Про те, як духовно не втратити запал і пережити передвеликодній період і Пасху на карантині - розмова з отцем-доктором Олегом Кіндієм, доцентом кафедри богослов’я Філософсько-богословського факультету УКУ
Ми перебуваємо у передчутті Великодня. Вже невдовзі Христос в’їде на осляті під радісне «Осанна», а буквально через тиждень Йому кричатимуть «розпни». Очевидно, що пережиття цьогорічних свят буде зовсім іншим, ніж до того. Вірянам рекомендують залишатись вдома, освячувати вербу самостійно. Також Церква та держава випрацювали систему освячення великодніх кошиків у містах та селах. Про те, як духовно не втратити запал і пережити передвеликодній період і Пасху на карантині говоримо із отцем-доктором Олегом Кіндієм, доцентом кафедри богослов’я Філософсько-богословського факультету Українського Католицького Університету.
Отче, зараз, у цей важкий час карантину, чимало вірян не встигли відбути великодню сповідь. Як бути у цій ситуації?
Наше бачення, як це має відбуватися, змінилося нещодавнім зверненням Блаженнішого Святослава. До цього звернення ми рекомендували вірянам залишатися вдома, проте, якщо у когось є потреба, може приходити до храму з дотриманням всіх необхідних вимог також і за потреби причаститися. У своєму зверненні Блаженніший Святослав попросив вірних за потреби не приходити до храму і не наполягати на прийнятті Святих Таїн. Отож відповідь проста – великодню Сповідь можна відбути і після завершення карантину, лише у випадку смертельної небезпеки вірним пропонують звернутися до священика. Я дещо доповнив би це звернення, оскільки зрозуміло, що звернення має бути коротким і пояснення кожного нюансу може заплутати. Окрім рекомендацій на рівні держави, а також від Глави Церкви, мирянин має релігійні права, які є фундаментальними для нас. Тому кожен може звершувати релігійні права, єдине, що потрібно дотримуватись вимог, передбачених карантином. Найпростіший спосіб – залишатись вдома і молитись через засоби комунікації – телебачення чи Інтернет. Але якщо у когось сумління підказує йти до храму і намагатись зустрітися із священиком, то це не скасовується, а залишається вірянину до диспозиції. Очевидно, що хворим і немічним людям варто залишатись вдома, а ті, що здорові і мають потребу прийти до храму, можуть це зробити.
Візьмімо ситуацію, що вірний боїться приступити до Таїнства Сповіді через можливе зараження, але прагне запричаститись. Чи можлива саме у цьому часі можливість внутрішнього покаяння за гріхи без сповіді?
Насправді, ні. Умова, за якою вірний може приступити до Святих Таїн, – це перебувати у стані освячуючої ласки. Навіть висловлення глибокого жалю, хоч і є найважливішим кроком звільнення від тяжких гріхів, все ж потребує розрішення від священника. Якщо особа не звершила важкого гріха, має право приступати до причастя. Тяжкі гріхи підказують нам десять заповідей. Зараз одна із заповідей, а саме – бути на Літургії у неділю та свята в храмі – не є обов’язковою до виконання. Проте, якщо людина вбила, вкрала, зрадила, то навіть після глибокої особистої покаянної молитви вона не має права приступити до Святих Таїн. У більшості наших храмів вже сьогодні вжиті всі необхідні заходи дезінфекції, які дозволяють за потреби відбути безпечно сповідь. Тому, якщо особа перебуває у стані важкого гріха, не зважаючи на всі обставини, варто приступити до сповіді у тому форматі, який диктують нам сучасні обставини – можна стояти на відстані, адже розгрішення не передбачає жодного дотику, бути у масках. Тому без розгрішення з тяжких гріхів до причастя приступати не можна.
Наближається Квітна неділя. Очевидно, що не можна буде звично прийти до храму і освятити вербу, адже вірним рекомендують залишитись вдома і посвячувати вербу самим. Наскільки дійсним буде це освячення самотужки? Чи дійсне освячення верби онлайн?
Будь-які освячення – це прохання благословення від Бога. У нас так склалося традиційно в уяві, що чим більше на річ потрапить святої води, тим більше Божої ласки. Насправді це не так. Божа ласка є безбар’єрною, вона проникає всюди, і все благословляє. Посвячення лози головою сім’ї, чи бабцею, дідусем нічим не відрізняється від того, що у храмі. Можна взяти молитовник і прочитати молитву перед освяченням чи промовити своїми словами від серця. Молитва священика на освячення речей не є ексклюзивною, бо не належить до категорії Таїнств. Освячення верби звичайним мирянином, який через Таїнство Хрещення та Миропомазання, християнський досвід життя є Церкві, має чисте серце, наповнене любов’ю до Бога, є також дійсним у проханні Божої благодаті і ласки для дому та родини.
Вже невдовзі ми будемо переживати Страсний тиждень. Зокрема Велику п’ятницю, коли після виставлення плащаниці не можна буде її цілувати. Як духовно переживати ці дні?
Вже зараз ми просимо вірних перечитувати вдома Святе Письмо, оскільки Богослужіння Страсного тижня базуються на уривках з Євангелій, тому це без жодних перешкод можна робити вдома. Страсний тиждень – це вираз неймовірної Божої любові до людини. Чому ми споглядаємо і припадаємо до хреста і плащаниці? Бо розуміємо, що у стані найбільшої слабкості з’являється неймовірна Божа Любов до людини. Тому саме зараз маємо унікальну можливість особисто пережити і осмислити для себе ці речі. Наша традиційна форма – коли вірні йшли до храму і цілували плащаницю – все одно є не до кінця досконалою. Її завдання було привести людину до зустрічі з Богом. Храми будуть відчинені і плащаниці виставлені. Буде можливість підійти до плащаниці, однак не буде можливості її поцілувати. Проте можна буде споглянути на неї і візуально побачити і серцем пережити Божу Любов. У сучасних умовах ми маємо навчитися побачити у моментах найбільшої слабкості велику Божу силу. Зараз Церква перебуває у моменті начебто найбільшої слабкості, однак, це і час найбільшої сили, адже вірянин не буде робити за штампом, бо всі так роблять, а у сучасних умовах переосмислюватиме для себе чимало речей. І це парадокс – пережити те, на що нема традиційної і звичної можливості.
Отче, а як пережити Великдень вдома, в умовах карантину, не втративши радості і відчуття свята?
Поділюся спогадами з дитинства. Не зважаючи, що Церква була переслідуваною і зачиненою, мої дідусь і бабця святкували Пасху. У нас вдома був накритий стіл, дідусь благословляв паску свяченою водою. Також бабця вчила нас розрізувати свячене яйце і ділитися ним, причащаючи ніби одне одного. Звичайно, що зараз великі родинні зустрічі неможливі, проте навіть у тих невеликих колах, де є батьки і діти, коли хтось святкує на самоті, те свячене, що мирянин освятить своєю щирою і скромною молитвою, прийме до своїх уст, допоможе пережити велику Божу Любов. Піст у східній традиції позначений цікавою дійсністю – алітургійними днями, тобто днями без Літургії та Євхаристії. Це дні, коли ми скучаємо за Богом. Якщо ти по-справжньому любиш, то тужиш. Зараз також маємо особливий спосіб відчути, як можна затужити за Богом. Не тужити за обрядовістю, а за справжніми стосунками з Ним. Так само, як ми сьогодні тужимо за усмішкою, обіймами, починаємо найбільше цінувати ці ніби дрібні речі. Тому велике свято Пасхи ми переживемо з тугою за Богом, який не залишив нас, а йде до нас, не зважаючи на ніякі зовнішні обставини. Він приходить до людини, щоб зігріти її своїм теплом та світлом, благословенням та освяченням життя.
"Духовна велич Львова", 10 квітня 2020
Світлини – з Фейсбук-сторінки о.Олега та з мережі Інтернет