Нові крапки над "і": коментар щодо появи Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій

Олег КИСЕЛЬОВ, магістр релігієзнавства, співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ

Чомусь поява 14 лютого 2007 року аж трьох документів, які стосуються органу у справах релігій, залишилися поза увагою релігійних ЗМІ. Не скажу, що ці документи є вельми цікавими чи сенсаційними. Абсолютно ні. У двох постановах (№ 201 та № 213), окрім затвердження Положення про Держкомнацрелігій та визнання втрати чинності Положення про Держдепрелігій, йдеться про приведення актів Кабміну у відповідність, граничну чисельність працівників комітету та деякі матеріально-фінансові питання.

Саме Положення є, на скільки я розумію, результатом поєднання положень про Держкомнацміграцій та Держкомрелігій. Так, саме Держкомрелігій. Якщо порівняти положення про Держкомрелігій, Держдепрелігій та Держкомнацрелігій (ті частини, що стосуються безпосередньо релігійної сфери), то побачимо, що ті права та обов’язки, які були відібрані в органу у справах релігій при його реорганізації у держдеп – повернулися. Це стосується, наприклад, формування державної політики у релігійній сфері (у той час як держдеп мав лише її реалізовувати).

Принципових нововведень практично немає. Хіба що з’явилося нове завдання, згідно із яким комітет має вживати заходів щодо запобігання проявам розпалювання міжетнічної, расової та міжконфесійної ворожнечі. Очевидно, що це завдання є логічним, і в принципі, випливає із таких завдань як: реалізація державної політики у сфері релігії, відносин із релігійними організаціями; забезпечення реалізації права на свободу світогляду і віросповідання; сприяння зміцненню взаєморозуміння релігійних організацій та ін.

Запитання виникає лише щодо першої статті згідно із якою діяльність комітету спрямовується і координується Кабміном через Віце-прем’єр-міністра. Цікаво, що коли Держкомрелігій реорганізували у Держдепрелігій ніхто не помітив, що логіка підпорядкування органу у справах релігій під Мін’юст була, крім усього іншого, також і в тому, що Держкомрелігій координувався через Міністра юстиції. Отже, координуватиме, а отже, певним чином, впливатиме на Держкомнацрелігій буде Віце-прем’єр-міністр. Але в Україні їх нині аж п’ять: А.Клюєв, Д.Табачник, І.Радченко, В.Слаута та В.Рибак. Виникає питання: хто саме буде координувати Держкомнацрелігій?

Відповідь на запитання є очевидною. Виходячи із того, що проблеми національностей та релігій є соціогуманітарними проблемами, то цілком логічно, що цим Віце-прем’єром буде Д.Табачник, який не лише опікується саме соціальними та гуманітарних питаннями, але й є істориком за фахом і автором кількох праць з проблем міжнаціональних відносин. Крім того, Дмитро Табачник є головою Комісії з питань повернення майна релігійним організаціям.

Протягом кількох останніх років Дмитро Володимирович „засвітився” у релігійній сфері, вітаючи Митрополита Володимира та Патріарха Філарета із днями народженнями. Позиція Віце-прем’єра щодо утворення Помісної Церкви в Україні, а також нагорода від Митрополита Володимира орденом святого князя Володимира I ступеня „за заслуги перед Українською Православною Церквою” дають підстави говорити про близькість Д.Табачника саме до УПЦ. Відтак ця Церква може розраховувати на нові культові будівлі та захист зі сторони Уряду від втягування у, ініційований Президентом, процес „конституювання” Української Помісної православної Церкви.