь Олександра Усатюка та його родини від російської окупації оприлюднив американський телеканал TBN для україномовної аудиторії світу на своєму каналі YouTube каналі.
Джерело: TBN UA / Слово про слово
Маргарита Стралківська
«Вдома, був ранок 24-го, я спочатку не зрозумів, що відбувається. Я виглянув з балкона і побачив гостомельський аеропорт, де вже була в розпалі війна. Насправді вперше в житті я бачив повітряний бій, коли літак за літаком стріляли, і все вибухало. Військові дії тривали, і я зрозумів, що це дуже-дуже серйозно.
Надворі темніло, був вечір, передзвонила сестра з нашої церкви та каже: «Пасторе, ми з обіду сидимо в підвалі», — додала, що там 14 людей. На моє запитання, що ви там їсте і чи є що їсти, вона відповіла, що нічого не готували і вони щось вигадають, вирішать».
Пастор прийняв рішення їхати за продуктами, щоб забезпечити ними братів та сестер із церкви, які перебували у підвалі. Дружина Олександра наполягла на тому, щоб їхати всією родиною і він не став відмовляти їх.
«Я тоді думав, що ми буквально на пів години поїдемо, привеземо продукти й повернемося додому. Після того, як ми зайшли та спустилися в підвал, віддали продукти, ми вже не змогли виїхати через те, що знову почався обстріл, бомбардування і ці пів години розтяглися на два тижні».
Олександр ревно молився, просячи Бога дати відповідь про ситуацію, що відбувається і як довго це триватиме. І він її отримав, прочитавши про біблійну історію «коли була корабельна аварія апостола Павла і йому з’явився ангел, який сказав Павлу, що тільки корабель загине, але він врятує всі душі, які поруч з ним».
«Коли було дуже важко, коли були постійні бомбардування і ти сидиш і думаєш «Виживемо чи ні», при будь-якій небезпеці я завжди пам’ятав це слово.
Спілкування з Богом було цілодобовим. Ми запрошували всіх читати слово Боже. Я побачив одну цікаву річ: для людей дуже важливо, щоб поруч був служитель, щоб поруч був пастир. Коли вони бачать, що хтось молиться, у них самих десь усередині з’являється віра, що все буде добре».
Усі разом вони пробули в підвалі у молитві та в слові Божому цілих сім днів, а на восьмий день все ж вирішили покинути його.
На відео пастор Олександр показав дорогу, якою вони намагалися виїхати, та розповів, що під час їхньої спроби переміститися в інше місце, на дорозі з’явився російський БТР, який помітив їх і відкрив вогонь по їхніх автомобілях.
«Куди заходили кулі і як вони пролітали та виходили з іншого боку машини, як залишилися люди живі, це диво просто. Це не зрозуміло. Це факт. Місце Божої слави, Божої милості та благодаті!».
Після цього, проїхавши ще кілька кілометрів, їм довелося залишити два автомобілі, оскільки машини постраждали від обстрілу. Усі, хто був там, сіли в машину пастора і заїхали у двір багатоповерхового будинку, який знаходився поруч і там був підвал, в якому вже перебувало 42 людини.
Служитель також розповів про їхнє цікаве спорудження для добування води під час перебування у підвалі багатоповерхівки. Коли йшов дощ, сніг і вода текла з даху, вони розрізали пляшку і прикручували її до пластикової труби, по якій ця вода текла, а потім просто ставили під отвір відра й чекали, поки вона набереться.
«У другому підвалі ми пробули ще 7 днів. Загалом ми пробули в цих двох підвалах 14 днів. У перший день перебування у другому підвалі була зачистка, росіяни зупинилися біля підвалу, в якому ми сиділи. І я тоді сказав: «Господи, ти обіцяв, що збережеш». Бог виконав свою обіцянку.
У той момент, коли вони йшли по дворах, по під’їздах, спустився чоловік, який жив у цьому будинку, в підвалі якого ми сиділи, і він розмовляв з їхнім командиром. Чоловік казав йому, що тут у цьому підвалі лише жінки та діти. Російський командир повірив йому. Вони поїхали. Згодом командир повернувся, привіз чотири ящики пайків солдатських та привіз пару упакувань води. Він залишив усе у дворі цьому чоловікові й сказав: «Візьмеш і передаси дітям і жінкам».
Який же я був здивований, коли ми пішли, і я зрозумів, що Бог не тільки врятував нас, але навіть так вплинув на цього російського командира, що він приніс нам їжу та воду. Це було понад те, про що я просив. Мені знову пригадалося слово із Писання, що Бог дає більше, ніж ми просимо».
На 14-й день у підвалі щось спонукало пастора спакувати речі. З його слів буквально через півтори години до них прийшли двоє чоловіків з їхньої церкви, щоб евакуювати їх. Вони сіли в автомобіль і поїхали через Ворзель, де зупинилися на російському блокпосту на в’їзді в Ірпінь. Вийшли російські солдати, назустріч їм із піднятими руками пішов один хлопець Вадим.
«Ми сиділи в машині та молилися, просили: «Господи, дозволь нам забратися звідси, дозволь нам проїхати цей блокпост». Російський солдат сказав: «Добре, їдьте, але я не гарантую, що ви пройдете», і з цими словами ми рушили далі».
Їхавши через Ірпінь і те, що вони побачили по дорозі, Олександр не міг описати словами. Спалені та розбомблені будинки. Гільзи вилітали з-під коліс і валялися всюди.
«Я відмовлявся вірити, що це те місто, в якому я живу. Я його не впізнав. То була зовсім інша реальність. Бог з власної ласки провів нас через весь Ірпінь і ми виїхали на Романівський міст. Це була єдина дорога, через яку можна було евакуюватися з Ірпеня і вийти звідси взагалі».
На мосту їх зустріли волонтери, які наказали швидко вийти з машини й бігти щосили, згадує пастор.
«Щиро кажучи, мені ніколи не було так важко бігти. Я біг, а мені здавалося, що я стою на місці, і я не рухаюся нікуди. Це був той момент, коли я розумів, що ще трохи, ще 100-200 метрів і все. Нарешті ми вибігли з цього Аду. І ось тут уже під мостом були наші солдати, які кожній дитині давали жменьку цукерок. Для дітей це було так радісно після того, що було ними пережито».
Наприкінці своєї розповіді пастор наголосив, що кожен має повернутися до Бога, адже без Нього надзвичайно важко пережити всі ці жахіття, які відбуваються. Він також додав, що нас чекають повоєнні часи, які також буде важко пережити.
«Це паніка та страх − постійно, цілодобово. Я скажу, що цей час зараз, час війни, це дуже важкий час, але на нас чекає ще післявоєнний час. Це пережити дуже важко буде і наше спасіння у Ньому. Це не просто слова для того, щоби зміцнити мою віру, а це реальність. Якщо людина не з Богом, то постає питання: на кого ти тоді сподіваєшся?» – підсумував Олександр Усатюк.