Created with Sketch.

«Оселя» для тих, в кого нема дому: унікальна спільнота під Львовом, де піклуються про безпритульних

28.07.2021, 09:30
Оселяни
Джерело фото: Робін Алиша Клеменс

Коли у тебе є дах над головою, то зазвичай дуже важко уявити, як це не мати дому і яким суворим є світ безпритульності…

Джерело: 032.ua

Ось уже 18 років «Оселя», яка розташовується під Львовом, дбає про безпритульних. Тут люди, які опинилися в скруті, живуть і працюють як одна сім’я. Спільнота «Емаус-Оселя» стала для них місцем, де відчай перетворюється в надію, де їм дають другий шанс. Кореспондентка сайту 032.ua побувала в «Оселі» і побачила, яким є життя її мешканців зсередини.

Бути на дні, або хто такі бездомні

Як пояснює заступниця голови у спільноті «Емаус-Оселя» Наталія Саноцька, бездомність – це остання стадія соціального виключення.

«Тут мова йде не стільки про втрату даху над головою, як про втрату соціальних зв’язків. Той, хто має налагоджені соціальні зв’язки, професійні навички, навіть втрачаючи житло, може десь орендувати інше чи мешкати у когось. А буває так, що людина має квартиру, але у неї відсутні ці соціальні зв’язки, вона є потенційно безпритульною і рано чи пізно втрачає дім через якісь квартирні махінації, шахрайства тощо», – наголосила вона.

Життя бездомних – це постійна боротьба за виживання. Ночують вони у закинутих будівлях або у каналізаційних люках, щоби бодай якось зігрітися у холод. Коли тільки-но опиняються на вулиці, то спершу намагаються якось заробляти, здаючи вторсировину із смітників. Із простягнутою рукою стоять ті, хто вже давно живе на вулиці.

Роздача їжі потребуючим біля Порохової вежі
Джерело фото: Павло Паламарчук

Багато безпритульних зловживають алкоголем. Як каже Наталія Саноцька, на вулиці без алкоголю жити дуже важко.

«Статистика говорить, що більшість бездомних, опинившись на вулиці, починають вживати спиртне. В цих реаліях важко жити психологічно… Хто візьме на роботу людину, від якої погано пахне, яка вбрана в брудний одяг?! Це цілий набір проблем, які опускають людину на дно. Бездомний відчуває безвихідь і просто опускає руки», – зазначає вона.

Насправді причин бездомності є дуже багато – афери з житлом, в’язниця, сирітство, алкогольна залежність, проблеми у родині…І ніхто не застрахований від такої долі. Як каже Наталія Саноцька, коли почалася війна на сході України, люди масово стали безпритульними і шукали прихистку, в тому числі і в «Оселі».

«Що кожен з нас може зробити для бездомних? Насамперед потрібно усвідомити, що це така сама людина як і ви, більше того, ви не знаєте обставин, за яких вона опинилася на вулиці. Поцікавтеся у людини, як її звати, бо у кожного бездомного є ім’я. Запитайте, чим можете допомогти. Якщо у вас просять гроші, то краще їх не давати, просто купіть самі у магазині якісь продукти, воду… Якщо не маєте можливості купити, то збережіть собі у телефон локації, де бездомні можуть прийти поїсти, щоб підказати їм. Так, за 18 років нашої роботи у Львові з’явилося багато інших ініціатив: щодня у різних точках нашого міста є можливість безкоштовно поїсти 4-5 разів мінімум. Також можна фінансово підтримати організації, які допомагають бездомним», – наголошує Наталія Саноцька.

«Емаус-Оселя» – не просто притулок для бездомних, а велика сім’я

Тут, у «Оселі», бездомним дають другий шанс, а якщо потрібно – і другий, третій… Організація існує з 2003 року. Велике серце засновниці Олесі Саноцької допомогло перетворити звичайну сільську хату на унікальну в Україні спільноту для тих, хто з різних причин опинився на узбіччі суспіль­ства. «Оселя» була створена за прикладом Міжнародного руху «Емаус» і у 2010 році стала його членом. І хоча самої Олесі Саноцької нема вже 5 років, її дітище продовжує жити і бути надією для тих, хто опинився у скруті.

"Оселя" для тих, в кого нема дому (вулиця І. Франка, 69 у Винниках)
Джерело фото: 032.ua

Спільнота розташовується на вулиці Івана Франка, 69 у Винниках. Зараз тут мешкає близько 30 осіб. Це велика сім’я, де є свої правила і кожен її член їх має дотримуватися.

«Перша цінність – це сама спільнота. Тут панує родинна атмосфера, нема місця для агресії і не можна вживати алкоголь. Друга – праця, адже вона дає відчуття гідності. Третя – солідарність з бідними людьми, тобто допомога іншим», – пояснює Наталія Саноцька.

Як одна сім'я
Джерело фото: Фейсбук-сторінка Оселі

Спільнота сама заробляє на своє утримання і це також є елементом ресоціалізації бездомних. Ледарів у «Оселі» нема: всі працюють з 9:00 до 18:00 і роботи, повірте, вистачає кожному. Основним джерелом утримання спільноти є дві благодійні крамнички «Емаус-Оселі» (одна на вулиці Угорській,2 у Львові, інша – на вулиці вул. І. Франка, 53а у Винниках). Тут віддають за пожертву вживані речі, які львів’яни віддають на благодійність у контейнери, що розташовані по місту (з адресами 30 контейнерів можна ознайомитися за посиланням). Також ось уже 17 років на базі спільноти працює меблева майстерня, де безпритульні займаються реставрацією. Адже, як кажуть у «Оселі», непотрібних речей і непотрібних людей не буває!

Благодійна крамниця
Джерело фото: Фейсбук-сторінка Оселі

Щочетверга біля Порохової вежі мешканці та волонтери «Оселі» роздають їжу нужденним. Тут бездомних також запрошують в санітарно-гігієнічний центр на вулиці Винниченка, 3 у Винниках (працює у вівторок та п'ятницю з 9:00 до 17:00), де вони можуть помитися, перекусити, підстригтися, випрати одяг, отримати домедичну допомогу, консультацію соцпрацівника.

Щочетверга біля Порохової вежі мешканці та волонтери «Оселі» роздають їжу нужденним
Джерело фото: Павло Паламарчук

Якщо хтось хоче долучитися до спільноти і стати мешканцем «Оселі», то спершу на це мають «дати добро» її жителі і працівники. Тоді – випробувальний термін, медогляд, консультації з психологом та соціальним працівником. Щоб стати повноправним компаньйоном «Оселі» потрібно пройти ще й курс соціального навчання. Далі психолог разом із новим членом спільноти складає карту особистісного зросту – від базових потреб, відновлення родинних стосунків до самореалізації.

«Коли наш підопічний проходить всі ці щаблі, то може покинути «Оселю» і абсолютно нормально жити та працювати поза нею. Але тут знову постає проблема із житлом… Тому ми надаємо цим людям місце у соціальному гуртожитку на вулиці Угорській у Львові (всього там 16 таких місць)», – розповідає Наталія Саноцька.

Після того, як вдалося повністю стати на ноги і отримувати стабільну зарплату, якої вистачатиме на оренду житла, особа покидає гуртожиток і звільняє місце для інших. Для деяких «Оселя» стала домівкою назавжди і вони не збираються залишати рідні стіни.

Оселяни
Джерело фото: Робін Алиша Клеменс

«Є підопічні, які мають проблеми зі здоров’ям і не зможуть самостійно про себе потурбуватися поза спільнотою. А є такі, для яких «Оселя» – це покликання. Це стосується Альбіни, яка вже налагодила своє життя і стосунки з близькими, але залишається тут, переймаючись долею бездомних. Її у спільноті називають мамою…», – каже Наталія Саноцька.

В середньому людина тут мешкає два роки, а тоді покидає спільноту. Дехто, маючи невеликий стаж життя на вулиці, швидко відновлює документи, знаходить роботу і повертається до нормального життя.

Обличчя «Оселі»

31-річний Володя мешкає в «Оселі» вже 10 років. Доля у парубка непроста – він ріс у сиротинці у Великому Любіні. Спогади звідти у нього, м’яко кажучи, не найкращі.

«Якось виховательки мені так розбили носа, що вся постіль була в крові… Також пам’ятаю, як там мене намагалися втопити у ванній, але я якось вирвався і втік… Коли благодійники приносили подарунки на свята, їх забирали, сортували, гірше віддавали дітям», – пригадує хлопець.

Володя і чотирилапий друг Мухтар
Джерело фото: Facebook/"Оселя"

Через особливі потреби Володі після закінчення професійного ліцею за спеціальністю столяр опікунська рада направила хлопця в «Оселю». Втім через якийсь час одна сім’я вирішила взяти опіку над хлопцем і він погодився. Володя вже було сподівався, що нарешті матиме свою родину, де про нього піклуватимуться і любитимуть, але цього, на жаль, не сталося – його використовували як робочу силу, а пенсію по інвалідності забирали і витрачали на власні потреби. Так Володя знову опинився в «Оселі», зараз він працює у меблевій майстерні спільноти.

«Що для мене дім? Дім – це «Оселя», – усміхаючись, каже Володя.

Ще один мешканець «Оселі», з яким ми познайомилися, 60-річний Віктор.

«Щоб уявити, яким є життя бездомного, треба просто ним стати. Що це за відчуття? Безнадія», – пояснює Віктор.

Він живе у спільноті вже 3 роки. Мріє відкрити гурток італійської мови, оскільки прожив у Італії 8 років і вільно володіє мовою.

Віктор мріє відкрити гурток італійської. Дуже надіємось, що його мрія здійсниться
Джерело фото: Facebook/"Оселя"

Коли у 2000-х був на заробітках закордоном, немов сніг на голову йому надійшла звістка, що тодішня дружина з колишнім другом мешкають у їхній спільній квартирі на Сихові, і вдома його вже не чекають. Відтак поки чоловік важкою працею заробляв гроші, його сімейний стан змінився, а разом з ним і не стало житла.

«Була квартира і загула. В наших реаліях за квадратні метри тебе готові продати найближчі родичі», – з іронічною гіркотою констатує Віктор.

Життєві перипетії привели Віктора в «Оселю», яка стала йому оселею в буквальному сенсі.

«Оселя» – це спільнота для всіх. Тут були і душогуби, і люди з різними залежностями. Нікого не цікавить, ким ти був до цього, тому що у «Оселі» є можливість почати все з нуля. Звісно, для цього потрібне бажання…», – замислено каже Віктор.

Читайте також