Олександр Маслак. Послання апостола Павла і джерела християнського розуміння природного права

Останніми роками в Україні набувають актуальності питання, пов’язані з дослідженням проблематики природного права та його джерел і критеріїв. Особливо важливим у цьому контексті є вивчення ґенези тих чи інших природно-правових доктрин, їх витоків та характеру еволюційних змін. Однією з таких доктрин є християнська інтерпретація ідеї природного права. Зароджена на межі епох античності й середньовіччя, християнська доктрина природного права по-своєму переінтерпретувала та розвинула кращі елементи античних юснатуралістичних концепцій.

На жаль, в українському філософсько-правовому дискурсі відповідна проблематика є малодослідженою. Також майже відсутні у вітчизняній літературі дослідження юснатуралістичних ідей першого речника християнського розуміння ідеї природного права – апостола Павла. Водночас у зарубіжній літературі теологічній спадщині апостола Павла присвячена значна кількість досліджень, зокрема, наукові праці таких протестантських авторів, як Клаус Хакер та Ніколас Райт. Серед православних авторів це питання досліджував сучасний вітчизняний богослов, архієпископ Антоній (Паканич). Він висвітлив досвід осмислення та інтерпретації знаменитого “Послання до римлян” (яке, безперечно, було головним соціально-політичним документом раннього християнства) апостола Павла у світовій біблеїстиці [1]. Особливо цікавим, з точки зору історика філософії права, може бути аналіз досліджень, здійснених різними авторами, поглядів апостола Павла на проблему юридизму давньоіудейської релігії [1, c. 141–143] та ставлення християн до державної влади [1, c. 196–221].

Але спеціальних досліджень, присвячених конкретно філософсько-правовим ідеям Павла з Тарсу, в Україні поки що немає.

Тому метою дослідження є, насамперед, визначення головних аспектів розуміння ідеї природного права апостолом Павлом. Це може стати підґрунтям для подальших досліджень у цій сфері.

Джерелом вивчення філософсько-правових поглядів Павла з Тарсу (кол. 8 р. – кол. 64 або 67 р. н.е.) є, насамперед, дії Апостолів та Послання самого Павла [2; 3]. Загалом тут не йдеться про розвинуту систему філософсько-правових поглядів, оскільки сам Павло не виходив за межі правової проблематики. Його точки зору на тему права зводилися лише до двох питань, які, однак, мали важливе значення для розвитку природно-правової думки. По-перше, розуміння Павлом сутності Бога справило вплив на численні доктрини природного права. По-друге, невеликий за обсягом фрагмент його “Послання до Римлян” вважається початком розвитку юснатуралістичних християнських доктрин.

Згідно з християнським віровченням, Бог є творцем всесвіту і законодавцем для людей, а не як бог Платона – лише творець, чи, як дельфійський бог, лише моральний порадник людей. Бог представлений апостолом Павлом як той, який створив світ з нічого і встановив у ньому закони (приписи), що уможливлюють моральне і правове оцінювання вчинків людей і подолання беззаконня. Від Бога беруть свій початок особливі риси людини, такі як здатність пізнання та інтелект. Павло питав: “Де мудрий? Де книжник? Де досліджувач віку цього? Хіба Бог мудрість цього світу не змінив на глупоту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді” [4, c. 195]. Не мудрому, а віруючому пообіцяв Бог спасіння. Оскільки те, що є “глупотою” для Бога, перевищує мудрість людей, а що є слабке в Бога, перевищує силу людей.

Знання про розп’яття Христа, яке є “для іудеїв згрішення, а для греків – безумство” [4, c. 195], в інтерпретації Павла було спрямоване однаково як проти іудейського розуміння Закону, так і проти еллінських пошуків істини в одвічній ідеї справедливості. На думку апостола, найвищої міри справедливості для людських справ слід шукати в Бозі, адже “Бог кінець Закону – Христос на праведність кожному, хто вірує” [4, c. 188]. Цього не розуміли іудеї та елліни: “Вони бо, не розуміли праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій” [4, c. 188]. Божественна справедливість може поєднуватися однаково як із Законом, так і з моральністю: “позосталась постанова Божа у вибранні не від учинків, але від того, Хто кличе” [4, c. 188].

Згідно з концепцією Павла, крім Бога не існує нічого, що могло б обмежувати його волю. Жодне діло, жодний учинок не може змусити обмежити Його милосердя. Скоріше змилується Він над тим, коли хоче надати милість, і змилосердиться над тим, кому хоче здійснити милосердя. Адже Він повідав Мойсеєві: “Помилую кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитись” [4, c. 188]. Його воля є найпотужнішою у світі. “Хто може противитись волі Його?” [4, c. 188].

Особливо крихка людська суть не може суперечити волі Бога. Павло питав: “А ти хто такий, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Хіба виріб із глини скаже тому, хто його зробив: Навіщо зробив єси мене так?” [4, c. 188].

Павло був апостолом принципу абсолютної божественної сили (potentia dei absoluta). Він вважав, що воля Бога не має іншої підстави, ніж хотіти так, як Він хоче, поза тим, що Він так хоче. Отже, підстава рішення лежить в Ньому самому, а не в будь-яких обмежуючих Його законах, зовнішніх стосовно Нього. Ця підстава так само не лежить у вічних істинах, здійснення яких людина могла б від Нього очікувати або жадати. Те, що Бог людині дарує, чинить на засаді повної свободи – з ласки. Potentia dei absoluta завжди може призводити до того, що людина залишиться засудженою силою рішення божественної волі. Але Бог є милосердним і не чинить цього: “Бо замкнув Бог усіх у непослух, щоб помилувати всіх” [4, c. 190].

Незважаючи на силу волі Бога, його фактична діяльність не є сваволею тирана. Це є милосердя над людиною і прагнення до оправдання кожного, хто вірує, є в його силі [4, c. 188]. Фактичну діяльність милосердного Бога можна спостерігати через раціональний аналіз і в історичному факті розп’яття Його сина. Для раціоналістично налаштованих еллінів звістка про розп’яття була “глупством”. Згідно з Павлом, вона свідчить про справедливість Бога. Божественна справедливість не мусить шукати ідейних аргументів, тому що знаходить їх у постановах божественної волі.

Пов’язати таке розуміння Бога з ідеєю природного права було лише питанням часу. Будь-яка думка Павла постійно впливала на християнські роздуми над природним правом. Протягом тривалого часу, від Павла аж до номіналізму Дунса Скота, антична інтелектуальна спадщина, з її юснатуралістичними вченнями, та християнство поєднувалися, взаємно впливаючи одне на одне.

У “Посланні до Римлян” Павло писав: “Бо коли погани, котрі не мають Закону, з природи чинять законне, вони не мавши закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдовують одна одну…” [4, c. 182]. Серед знавців біблійної проблематики існує згода лише в тому, що вищенаведені слова Павла є початком розвитку проблематики християнського природного права. Однак серед них є розбіжності щодо самої інтерпретації змісту висловлювання Апостола, насамперед щодо походження природно-правового висловлювання Павла та інтерпретації того, що є джерелом і сутністю природного права, а також його місця серед норм судочинства.

Досліджуючи походження природно-правового висловлювання Павла, у Старому Заповіті (про природне право у Біблії [5]) зароджені ідеї природного права в твердженні, що людина має здатність розпізнавати добро і зло. Людина була наділена Богом природною можливістю додержуватися божественних прав тому, що вони виписані в її “серці”. Однак ці твердження не справили значного впливу на іудейську релігійну думку аж до часів взаємоперетину її з елліністичною філософською думкою. Раніше іудейська правова думка схилялася до національного писаного права, що мало релігійний характер. Вплив еллінізму на правову думку іудаїзму знайшов своє вираження в спорадичному реціпіюванні “золотого правила” грецької  морально-правової думки: “Роби так, як хочеш, щоб з тобою чинили”. “Золоте правило” еллінські мислителі вважали основоположною засадою природного права.

На “золоте правило” посилається й Павло, повторюючи припис: “Люби ближнього свого як самого себе” [4, c. 191]. Суть припису Павла не виходить поза те, що Євангеліє переказує, як слова Христа. В Євангеліях, однак, на відміну від Павла, джерелом “золотого правила” є Закон (тобто старозаповітний писаний Закон), одночасно і тоді, коли він стосується лише народу іудейського, і тоді, коли він охоплює людство загалом. У світлі науки Павла Закон вже втрачає характер остаточного джерела “золотого правила”, тому що воно знане і стосується також тих, які не знають Закону. При цьому відзначається збіг учення Павла зі  стоїчними доктринами природного права, які не поділяли погляду, що встановлений закон (lex temporalis) є остаточним джерелом пізнання суті “золотого правила”. В іншому листі Павло стверджував: “Коли ж дух вас провадить, то ви не під Законом” [4, c. 215]. Таким чином, “дух”, згаданий Павлом, подібно до еллінської pneume, у змозі заступити закон також і серед людей, які вірять в Бога.

“Золоте правило” в інтерпретації Павла відкриває довгу дорогу розвитку християнської природно-правової думки, якою слідував м. ін. і Тома Аквінський. Інтерпретація Павлом Духу в сенсі стоїчної “пневми” ініціювала ідеологію містичних антиномічних рухів, що з натхненням шукали “нової Євангелії”, так, як це робив, наприклад, Іоахим Флорський. Вона стала ідейною підвалиною також для деяких антиномістських рухів епохи Реформації. За часів Павла вона, однак, могла означати щонайбільше відхід від тих приписів Старого Заповіту, які вже відомі кожній людині з її власної природи.

Згідно з Павлом, існує дуалізм джерел пізнання природного права. Природне право для іудеїв (lex Mosis) залишилося записаним у Старому Заповіті, що відкриває Слово Боже. Його джерелом є сам Бог. Але природне право може пізнати кожна людина, “ідучи за природою”, і тоді сама людина стає його джерелом. Його вже можуть пізнавати всі люди: як погани, так і християни. Коли для перших воно виникає лише “з природи”, для інших – записане у формі божественних приписів. Отже, Павло розглядає природне право не лише в сенсі права Мойсеєвого, а також у сенсі суті Декалогу, загальновідомій і обов’язковій для всіх людей, незважаючи на те, що Декалог складений переважно лише для іудеїв.

Таким чином, погани також зв’язані наказами Декалогу. Крім цього, поган обтяжує вина за порушення приписів Декалогу, хоч і на іншій підставі – людського сумління, що “оскаржує” чи “милує” людину в її фактичних починаннях. Це визначається стисло: згідно з Павлом, найсуттєвіші приписи природного права відомі за посередництвом сумління всім людям, незалежно від того, чи є вони поганами, чи іудеями, чи християнами. Сумління через це є надійним, і таким, що охоплює все людство, джерелом пізнання суті природного права.

Дуалізм джерел природного права – Закон Мойсеїв і сумління – породжує певні труднощі з окресленням його суті й місця серед різних ґатунків норм людської поведінки. Якщо вважати, що джерелом природного права є Закон Мойсея в сенсі позитивного права, його суть зводиться до певного, конкретно не уточненого виду правових норм. Якщо джерелом природного права є сама людина, яка пізнала певні норми, але сама їх не створила, тоді суть природного права виражається в особливому виді моральних норм більш чи менш релігійного характеру.

Людина з її сумлінням є частиною Богом створеної природи, а отже, й ланцюжком, що поєднує Творця і творіння. Як зазначав католицький теолог Шарль Журне: “Апостол Павло відкриває нам, що Бог може бути пізнаним нами і осмисленим з Його творінь. З тих пір ми бачимо, в якому сенсі Церква є хранителькою природного права: це не вона обґрунтувала його, а природа” [6, c. 184].

При цьому, слід зазначити, що це, насамперед, інтерпретація античної суспільної думки, яка не розмежовувала норм правових від норм моральних. Сама людина, представлена Павлом, як джерело пізнання природного права, може теж бути розглянутою в сенсі біологічно інтерпретованої “природи людини”, або ж, навпаки, як суб’єкт, що дослухається “голосу сумління”. У першому разі суть природного права призводить до специфічного натуралістичного детермінізму, у другому – природне право набуває вигляду інтелектуально-психологічних мотивів поведінки.

З подібної природи всіх людей, однаково наділених сумлінням, у Павла виникає засада природної суспільної рівності перед божественним законом і Богом: “Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічної статі, ані жіночої, – бо всі ви один у Христі!” [4, с. 221]. Ця засада не є новою. Її вже виголошували деякі софісти, а більш виразно – стоїки. Хоча, звісно, Павло не був принциповим противником суспільної диференціації та ієрархії. Адже існують висловлювання Павла, в яких він закликає підданих до послуху владі. Особливо він закликав рабів до покори своїм панам: “Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, яка не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога” [4, с. 191]. Зваживши, одночасно, що Павло постулює узгодження суті влади з правилами природного права, важко одночасно зробити висновок про “консервативний” чи “прогресивний” характер його вислову про право в контексті рабовласницького суспільства.

Отже, Павло пов’язав у своїх висловлюваннях про право елементи різних суспільних доктрин. У цитованому вище фрагменті “Послання до Римлян” поєдналися ідеї філософсько-релігійної іудейської етики з ідеями стоїчного етико-філософського вчення. Переплелися там гілки етичної та правової думки – норми поведінки автономного й гетерономного характеру. Видається, що це поєднання є віддзеркаленням епохи синкретизму, в якій діяв і виголошував свої погляди Павло. Водночас саме вчення Павла має досить цілісний світоглядний характер. Що й дало йому можливість стати основою християнського розуміння природного права. Яким чином відбувалася рецепція та переосмислення вчення апостола Павла про природне право в подальші віки існування християнства – тема для подальших досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антоний (Паканич). Послание святого апостола Павла к Римлянам в отечественной библейской науке с отдельными экскурсами в западную библеистику / Архиепископ Антоний (Паканич). – К. : Изд. отдел Украинской Православной Церкви, 2009. – 230 с.
2. Райт Н. Т. Что на самом деле сказал апостол Павел: Был ли Павел из Тарса основателем христианства? / Н. Т. Райт. – М. : Библейско-Богословский институт св. Апостола Андрея, 2004. – 186 с. – (Серия “Современная Библеистика”).
3. Хаакер К. Богословие Послания к Римлянам / Клаус Хакер ; [пер. с англ. А. Лукьянова]. – М. : Библейско-Богословский институт св. Апостола Андрея, 2004. – 256 с. – (Серия “Современная библеистика”).
4. Біблія або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. – [б. м.] : United Bible Societies, [1990?] – 296 с.
5. Levering M. Biblical natural law: a theocentric and teleological approach / Matthew Levering. – New York : Oxford University Press Inc., 2008. – 246 p.
6. Журне Ш. Христианские требования в политике / Шарль Журне; [пер. с фр. В. Андрушко, С. Желдак, В. Каденко]. – К. : Дух и Литера, 1998. – 465 с.

Автор: Кандидат філософських наук Олександр Маслак

Джерело: Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського