о. Збігнєв Кшишовський. Приготування до молитви у східній Церкві

Коли людина збирається зробити щось важливе, то перш за все замислюється над тим, як це вчинити, за допомогою яких засобів та інструментів, скільки це займе часу, які вона при цьому понесе витрати і т. д. Подібно є і з молитвою. Вона мусить бути добре приготованою. Журналіст, коли хоче провести з кимсь важливим розмову, повинен вкласти багато зусиль у процес її приготування, повинен домовитись про зустріч, а потім монтувати матеріал і т. д., аж поки він з’явиться друком чи буде вміщений в інших засобах масової інформації. Наскільки ж більше необхідно приготувань до зустрічі з самим Богом, бо, зрештою, саме цим і є молитва. Святі Отці, вже починаючи з другого століття, пишучи трактати про молитву, робили також сильний наголос на відповідне приготування до молитви: тіла (1), душі (2), а також часу (3) [1].

1.Приготування тіла до молитви

Молитва передовсім вимагає зосередженості й уваги. Тому Отці Церкви і стародавні автори звертали увагу на необхідність позбутись усякої неуважності. Треба собі усвідомити, що в молитві людина стає перед Божою величчю. Оріген каже, що було б чимсь безбожним приступати до молитви розсіяним і неуважним. Отож, вій радить, щоб звільнитись від усього, що не зв’язане з молитвою, піднятись понад земні справи, забути про кривди й образи, внутрішньо заспокоїтись і лише в такому настрої стати до молитви [2]. Св. Паїсій радить тримати тіло в такому стані, щоб воно було завжди готовим до молитви. Необхідно, отже, уникати: надміру тепла і комфорту, переїдання і надто довгого спання, надмірної турботи про красу тіла, пустопорожніх розмов, бажання подобатись і пожадливості зору. Тільки так приготоване тіло є здатним до споглядання Бога [З]. Св. Йоан Касіян (+ 430/35) радить: „Якими хочемо бути під час молитви, такими повинні бути перед молитвою. Бо під час молінь свідомість неминуче узгоджується з попереднім станом, і ті самі думки, які опановували її перед молитвою, і тепер або підносять її до речей небесних, або ж занурюють у земні" [4]. Отож, усякі дочасні турботи, інтереси, приземлені думки належить полишити, коли людина хоче зосере­дити свою увагу на молитві.

2. Приготування душі

Східну Церкву деякі святі автори порівнювали з євангельською Марією, заслуханою в слова Христа і відданою коитемпляції, а Західну Церкву — з клопітливою і практичною Мартою [5]. Говорячи про приготування душі до молитви, вживається поняття „серця". І щоб це серце могло звернутись у молитві до Господа, воно також мусить бути належно приготоване. Отці Церкви звертали увагу передовсім на чистоту душі, тобто свободу від гріха. Бо грішна людина не думає про справи Божі.

Св. Григорій з Ниси в гомілії до Євангелії св. Матея, розду­муючи над блаженствами, дійшовши до „Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога", (Мт. 5, 8) сказав, що людське серце є дзеркалом, в якому відображається образ Божий. Подібно до того, як в брудному дзеркалі людина не побачить себе, так само, коли серце є вкрите брудом гріха, людина не узрить в ньому Бога. Умовою споглядання Бога є чисте серце [6]. Свідомість гріха не сприяє молитві і вознесеншо серця до Бога. Аби молитва була ефективною, потрібно усунути цю перешкоду. Св. Климент Олександрійський говорить, що в молитві постає спільнота життя з Богом, а полягає вона в „гармонії і однодумності в справах, що належать до інтелектуального, екзистенціального і морального кола" [7].

Оріген, говорячи про приготування душі до молитви, звертає увагу на зосередження, тобто звільнення від сторонніх думок, уявлень і прагнень. Думка повинна бути зосереджена на присут­ньому Богові, котрий знає найприхованіші думки, котрий на нас дивиться і пас слухає [8]. Щоб молитись добре, потрібно також, як вважає Оріген, все простити іншим, згідно зі св. Письмом: „І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте щось проти кого-небудь“ (Мк. 11, 25). Подібно висловлюється Афраат Сирієць. На його думку, Христос виразно нагадує нам (Мт. 5, 23-24), що не вислуховує молитов і не приймає дарів, якщо чоловік не перебуває в мирі з ближніми. Насправді, молитва в такому стані є ошуку­ванням Бога, бо ж говоримо тоді: „Я прощаю, а не простив" [9].

Приготуваня душі до молитви є складним процесом. Вже згадуваний св. Паїсій називає душу царським домом і говорить про відповідне приготування його до зустрічі з Богом. Найваж­ливішим елементом, який потрібно приготувати для того, щоб молитись добре, він вважає необхідність позбутись усякого роду пристрастей і випрацювати дух покори. У своєму творі він пише: „Найперше належить очистити царський дім від усякого бруду і збагатити різними окрасами, і щойно тоді цар зможе переступити його пороги. Так само потрібно найперше очистити землю серця і викоріпити терни гріха (тобто пристрасті); зорати її невигодами і терпінням; посіяти в неї зерна чеснот, зросити плачем і сльозами. Щойно тоді зросте і дозріє плід /.../. Бо не оселиться Святий Дух у людині, допоки вона не очиститься від пристрастей душі і тіла. Лише щось одне може перебувати в людському нутрі: або Святий Дух, або пристрасті. Де є Дух Святий, туди пристрасті не досягають. Де ж пристрасті, там не Святий Дух перебуває, а злий. Передовсім належить відганяти від себе егоїзм, що виявляється в усякого роду пожадливостях щодо предметів цього світу. Потрібно умертвляти свою плоть різноманітними формами покаяння: в думці, в дії, у слові, в поживі, в одязі, в обставі дому і у внутрішніх справах. В усіх цих справах ми повинні себе впокорю­вати й осуджувати, вибираючи для себе те, що гірше, тоді замовкнуть пристрасті душі. Покора ніколи не падає, бо лежить найнижче від усіх" [10]. Бути вільним від пристрастей — це, згідно з Паїсієм, перемога над прив’язаністю до різних думок і уявлень, що виникають у свідомості, бо вони сковують людину і не дозволяють думати про Бога.

3. Час молитви

Питання про час молитви — це питання про те, коли молитись. Для християн ідеалом була молитва безперервна, згідно зі словами Павла: „Моліться без иереви" (1 Сол. 5, 17). Були спроби інтерпретувати цю тезу також і так, що потрібно безперестанку клякати, складати руки і здіймати їх до неба. Деякі монахи на час виконання фізіологічних потреб (їда, спання і т. д.) наймали інших, щоб молилися за них. Св. Паїсій радить боротись зі спом, бо він є причиною лінивства і млявості. Він пише: „Коли темний сон перемагає аскета, він тоді впадає в лінощі і засмучується, бо має почуття втраченого часу. Потім на нього находить розпач через втрачену можливість спасіння душі. З’являється невідступна думка, що ятрить сумління: марний твій труд, бо запанував над тобою сон. Великим, брате, нещастям є сон. Як темрява заступає сонце, так надмір сну відгороджує споглядальну силу розуму. Розум закривається забуттям, мовби завісою, через що і стає нечутливим до всякого духовного добра і позбавленим пам’яті /.../. З водою, що гасить вогонь, можна порівняти млявість і сон /.../. Коли хто слабне і не бореться зі сном, а хоче висипатись доволі — тоді його природа жадає більшої кількості сну. Такий чоловік мовби завжди проводить життя в темряві, а його розум постійно затьмарений і не зайнятий практикуванням чеснот [11].

Здається, що слова „Моліться без перерви" необхідно розуміти як постійну пам’ять про Божу присутність. Так розв’язує цю проблему св. Василій, котрий вважав, що молитва не закінчується словами, а повинна мати продовження в діях. Він бачив тісний зв’язок між proairesis, тобто внутрішньою поставою, певним налаштуванням душі, і praxis — діями, що чиняться згідно з вимаганнями чесноти [12]. Ц_я істина є дуже близькою св. Павлові, котрий написав: „Чи ви, отже, їсте, чи п’єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу!" (1 Кор. 10, 31). Св. Василій у Великому уставі для монахів подає стислі засади освячування цілого дня і ночі молитвою. Дійсно, вони є обов’язковими для тих, хто прийняв рішення жити на славу Божу монастирським життям, тим пе менше, ці засади є дуже повчальними для всіх віруючих, і тому наводимо великий фрагмент, що стосується молитви: „Оскільки складання подяк у кожному часі було приписане навіть Законом і є коиечним для нашого життя, що доведено логікою речей, то не вільно нам занедбувати приписаних часів для молитви на зібран­нях братів. Ми вибрали їх не без рації, тому що кожна з них в особливий спосіб нагадує нам про вчинені нам Божі доброчинства. Отже, утреия закликає нас, аби ми перші порухи розуму і серця присвятили Богові і не приступали до жодних щоденних обов’яз­ків, поки думка про Бога не увіллє в нас радість згідно зі словами: Згадав я Бога і звеселився (Пс. 76, 4). Не повинні ми також братися до жодної праці, доки не сповнимо того, що написане: Удосвіта вислухай голос мій; удосвіта стану перед Тобою і пильнуватиму (Пс. 5, 4).

О   третій годині знову стаємо до молитви і скликаємо братів, хоч би й кожен з них був поставлений до іншої праці, і так, нагадуючи собі дар зіслання Духа на апостолів біля третьої години, всі однодумно віддають Йому шану, щоб і самим стати гідними отримання освячення, і просять, щоб був для них провідником і вчителем добра.

За прикладом святих ми прийняли, що необхідною є молитва також і о шостій годині. Св. Письмо говорить: Увечорі і вранці і опівдні буду оповідати і звіщати, і вислухає голос мій (Пс. 54, 18), аби ми були визволені „від напасти і біса південного" (пор. Пс. 90, 6). У цей час потрібно відмовити псалом 90.

Що також і о.дев’ятій годині повинні ми помолитись, про це вчать нас Діяння Апостолів, у яких читаємо, що Петро і Йоан йшли у храм на молитву о дев’ятій годині (Ді. З, 1).

Коли день вже закінчився, складімо подяку за все те, що ми доброго за цей день зробили. Визнаймо свої занедбання. Молитвою стараймося перепросити Бога за вільні, невільні і несвідомі гріхи, вчинені словом, ділом або тільки в думці. Бо дуже корисно задуматися ще раз над тим, що проминуло, щоб знову не впасти в подібні гріхи.

Далі, коли ніч настає, треба просити, аби ми могли зазнати спокійного і вільного від нічних примар спочинку. О цій порі обов’язково потрібно відмовити 90 псалом.

Що і північ є порою, коли обов’язково потрібно молитись, передали нам Павло і Сила, як нас про це навчають Діяння Апостолів, де читаємо: Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу (Ді. 16, 25). Також псалмоспівець говорить: Опівнічі вставав я прославляти Тебе за закони правди Твоєї (Пс. 118, 62).

Далі потрібно випередити світання і встати до молитви, щоб день не застав пас сплячими в ліжку, але щоб ми могли разом з Давидом сказати: Попередили очі мої ранок щоб навчитися слів твоїх. Ті, котрі вирішили жити ревно на славу Бога і Христа, не повинні занедбувати жодної з цих годин молитви [1З].

Більш радикальним, коли йдеться про час молитви, є св. Єронім. До Євстахії, заможної римської патриціанки, він написав: „Хоч Апостол наказує нам молитись без перерви /.../, проте ми повинні мати усталені години молитви, /.../ щоб сам час кликав нас до цього обов’язку. Кожен досконало знає час третьої години, шостої і дев’ятої, а також утрені і вечірні. Не приймає їжі без попередньої молитви ні не відходить від столу без складання подяки Творцеві. Уночі два або три рази належить вставати і роздумувати над тим, що пригадується зі святого Письма [14]. Подібні поради давав св. Йоан Золотоустий в 400 р. християнам у Константинополі: „Будімося вночі! І хоч би й не міг відправити багатьох молитов, промов ревно одну, і цього буде досить. Ні про що більше не прошу. А якщо не опівночі, то принаймні на світанні. Покажи, що піч є не тільки для тіла, але і для душі" [15]. Св. Йоан заохочує до ранішньої молитви. Пояснюючи Книгу Мудрості, він писав: „У складанні подяки Тобі треба випереджу­вати сонце і заради Тебе вставати па світанні" [16].

Найчастіше Отці Церкви заохочували до ранішньої і вечірньої молитви (Тертуліан, Кипріян, Макарій Єгипетський, Григорій з Назіянзу та інші) або до молитви три рази денно. Орігеп і Тертуліан посилаються па Книгу Даниїла 6, 11, де сказано, що „Він тричі па день припадав навколішки й молився та хвалив свого Бога“ [17]. Тертуліан пояснює, що тут не йдеться про Божий наказ, він лише обґрунтовує тринітарно і документально звичай трикрат­ної молитви впродовж дня. Цей обов’язок випливає із вдячності Святій Трійці і з того, що ці години вирізняє св. Письмо. О третій годині, говорить Тертуліан, Святий Дух був зісланий на учнів (Ді. 2, 15), о шостій — св. Петро мав видіння під час молитви на покрівлі (Ді. 10, 9), а о дев’ятій — разом з Йоаном ішов до храму, щоб помолитись (Ді. З, 1 ) [18].

Св. Кипріян символічно пояснює обов’язок ранішньої і вечір­ньої молитви. Він пише: „Вранці потрібно молитись для того, щоб ранішньою молитвою святкувати воскресіння Господа. Потрібно також молитись на заході сонця. Христос бо є правдивим сонцем і правдивим днем; тому коли молимось на заході сонця, щоб дочасне світло до нас повернулось, символічно просимо про прихід Христа, котрий має дати нам вічного світла" 19. Св. Іполит, у свою чергу, говорить, що треба молитись, коли співають півні, бо саме о цій порі жиди відреклись від Христа, котрого знаємо завдяки вірі, а, окрім того, світанок є символом вічного світла.

Добра молитва вимагає, отже, як приготування тіла, так і душі, і  з цим пов’язала готовність освячення часу. Кожна пора є доброю і придатною для молитви. Таким способом людина визнає, що її існування і діяльність залежать від Бога.

Переклад А. Гнипа

1. Необхідно зазначити, що про молитву писали, зокрема: Тертуліан (І після 220), De oratione — дає катехуменам практичні вказівки і загальний виклад про молитву; св. Кипріян (|258), De oratione Dominica — описує головним чином приготування до молитви; Оріген (f254), Peri euches, або Про молитву — говорить про мету, необхідність, користь, зміст, спосіб молитви, про приготування душі і тіла до молитви, а також про складники молитви; св. Григорій з Ниси (f біля 394), De oratione Dominica — у цих п’яти гоміліях говорить, зокрема, про необхідність і способи молитви; чудовий твір Про молитву, під іменем Ніла з Анцири, залишив Євагрій з Івору, в провінції Понт. Говорить у ньому про значення молитви, її прикмети, про посереднє і безпосереднє приготування до неї, про час, дієвість і сатанинські спокуси під час молитви; св. Атанасій (f373) Ad Marcellinum epistola in interpretationem psalmorum (PG 27, 11-46); Кирило Єрусалимський (f386), Катехеза 23 (PG 33, 1117-24); Макарій Єгипетський (t біля 390) De oratione (PG 34, 853-65); Йоан Золотоустий (f407) у своїх численних проповідях і гоміліях та багато інших.
2. De oratione, 31, 2, PG 11, 549.
3. Swiety Paisjusz, O modlitwie umystu albo modlitwie wewnentrznej. Biaiystok 1995, s. 88.
4. Collationes, 10, 14, РГ. 49, 549.
5. Пор.: Th. Spidlik, La prière en L’Église d’Orient, “Tarnowskie Studia Teologiczne”, t. VIII, s. 120.
6. De beatitudinibus, 6, PG 44, 1269.
7. Stromata II, 41, 2.
8. Пор.: Pen euches 32, 1.
9. De oratione, 13, Patrologia Syriaca, Parisiis 1894-1907, t. I-II, kol. 137-182.
10. O modlitwie umyslu albo modlitwie wewnentrznej., тут цит., s. 89-90.
11. O modlitwie umyslu albo modlitwie wewnentrznej., тут цит., s. 105.
12. Василій, Гомілія 5, PG 31, 243-244.
13. Василій, Regulae fusius tractatae, 37, PG 31, 1013-1016. Псалми цитуються за: Молитовний псалтир, Рим, 1990. (Прим. укр. ред.).
14. Epistula 22, 37.
15. Гомілія 37, PG 60, 261.
16. PG 55, 65.
17. De oratione 12, 2.
18. De oratione 25.
19. De oratione Dominica 35.

Джерело: Сопричастя. Міжнародний богословський часопис, 1997/2 с. 62-83