Олександр Невський: київський князь, який напевно не бачив Києва

Більше про цю постать та її інтерпретації «Історична свобода» спілкувалася з істориком Андрієм Плахоніним.

– 13 травня 1221 року – день народження Олександра Невського – дата безперечно умовна. Але напевно відомо те, що він народився і помер на території сучасної Росії, десь на Володимиро-Суздальщині. А як він став великим київським князем і чим він на київському престолі відзначився?

– Щодо дати народження, дійсно, донедавна взагалі вважали, що це був інший рік. А 13 травня визначене за святим покровителем, на честь якого його назвали Олександром. Тобто він міг насправді народитися кілька днів до чи кілька днів після. Чи взагалі це був якийсь інший святий Олександр. Але історик Володимир Кучкін все ж таки визначив, що це має бути святий покровитель, який є воїном. Бо якщо це якийсь мирний святий Олександр, то на честь його не могли назвати князя. Тому й вирішили, що це має бути 13 травня. Тому насправді є ймовірність, що це взагалі інший місяць і навіть інший рік.

Щодо Олександра Невського як Київського князя, то немає жодних доказів, що він взагалі коли-небудь бував у Києві. Титулярно він був київським князем, отримавши ярлик на княжіння в Орді. Але, цілком імовірно, правив Києвом, чи тим, що від Києва залишилося, не виїжджаючи з Володимиро-Суздальщини та Новгородщини.

Взагалі, дуже багато з того, що про цього князя розповідають, насправді є історичними міфами, які складалися впродовж сторіч, міфами інколи з протилежним змістом, які складалися з пропагандистською метою. Чи то була Російська православна церква, чи то була Російська імперія, чи Сталін, чи ось зараз не знають, що робити з цим культом святого князя Олександра.

Тому зараз в Україні Олександра Невського сприймають, перш за все, не як історичну постать, а як образ російської пропаганди. Відтак ставлення до нього майже як до Андрія Боголюбського, який спалив Київ.

– Олександр Невський до Києва, цілком імовірно, взагалі не приїздив і вже напевно його не палив, на відміну від Боголюбського.

Але щодо поїздок Олександра Невського. Є відомості, що він не просто їздив у Сарай на Волзі, столицю Золотої Орди, а їздив аж в Каракорум, аж в Монголію до великого хана. І зараз така поїздка видається складною, а як тоді це відбувалося? Скільки це часу треба було?

– Із Переяслава-Заліського чи Володимира-на-Клязьмі така поїздка займала більше року, якщо в обидва кінці. Це за умови, якщо вдавалося повернутися живим звідти. Бо, як ми знаємо, багато князів були страчені монголами за тими чи іншими приводами, наприклад, Михайло Чернігівський, якщо брати українських князів.

– Знову ж таки Михайла вбили в Сараї на Волзі, і більшість князів їздили в Сарай. А чому Олександру Невському аж в Каракорум знадобилося?

– У даному випадку йшлося про великокнязівський ярлик. А тоді Золота Орда ще не отримала певний рівень автономії, подібне питання вирішували в Каракорумі, а не в Сараї. Тому в цей період доводилося їхати так далеко за великокнязівським ярликом. Так само їздив і батько Олександра – Ярослав Всеволодович, якого ймовірно там отруїли. Там само був змушений їхати за великокнязівським ярликом і сам Олександр.

Тут величезний простір для інтерпретації. Адже більшість текстів про Олександра, які до нас дійшли, написані через 150-300 років по його смерті. Вони написані вже під впливом житійної літератури, коли вже склався канон Олександра, як захисника православ’я. Тому і ці всі інтерпретації – чи мають вони відношення до дійсності? Ми напевно не знаємо. Ми так само вільні інтерпретувати ці події як нам завгодно.

– Якщо їздити довелося в Каракорум, то на Київ часу лишалося обмаль.

– Олександр правив понад 20 років. Тому часу на поїздки у нього було вдосталь.

– В російській історії, а надто в довкола історичній публіцистиці Олександра Невського зображають як першого євразійця. Тобто як людину, яка орієнтувалася на союз зі Степом і була мало не ідейним ворогом Європи, католицизму. Наскільки це адекватний образ Олександра Невського – друг Азії, ворог Європи?

– У різні часи цю постать використовували в пропаганді з різними цілями. Наприклад, ви кажете про «Олександра-євразійця», який зробив вибір на користь Азії, вірніше, на користь власного шляху Росії поза Європою. Але давайте згадаємо, яким чином мощі Олександра переїхали з Володимира до Санкт-Петербургу. Петро І у війні зі Швецією завоював узбережжя Балтійського моря. Як тоді вважалося, на місці перемоги Олександра Невського над шведами побудували те, що пізніше стало Олександро-Невською лаврою.

І уявіть собі, цього «євразійця» за Петра І використовували як святого покровителя європейського вибору! Тобто Олександр Невський доводив, що Росія має право на «вікно в Європу», як називали Санкт-Петербург.

Є й інші міфи. Наприклад, під час Першої світової війни Олександра Невського у пропагандистських цілях використовували для підкріплення ідеологеми одвічного протистояння слов’ян та німців. Тому що він німців-лицарів розбив на Чудському озері. Маємо різні приклади, як використовувала російська пропаганда Олександра Невського.

– І все-таки, наскільки він щиро дружив із золотоординськими володарями? Наскільки ця дружба була щирою? Чи це було щось таке, як Лукашенко з Путіним: дружить, але дулю в кишені тримає?

– На той час Монгольська імперія була найбільшою військовою потугою. Вони розбили не тільки азійські держави – Китай, Державу Хорезмшахів – розбили не лише руські князівства. Монгольське військо дійшло до Центральної Європи і розбило німецьких лицарів під Легницею в Сілезії. Це була військова сила, з якою не можна було не рахуватися. Тому питання щирості – це величезний простір для інтерпретації.

Так само в Україні, наприклад, існує міф про Данила Галицького як борця з монгольським поневоленням. Але, розбивши одну-єдину орду, потім війська Данила Галицького брали участь в кількох походах монголів на Польщу і на Литву. І наскільки це було щиро?.. Вони були змушені це робити! Тому що добре відомо, що було з тими, хто не погоджувався це робити. А пізніше це пояснили, як свідомий вибір Олександра Невського. І це зараз охоче сприйняли в тому числі в Україні, тому що це підходить під сучасні імперські амбіції кремлівських правителів. Але чи так це було насправді, як історик, не можу вам напевне сказати.

– А ось ця перемога над шведами на Неві. Його ж навіть і нарекли «Невським» завдяки цій перемозі. А тепер історики дедалі частіше виказують із цього приводу скепсис.

– З приводу так званої Невської битви – так, не можна заперечувати, що якийсь загін шведів він там розбив. Питання не в тому, що її не було, а в тому, що там не було ярла Біргера. Хоча, насправді, участь там ярла Біргера взагалі придумав історик початку ХІХ століття Карамзін.

– Хто такий ярл Біргер?

– Він пізніше став шведським королем. Його насправді на Неві не було в той час. Можливо, там був інший ярл, напевно ми не знаємо.

Але якась сутичка була, вочевидь, не така масштабна, як про це прийнято говорити, як зняли в Росії нещодавно кіно про цю битву. Так само і битва на Чудському озері. Якась битва була, вона згадується і в орденських хроніках. Але незначна сутичка потім переросла у щось набагато більше.

Взагалі, зараз більшість середньовічних битв переоцінюється щодо кількості військ, які згадуються в джерелах і скільки в них насправді могло взяти участь. Якщо брати всі битви Олександра Невського, то тут перебільшення на декілька порядків, як і їх значення.

– І все-таки Олександр Невський, а не, скажімо, Чудський.

– Олександра прозвали «Невським» не відразу після битви, а через років 150 після неї. І це пояснюється тим, що в цей час актуальним було протистояння Новгорода, пізніше Московської держави зі Швецією за балтійське узбережжя, яке тривало до ХVІІІ століття. Тому важливо було наголосити, що прародитель династії московських Рюриковичів здобув військову перемогу над шведами саме на берегах Неви, за які Московська держава продовжувала змагатися ще впродовж багатьох століть.

– А чому Олександр Невський канонізований? Людина воювала, може, навіть «правильних» ворогів собі обирала. Але що дало підстави для його канонізації?

– По-перше, Олександр Невський прийняв схиму перед смертю. Це вже на той час якась підстава. По-друге, остаточна канонізація відбулася в 1547 році. І тут дата дуже важлива. Адже саме цього року Іван Грозний був проголошений царем московським. І в цей час канонізували дуже багато представників династії Рюриковичів із Володимиро-Суздальського, а пізніше Московського князівства. І тут було дуже важливо, тому що, як я вже згадав, Олександр Невський є прародителем династії московських Рюриковичів. Його молодший син Данило став першим московським князем. І саме як «святий прародитель правителів Москви» він був канонізований у 1547 році.

– Як пояснити таку затребуваність Олександра Невського для російської історії? Хоч за царів, хоч за імператорів, хоч за генеральних секретарів – хоч би хто там був при владі – Олександр Невський завжди в тренді. У чому секрет його універсальності?

– Як я вже згадав, він є прародителем московських князів. Тому, як і його молодший син Данило, він був проголошений святим. Саме як святий прародитель, він був дуже зручною постаттю для московської пропаганди. Бо на відміну від того ж Андрія Боголюбського він, власне, є предтечею Московської держави напряму. Бо нащадки Боголюбського не були московськими князями.

– А як пояснити його полярність за комуністичної влади?

– Сталін дуже багато наслідував пропаганду Російської імперії часів Першої світової війни. Оцей міф про одвічне протистояння слов’ян та німців складався вже за пізніх Романових, але найбільший сплеск – під час Першої світової. Дуже зручна ілюстрація першої великої перемоги над німцями. Хоча, насправді, вона не йде в жодне порівняння з тією ж Раковорською битвою. Але ось велика перемога, здобута на руській землі прародителем московської держави.

Саме тому це було зручно використати і Сталіну. Хоча кілька місяців фільм Сергія Ейзенштейна «Олександр Невський» пролежав на поличці. Тому що коли він нарешті вийшов, то трапився пакт Молотова-Ріббентропа, і з німцями більше ніж рік дружили.

Зараз «Кива російської історичної думки», радник Путіна з історичних питань, колишній міністр культури Росії Володимир Мединський дав велике інтерв’ю «Комсомольські правді» з приводу цього ювілею. І головний висновок з цього інтерв’ю, який я виніс – в Росії зараз, на відміну від князя Володимира, не дуже добре розуміють, що робити з пам’яттю князя Олександра, як її використати.

Минулого року ініціювали велике опитування в Москві: кого поставити на Луб’янській площі – знову Дзержинського чи Олександра Невського? Результати скасували. Зараз знову постало питання: такий великий ювілей, а в столиці пам’ятника немає! І остаточного рішення з цього приводу ще немає. Кажуть, що зведуть якийсь монумент на місці Невської битви, зведуть якийсь монумент на місці Чудської битви… А перспектив у пам’ятника Олександру Невському – такого, як святому Володимиру, в Москві – наразі не видно.

– Чому?

– Якось попри всю пластичність немає розуміння у кремлівської влади, що робити з Олександром Невським. Бо творення будь-якого міфу вимагає великих капіталовкладень. Коли перенесли мощі в Санкт-Петербург, то збудували велику Олександро-Невську лавру.

Сталін вклався у величне кіно, яке, без перебільшення, стало кінокласикою. Хоч воно є пропагандою, але дуже професійно знято. Не з точки зору історії, а з точки зору кінематографу, звісно ж. Такої готовності вкладатися зараз у творення чергового міфу про Олександра Невського у кремлівської влади немає. Вони вкладаються у зброю, вони вкладаються у війну. Читав, що зараз там знімають якийсь мультик повнометражний про Олександра Невського, але це буде, мабуть, не Ейзенштейн.

– У чому секрет популярності Олександра Невського як святого в сучасній Україні?

– А популярності немає! Є побудовані РПЦ храми. І ось де точно є розуміння, як використовувати міф про Олександра Невського, то це в РПЦ. Із самого початку, як тільки було укладене перше житіє святого князя, там наголошувалося на тому, що він є захисником православ’я проти покатоличення, проти західного вибору.

І зараз, зважаючи на те, як РПЦ протистоїть автокефалії ПЦУ, Олександр Невський знову стає актуальним з точки зору цієї пропаганди. Думаю, скоро з’являться чергові храми на честь Олександра, і його культ на території України буде і надалі штучно підтримуватися саме РПЦ.

Дмитро Шурхало