Року 1991, через кілька тижнів після проголошення Української Незалежності, на адресу Наукового товариства імені Шевченка у Львові надійшов лист. На конверті були реквізити кардинала УГКЦ Мирослава Івана Любачівського. Глава Церкви запросив членів Археологічної комісії НТШ провести дослідження у крипті собору Святого Юра. Те, що виявили археологи, стало справжнім науковим відкриттям, і не лише українського, а й світового масштабу.
Джерело: Локальна історія
Володимир Молодій
Підвівтарне приміщення крипти у Соборі Святого Юра впродовж пів століття комуністичного режиму було занедбаним. У 1991-му, коли Україна здобула Незалежність, у крипту хотіли перевезти гріб Йосифа Сліпого. Колишній Глава Церкви покоївся у Римі, проте заповідав перезахоронити його у Львові одразу ж, як Україна стане Незалежною. Отож кардинал клопотався про те, щоб виконати урочистий заповіт покійного владики.
У Науковому товаристві Шевченка відібрали найкращих фахівців для археологічного дослідження крипти. У дослідницьку групу увійшли історик церковного будівництва Роман Сулик, археолог й архітектор Юрій Лукомський та секретар археологічної комісії Микола Бандрівський. Ніхто з них раніше не мав досвіду розкопок такого типу — копати у підвівтарному приміщенні собору. Тому перед тим, як взятися до роботи, вчені почали вивчати досвід схожих попередніх робіт. Також шукали інформацію про Святоюрську крипту в бібліотеках і архівах.
Одним із найцінніших текстів для вчених стала стаття, написана Ярославом Пастернаком у журналі "Богослов’я". Археолог описував свої дослідження у підземеллях львівського собору у 1932—1933 роках. Тоді ходили чутки про підземні ходи під храмом. Утім Пастернак ніяких лабіринтів не знайшов, але виявив кілька поховальних ніш, висічених у скелях. Він позначив їх на плані і детально описав у своїй статті, чим значно полегшив роботу нащадкам.
У середині листопада 1991 року колектив науковців НТШ почав розкопки. Микола Бандрівський, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича, розповів "Локальній історії", що у крипті було дуже сухо. Це його одразу його дивувало: "Собор Святого Юра не має фундаменту. Там стіни поставлені прямо на скелі і відразу за пісковою засипкою йшла скельна долівка. Там прекрасно збереглася органіка, всі шкіряні і дерев’яні вироби. У перші дні ми знайшли там рештки священичого одягу, головні убори, дерев’яні нагрудні хрести, багато бронзових речей, десятки вервиць".
Увесь процес археологічного дослідження науковці ретельно документували. Роботу вчених супроводжувала група відеооператорів. Початково, крипту планували дослідити і впорядкувати за місяць. Але згодом терміни довелось перенести на невизначений час. Причиною затримки стало те, що вчені натрапили на окрему камеру із захороненнями, де знайшли кілька трун із кістяками. Оскільки приміщення було позбавлене доступу повітря, то тіла розкладалися повільно, на деяких кістках залишалися сухожилля. Працювати доводилося у респіраторах. Робота просувалася помалу.
Роман Сулик, архітектор й історик церковного будівництва, згадує: "Труни вже вийшли зі свого ресурсу, посипалися, і кістки перемішалися. Ми делікатно посортували що могли і поскладали по нових домовинах. Потім всі ці останки перезаховали в крипті в окремій аркасолі. Практично нікого ідентифікувати не вдалося. Напевно, це були поховання священиків, які там служили".
Біля гробів виявили кілька ящиків з вином. Оскільки одна пляшка мала надбиту шийку, археологи не втрималися від того, щоб спробувати напій. Виноградний трунок, звичайно, давно скисло. Згодом Роман Сулик в архіві виявив переписку консисторії з постачальником вин для Святоюрського собору. Напій походив, орієнтовано, з 1920-х років.
Наступного дня у крипті знайшли щось, чого не було на жодних ілюстраціях і планах. Біля одного з поховань науковці наткнулися на дерев’яну кришку. У шарі піску лежала фанерна скринька розмірами 37 на 27 сантиметрів. Попри те, що робочий день закінчувався, дослідникам кортіло дізнатися, що всередині. Вони обережно обкопали коробку і зняли ляду.
"Всередині були загорнуті кістки людського скелета, — розповідає Микола Бандрівський. — Кожна кістка була замотана у видерті сторінки щоденника українсько-німецької граматики і театральні афіші передвоєнного Львова. Той, хто вкладав кістки до скриньки, намагався надати їм анатомічного порядку: біля черепа були ключиці, потім кістки рук, тазу, ребер. А сама скринька була закопана по осі схід-захід, череп лежав у західній частині. Це означає, що той, хто ховав останки, добре знався на християнських канонах".
Біля лівої ключиці Микола Бандрівський виявив скляну капсулу. Через скло всередині видніла складена записка. Вже у лабораторії Бандрівський розкоркував резервуар і витягнув документ. На бланку довоєнного періоду з правого боку було зазначено: "Музей НТШ, вулиця Чарнецького, 24". Трохи нижче стояла дата від руки: "31 серпня 1939 року".
Микола Бандрівський зачитав текст вголос: "Оцим заявляю під словом чести науковця, що приложені до сего письма кости, се є комплектний скелет чоловіка, якого я знайшов в кам’янім саркофагу Княжого собору в Галичі. Як підтверджують основні історичні досліди, се є останки засновника згаданого собору Галицького князя Ярослава Осьмомисла, який помер 1187 року…". І на звороті підпис: "Доцент, директор музею НТШ, Ярослав Пастернак".
Вчені не могли повірити!
Для впевненості дослідники зіставили кістки зі скриньки із фотографіями, які Пастернак публікував у книзі "Старий Галич". Усе збігалося — черепні шви, очні орбіти, форма і прикус зубів. Це розвіяло останні сумніви – вчені віднайшли останки людини, які Ярослав Пастернак ідентифікував з особою князя Осьмомисла, і які пів століття вважалися втраченими!
Того ж вечора "Радіо Ватикан" із посиланням на прес-бюро УГКЦ повідомило про сенсаційну знахідку під час розкопок у Львові.
Впорядкування крипти закінчили аж у березні 1992 року. Усі знайдені речі, разом із останками князя Осьмомисла, зберігали в одному з приміщень митрополичих палат.
За збігом обставин, тієї весни у Львові перебував український канадець, який працював антропологом при поліції, доктор Зенон Погорецький. Він дослідив останки і дійшов висновку, що при житті особі, якій належав скелет, видалили великий кутній зуб. Крім того, в останні роки життя той чоловік мав загострення хвороби лівої ноги. Канадієць також зробив першу графічну і пластичну реконструкцію за віднайденим черепом.
Газета "Ратуша" тоді написала: "Зроблене велике відкриття, яке має не тільки суто українське значення, але і загальнослов’янське та загальносвітове".
У серпні 1992-го, у рік столітнього ювілею від дня народження Йосифа Сліпого, його прах перепоховали у впорядкованій святоюрській крипті. У ті ж дні в одну з бокових аркасолей підземелля замурували й віднайдені останки князя Ярослава Осьмомисла.