Був Патріарх Московський і всієї Русі Алексій ІІ, царство йому небесне, який при всій складності становлення пострадянських незалежних держав зумів витримати лінію спокою між народами у європейській частині. Приємно йому було чи ні, але він не зазіхав на українців, коли до них завітав з пастирським візитом його історичний конкурент по релігії Папа Павло ІІ.
Як пересічний громадянин я ніколи не намагався б висвітлити своє бачення певної ситуації в Україні цією простою статтею, коли б окремі адепти «руского міра» не волали про їх придушення й не використовували право свободи слова на шкоду цілісності України і, зокрема, на шкоду культури українського етносу й колотнечі російського .
Був Патріарх Московський і всієї Русі Алексій ІІ, царство йому небесне, який при всій складності становлення пострадянських незалежних держав зумів витримати лінію спокою між народами у європейській частині. Приємно йому було чи ні, але він не зазіхав на українців, коли до них завітав з пастирським візитом його історичний конкурент по релігії Папа Павло ІІ.
На жаль, послідовник Алексія ІІ - Патріарх Кіріл не витримав цієї лінії, хоч їздив, на перший погляд, в Україну з благими намірами.
Рускій мір – це, на мою думку, позадержавна й державна засада(інакше духовницька, культурна й політична доктрина й діяльність) Росії. Але з приїздом Патріарха Кіріла вийшла плутанина у свідомості пересічного українця. Мір у перекладі для українця має два слова-значення – світ(навколишнє середовище, або як у випадку з Кірілом – духовний культурний світ) і мир (мирне життя). Тому рускій мір – це світ чи мир? Якщо це світ, то навіщо він ще й московський, бо руський духовний світ здавна присутній в Україні-Русі? Якщо це мир, то український народ не збирається воювати з російським. Що ж до держав наших, то певні загострені стосунки є, але вони в області економіки змагального характеру. Україна хоче бути сильною економічно, їй це не вдається, Росія хоче бути виключною серед інших за справедливістю, їй це теж не вдається.
До цього змагання, як мені видається, долучилася сумнівна російська політична виборча технологія, яку охоче запрактикували раптом в Україні. Плакати одного з українських кандидатів у європейській частині Росії і, замість того, щоб на карті України по областях чисельником і знаменником подавати дані про кількість голосів за обох кандидатів, стали замальовувати країну двома кольорами та вдаватися до фальсифікації. Прикро від того, що до кампанії була залучена руська церква, про що я дізнався з настрою моєї віруючої матері про кандидата-"фашиста" (?!). Мало того, один з кольорів раптом виявився "фашистським", бо, невизначено скажемо, «Хтось» вирішив «задушити» протилежну сторону чорним аргументом. Пригадую, російські президентські вибори теж малювали кольорами, і комуністи раділи, коли Росія зафарбовувалася червоним. У цьому полягає груба помилка там, і особливо у нас, бо Україна – не партія, а вибори – не війна з німецьким фашизмом чи московським і вашингтонським імперіалізмом. Між іншим, народ України нарешті наочно зрозумів після радянського літаргічного сну про вибори, щО то є вибори і яка їх тіньова складова.
Після подібних викрутасів з*являється раптом в Україні привезена Кірілом ідея «Русского мира». Звичайно, що її не сприйняло багато людей. І це справедливо розцінили як політичну акцію під рясою, а особливо на фоні паплюження символу державності України - герба прихильниками руского міра на горі Говерлі. Отже, «мір» виявився таки не миром, бо ще й була висловлена жорстка позиція щодо української церкви Патріарха Київського Філарета. Який же це мир? Наступав світ, і світ зовсім не руський, а російсько-московський зі своїми вимогами. Люди в Україні це досить гостро сприйняли. Їм не потрібна була таким чином підсунута нова модель ідеології Росії та її інтерпретація в Україні. Однак знов і знов колотився і підбурювався громадянин України російського походження. Патріарх Московський поїхав, залишивши по собі неспокій у країні. І все ж у його промові перед київськими студентами були певні слова, під якими можна би підписатися кожному – це про святу віру й любов до України. Однак це говорив не лідер України, якому могли вірити, а прихильник московського центризму, один з лідерів духовницького і політичного життя іншої держави, який не допускав у своїх висловлюваннях самостійності українського народу у справах релігії. Це скоріше нагадувало зазіхання на політичну самостійність та незалежність держави.
Патріарх приїхав з ідеєю, яку таки посіяв серед «політично стурбованого населення», але без врахування українського світу і його ментальності, тому тільки збільшив неспокій та посилив чинники розколу країни. Врешті, така ідея руского міра живе й зараз у видозміненому форматі – ідеї федералізації України. І як ви думаєте, звідки вона?
Питається, чого б людям не жити за Основним законом - Конституцією. Так ні. Виявляється, що треба жити за тіньовим – рускій мір. То як бути – Основний закон чи рускій мір? Громадяни України російського походження буквально волають дати їм спокій в країні і покласти край безладу . Цей порядок може дати Закон, а не заполітизований рускій мір, коли ні з кого буде спитати за можливі конфлікти. І чи не варто було б Московському Патріархові попередньо вступити в діалог з опонентами, аби не зіштовхувати культури політичних систем, дві духовні культури народів, аби не робити зопалу марші, що виходять боком сьогодні і, можливо, вийдуть боком завтра.
Отже, рускій мір - нова запропонована ідеологія. Вона по-своєму приваблива і по-своєму прогресивна. Бажалося б, аби її несли демократичні сили, але в Росії цю ідеологію намагаються якнайактивніше втілювати саме шовіністи та націоналісти й зазомбовані перевертні-інтернаціоналісти. І в цьому криється чи не найсуттєвіший аспект проблеми. Тому висловлювання: "Слова - одне, а справи - інше", - жорстока реальність для українських громадян.
Український народ чи, інакше, українська нація - це єдність народів України, яка є основою для моноліту країни, держави та заповіддю для Основного закону. Сьогодні в народі часто витрачається намарне творча енергія, зменшується рівень конструктивної діяльностї для зміцнення батьківщини у непотрібних суперечках з етнічними напругами. В той же час певними колами використовується свобода слова як свобода цинізму, як спосіб сіяння психології ненависті, розбрату, виродження, коли моральність нівелюється, що у свою чергу призводить до раку етичних норм і стає результатом низького культурного рівня українського суспільства.
Що ж на виході? Маємо чудову програму Росії для Росії - Русский мир, куди залучені великі гроші, видання, організації, власне, це своєрідна індустрія на підтримку рідної мови, культури, інтернаціональних зв*язків. Цьому по -здоровому можна тіьки позаздрити. Однак долучення до програми шовіністичних сил в Росії і їх прихиьників в Україні додає великої ложки дьогтю до російського меду. Не дивуйтеся ж тому, коли знову появиться власний цирк і горе країни - прихильники руского міра кирками символічно відділяють на Перекопі Крим від України, - але в іншому місці іншу частину і не обов*язково символічно..
Віктор ЗАУБЕР