У статті - статистика щодо етнічних груп, недосягнутих Євангелієм, історії місіонерів минулого, погляд сучасних місіонерів - як відбувається сьогодні виконання Великого доручення Христа, що стоїть на заваді місіонерській праці серед недосягнутих народів, і що можна зробити для Благовістя таким.
"І ця Євангелія Царства буде проповідуватися по всьому світі на свідчення всім народам, - і тоді прийде кінець" (Мт. 24:14)
9 серпня відзначається Міжнародний день корінних народів світу, започаткований ООН у 1994 році. Це нагода звернути увагу з метою збереження унікальних культури, мови, духовних традиції та прав на понад 370 мільйонів корінних народів, які проживають у 90 країнах світу і становлять 6% населення планети.
У цей день не зайвим буде замислитися і над тим, що серед корінних народів досі не всі почули Євангеліє і не мають Священного Письма рідною мовою.
“Ідіть, і навчіть всі народи…”. Залишив Ісус Христос наказ для Своїх учнів. Під всіма народами розуміється не нація, а саме - всі етноси. Народи, які стали жертвами колонізацій та історичних несправедливостей, і нині залишаються під загрозою, не тільки асимілюватися та втратити свою мову та ідентичність, а й ніколи не дізнатися про вічне життя в Ісусі Христі.
У статті - статистика щодо етнічних груп, недосягнутих Євангелієм, надихаючі історії місіонерів минулого, які красномовно свідчать про те, що воно того вартувало. А також погляд сучасних місіонерів на те, як відбувається сьогодні виконання Великого доручення Христа, що стоїть на заваді місіонерській праці серед недосягнутих народів, і що можна зробити для Благовістя таким.
Згідно зі звітами місіонерської організації Joshua Project, понад 7000 груп людей, які здебільшого скупчені у вікні 10/40, залишаються недосягнутими Євангелієм, і багато з них - саме корінні народи.
За даними Final Frontiers Foundation, 28% всього населення Землі не мають доступу до Євангелія. Живучи у радикально ісламських країнах, вони ніколи не чули ім’я Ісуса. Лише 2,5% місіонерів намагаються дістатися до них, щоб розповісти про Нього.
Надихаючі історії місіонерів серед далеких народів (з книги Д.Річардсона “Вічність в їх серцях”)
Такур Джіу не забув про нас
У 1867 році норвезький місіонер Ларе Скрефсруд виявив на півночі Калькутти в Індії 2,5-мільйонний народ, - сантали.
Ледь освоївши мову, він почав говорити їм про Ісуса, замислюючись, скільки ж років мине, перш ніж сантали проявлять хоча б інтерес до Євангелія. Але вони були схвильовані Доброю новиною майже відразу: «Сказане цим чужинцем, мабуть, означає, що Такур Джіу не забув нас після всіх цих довгих років!»
Такур - (в пер.) - «істинний», Джіу - «бог». Отже, звістка про єдиного Бога не була для них новою. Від віри праотці відмовилися в період випробувань і відтоді з покоління в покоління думали, що Такар Джіу їх не пробачив.
З приходом місіонера почалися масові звернення до Бога: водне хрещення приймали 80 санталів на день!
Місіонер переклав на сантальську мову більшу частину Біблії, склав граматику і словник, записав для майбутніх поколінь кілька переказів санталів і домігся, щоб уряд прийняв закон, що охороняє санталів від експлуатації індусами.
Зміцнювали віру у Хананім
Протестантські місіонери, які опинилися в Кореї у 1884 році, щиро визнали, що тут у Ягве може бути тільки одне ім'я - Хананім. Вони зрозуміли, що, користуючись ним, досягнуть більшого успіху, ніж римські католики, які вводили для Бога іноземне ім'я.
Палко проповідуючи, протестантські місіонери зміцнювали віру корейців у Хананім. Розвиваючи свої проповіді, вони пояснювали, що Хананім заклав основи для майбутнього свого возз'єднання з людьми, відкривши себе євреям.
Крім того, Господь передав це одкровення у вигляді записаних слів через Мойсея, пророків і апостолів. І що найважливіше - Він дав Своєму Синові народитися у плоті серед євреїв.
Ісус прийняв смерть за гріхи всіх людей і потім воскрес із мертвих, довівши всім, що Хананім прийняв Його жертву як спокуту. А потім Він послав до всіх народів посланців з Доброю новиною про спасіння, закликаючи їх до покаяння і віри в ім'я Ісуса Христа, Сина Хананіма.
Століття потому три мільйони корейців стали належати до протестантських церков.
Сучасні місіонери про досягнення Євангелієм корінних етносів
Місіонер Євген Константінік, який разом із сім’єю 14 років служить у Папуа-Новій Гвінеї, розповів про те, що у цій країні існує 850 мов (!), на 400 з яких ще не було перекладу Біблії.
Краще підготувати місцевих проповідників
“Скільки саме етносів живе в Папуа-Новій Гвінеї - точно не скажу, але йдеться про десятки народів. Багато з них мешкають у важкодоступних джунглях, де немає доріг, і до яких потрібно йти пішки 5-10 днів. Це спільноти з племінним укладом, де замість одягу - трава, а в побуті - лише найпримітивніші речі. Більшість потенційних місіонерів просто не хоче йти в такі місця: там немає жодного натяку на цивілізацію, а дехто з місцевих може бути навіть ворожо налаштованим і не підпускати чужинців до своєї спільноти.
Найефективніший спосіб донести туди Євангеліє - не пряме місіонерство, а підготовка внутрішніх носіїв. Якщо хтось із племені сам прийде до цивілізації. Наприклад, купити рис, тоді є шанс почати з ним спілкування. І якщо людина виявить інтерес до християнства, її можна запросити певний час провести на місіонерській станції. Там, у спілкуванні зі служителями та віруючими, вона може пізнати Бога, змінитися духовно, зміцніти у вірі. А потім - повернутись до свого села й стати тим, хто принесе Добру Звістку своїм. Адже така людина краще ніж будь-хто розуміє мову, традиції, серце і біль свого народу. Це - найкращий шлях досягти тих, хто живе на краю світу”.
Ставка на місцевих християн
“Я служу в Камбоджі, країні Південно-Східної Азії, де є не просто міста і села, а цілі регіони без жодного християнина чи церкви. Серед приблизно 20 етнічних груп вісім вважаються недосягнутими - там ніхто ніколи не чув про Христа.
У глибинках джунглів я зустрічав людей, які вперше чули ім’я Ісуса. Більшість знає про існування християн, але не розуміє, у що вони вірять, і ніколи не спілкувалися з ними про спасіння.
Буддизм, поширений у регіоні, суперечить християнським істинам: Бога немає, є лише всесвіт і нескінченне переродження душ. Смерть тут сприймають легко - сьогодні ти людина, завтра мураха чи листок. У такій замкненій системі вірувань люди не шукають Христа і не відчувають у Ньому потреби.
Чи їдуть місіонери в глибинки? На жаль, дуже мало. Більшість зупиняються у великих містах, а до сіл чи недосягнутих народів доходять одиниці”, - розповідає Євген Євва, місіонер в Камбоджі, з 20-річним досвідом служіння на зарубіжних місіях.
Серед причин такого положення місіонер називає повну відсутність благ цивілізації, адже у джунглях немає електрики, води, доріг, шкіл чи лікарень; мовний бар’єр - місцеві не знають навіть кхмерської, тож місіонеру потрібно вивчати ще й діалект; небезпека - анімістичні племена бояться духів, і якщо шаман налаштує людей проти місіонера, це може загрожувати його життю.
“Як досягти цих людей? Найефективніше - молитися, щоб Бог привів до Христа когось із місцевих, навчити й підготувати його як місіонера для свого народу. Ставка сьогодні робиться саме на підготовку місцевих християн.
Але, як це не іронічно звучить, й вони рідко готові йти до недосягнутих народів. Більшість після біблійних шкіл залишаються служити в містах, де простіше й комфортніше.
Потрібно, щоб Господь пробудив країну та її служителів. Молімося, щоб Дух Святий спонукав християн іти туди, де найбільша потреба, а не шукати комфорту. Молімося про посвяту народу”, - додає Євген.
Залишити “мікрохвильове християнство”
Інна Підгайна-Мануокі, більше 10 років місіонерка в Кенії, поділилися, що в країні існує 53 племені, і майже на всі мови цих племен є переклад Євангелія. Найпоширеніше в аудіоформаті для тих, хто не вміє читати. Рідше зустрічаються друковані версії, але вони існують.
За офіційними даними, більшість народностей Кенії вже досягнуті, бо сюди приходили місіонери, і тому країну вважають на 80% християнською.
“Ім’я Ісуса тут було проголошене через масштабні євангелізації, але справжнього учнівства не вистачило: не було щоденного, послідовного навчання, про яке говорить апостол Павло: “я не ухилявся, від того, щоб об’явити вам усю Божу волю…і зі слізьми три роки, день і ніч, не переставав навчати кожного” (Дії 20:27,31). Через це багато людей лише формально вважають себе християнами. І якщо їх запитати: “Звідки ти знаєш, що ти спасенний?”, то більшість не зможе відповісти”, - ділиться місіонерка.
Інна вважає, щоб змінити такий стан речей, необхідні три умови. Іти на довготривалу місію, бути посвяченим і не чекати швидких результатів. Уникати комерціалізації місії та отримувати фундаментальну місіонерську освіту.
“Нам, християнам, потрібно повернутися до основ Великого доручення та закласти в наших помісних церквах фундаментальне біблійне вчення про його суть, навчати людей виконувати його повністю.
Сьогодні важливо відійти від “мікрохвильового християнства”. Місія перетворилася на тренд: багато хто готовий їхати у короткострокові поїздки, очікуючи від них швидких результатів. Соцмережі тільки підсилили ефект - люди порівнюють. Одні говорять про великі євангелізації, ніби звертаючись до читача: “а що зробив ти?”. Інші, дивлячись на свої, як їм здається, незначні результати, почуваються невдахами. Але насправді глибокий вплив на життя людей потребує часу та вірності”, - додає Інна.
Як місіонери минулого, так і сучасні ставали частиною того народу, до якого були послані Богом. “Мала розчина все тісто заквашує” (1 Кор.5:6). Так і місіонер, отожнивши себе з людьми, яким служив, крок за кроком перетворював територію темряви на осередок Божого Царства.
Історії місіонерів минулого свідчать про ефективний метод євангелізації - не поспішати перечити уявленням місцевих людей про Бога. Адже, як виявилося, вони вже вірили в Нього, просто називали Бога зрозумілим їм ім’ям. А це свідчить про те, що Бог заздалегідь підготував людей - всі етноси - до прийняття Благої Звістки, про що говорить Екклезіаст: “Усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце…” (Еккл. 3:11). Залишається тільки донести всім цим етносам Євангеліє.
Сучасні місіонери ефективним методом досягнення далеких народів називають підготовку внутрішніх проповідників, фактично - учнів Христа, які знають свої культуру, мову, побут, та які виховуватимуть інших учнів.
Навернувшись до Живого Бога, зміцнівши у вірі, вони можуть стати євангелістами для своєї місцевості і в свою чергу виховати наступне покоління послідовників Господа.
Діючим серед недосягнутих народів, корінних етносів місіонерам залишається молитися і довіряти Богу у тому, що Він обов’язково приведе таку людину на їх шлях. А також бути готовим пуститися у довготривалу місіонерську подорож заради справжньої зміни життя людей, до яких послав Бог.
“Як увірують, коли не чули?” (Рим. 10:14)
Це питання звучить крізь століття й звернене не лише до місіонерів, а й до всієї Церкви.
Бог любить усі народи - “…з кожного народу, покоління, народності і племені…” (Об. 7:9). І Церкві вже відома Його воля - “...Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангелію” (Мк.16:15).
Та досі третя частина людства не чула Євангеліє і “усе творіння з надією очікує з’явлення Божих синів” (Рим.8:19).
Понад сім тисяч етносів все ще не знають Імені Ісуса і чекають, коли Церква принесе їм спасіння через Його жертву.
Для місії "Христос є відповідь" (CITA).