Острожчина: край замків, храмів, книг і гончарів

На подвір’ї у Пасічника — велетенські бджоли

Туристичний тур варто розпочати з міста Острог, а саме з відвідин Острозької академії — першого вищого навчального закладу у Східній Європі, заснованого у 1576 році князем Василем-Костянтином Острозьким. Одразу при вході на територію академії увагу привертають великі чудернацькі металеві скульптури бджіл. Чому саме бджоли? Тому що прізвище ректора академії, який відродив навчальний заклад на початку дев’яностих, — Пасічник, і академію неофіційно прозвали «пасікою», а бджоли — символ цього навчального закладу. Тут же в академічному парку стоять класичні гіпсові скульптури видатних філософів та історичних постатей, адже академія має власного скульптора, який і збагачує колекцію скульптур закладу.

Поєднанням класичної традиції з найновішими віяннями у різних галузях мистецтва характеризується цей навчальний заклад. Наприклад, історію розвитку архітектури в Україні можна простежити, переходячи від гуманітарного корпусу академії, де колись був монастир, до корпусу зі скляними стінами, спорудженими відносно недавно. Поряд розміщується кругла віртуальна бібліотека.

Острозька академія — це не тільки ВНЗ, але й… музей

— Екскурсію ми розпочинаємо із зали, присвяченої історії нашого навчального закладу від XVI століття і до сьогодні, — розповідає директор музею історії академії Анастасія Хеленюк. — Далі йдемо в академічний діючий храм, який є пам’яткою архітектури XVIII століття з великою колекцією ікон. Серед них вирізняється унікальна ікона ХVIII століття — «Христос Пантократ та святий Стефан». Її історія дуже цікава і загадкова. Спершу на полотні зобразили святого Стефана, а через деякий час заґрунтували попереднє зображення і намалювали Ісуса Христа. Ікона зберігалася у замку князя Сангушка в Славуті. У 1917 році туди зайшли більшовицькі загони, які жорстоко вбили князя, розграбували замок і вирішили порозважатися — виставили ікону надвір і розстріляли її, випустивши в неї понад 50 куль. Місцеві жителі заховали те, що залишилось від ікони.

Аж в 90-х роках ікона потрапила в руки реставратору Миколі Бендюку. Сім років він рятував полотно. Спершу його залатав, потім почистив і побачив, що шар ґрунтовки між зображеннями зник, що й створило ефект накладання образів, причому так, що рука Стефана затуляє вуста Христу. У це місце не потрапила жодна куля. Віруючі кажуть, що це чудо, бо Стефан захистив найцінніше — вуста Ісуса, якими він промовляє Боже слово.

Окрім того, в академії можна побачити величезну колекцію стародруків, які в основному подарували закладу меценати, та підземелля — частина музею, де поховані монахи-капуцини, які жили в монастирі на місці теперішньої академії. Їхні рештки поміщені в крипти зі скляною верхньою частиною.

Привид Гальшки бродить замком князів

Не можна, відвідуючи Острог, не побувати у тутешньому замку, який дивує своєю масивністю та міцністю — це зразок оборонної архітектури періоду XIV-XVI століть. У цей період він був резиденцією одних із найбагатших магнатів Речі Посполитої — князів Острозьких. Одна з найлегендарніших і, мабуть, найзагадковіших постатей цього роду — Гальшка Острозька, яка була завидною нареченою для багатьох польських магнатів. Гальшку видали заміж за старшого і нелюбого чоловіка. У його маєтку була вежа, в якій Гальшка фактично в ув’язненні провела більше десяти років свого життя.

— Ходять чутки, що привид Гальшки Острозької з’являється у князівському замку, адже тут вона народилась і жила, і наприкінці життя повернулася сюди, — розповідає Анастасія Хеленюк. - Принаймні музейники говорять, що в замку присутня її енергетика. Наш викладач археології Олександр Бондарчук розповів, що якось залишився допізна у музеї. Так вийшло, що його зачинили зовні, тож він мусив ночувати там. Тієї ночі він дуже чітко чув кроки по сходах, а також відчув запах дорогих парфумів. Але ніхто так і не бачив її привиду.

Сьогодні ансамбль замку становлять Вежа Мурована, Кругла башта, Богоявленський собор, надбрамна дзвіниця і фрагменти стін. У замку розташований краєзнавчий музей, вартість входу в який — 4 грн. і який працює в усі дні, крім понеділка. У шести виставкових залах музею містяться матеріали, які відображають історію Острога й краю від давніх часів і до наших днів: цінні археологічні колекції, експонати живопису, народного художнього промислу, кераміки, зброї.

Перед тим як покинути Острог, варто відвідати Луцьку вежу неподалік замку, де розмістився Музей книги з колекцією стародруків. Також можна оглянути Татарську вежу, яка, щоправда, перебуває в дуже занедбаному стані (на вершечку вежі вже ростуть дерева). Не менш цікавим буде ще один об’єкт, про який в туристичних довідниках чомусь згадується рідко, — єврейська синагога. Наразі вона теж не в найкращому стані. Потрапити туди через заґратований вхід не можна, проте це не заважає оглянути її через вікно. Це унікальний і красивий в плані архітектури храм періоду Ренесансу та бароко — культурний та освітній центр життя острозьких євреїв. В Острозі також є давнє єврейське кладовище, де, як кажуть, навіть похований єврейський святий.

Монастир-замок

Перше місце, куди потрібно їхати, покидаючи Острог, — село Межиріч. Туди можна доїхати маршруткою за дві гривні або ж дістатися пішки за 40 хвилин, проте така прогулянка буде цікавішою, адже дорога пролягає повз джерело Святої Анни зі смачною і корисною водою.

Дорогою до Свято-Троїцького чоловічого монастиря, яким і славиться Межиріч, відкривається неймовірно гарний краєвид — водойма з лебедями та мальовничими зеленими берегами, на яких влітку відпочивають місцеві мешканці. Через водойму веде міст, а поряд розміщений старий млин, з яким пов’язують одну цікаву і моторошну легенду. Вона оповідає про дочку мельника — власника цього млина. Її коханого безкарно вбили місцеві пани, тож в серці дівчини зросла ненависть до них і жага помсти, для здійснення якої вона вирішила скористатися своєю надзвичайною вродою. Виходячи у святкові дні на прогулянку, вона обирала серед інших панів такого, який прогулювався самотньо, і призначала йому вечірнє побачення. Коли пан приходив, вона вела його на інший берег через місток-кладку над греблею. На кладці дівчина просила пана подивитися вгору, буцімто, щоб помилуватися мерехтінням зірок, і коли пан задирав голову, вона штовхала його у водяну безодню. Кажуть, що на тому місці до сих пір можна почути моторошні крики.

Межиріцький монастир цікавить туристів насамперед своєю архітектурою, адже свого часу він теж був оборонною фортецею з вежами, мурами та стрільницями. Також обов’язково зайдіть всередину старовинної Троїцької церкви. Її стіни були розписані учнями відомого живописця Віктора Васнєцова на межі XIX-XX століть. У церкві до сих пір збереглися фрески XVI століття. Окрасою і справжнім скарбом храму є ікона «Богородиця Одигітрія», до якої з’їжджаються паломники з усієї України. Свого часу цю чудотворну ікону коронували і подарували їй срібний оклад з дванадцятьма смарагдами, проте оздоблення до наших днів не збереглося.

Поблизу монастиря є ще один об’єкт — велетенська мурована піч просто неба, яку називають Ренесансним комином або «піччю-годувальницею». До сих пір існує кілька версій, для чого її спорудили. Одна з них — для війська, яке зупинялось поблизу, щоб відпочити і поїсти приготовлену в печі вечерю. Друга — для монахів, які теж готували тут їжу, а коли було потрібно оборонятися від ворогів, кип’ятили в печі смолу.

Вілія — батьківщина Островського та центр гончарства

Кожен район славиться своїм провідним ремеслом — ткацтвом, лозоплетінням, соломоплетінням. А от Острожчина славиться гончарством.

— На Острожчині жило багато гончарів, які мали свій унікальний стиль виготовлення глиняного посуду, — розповідає екскурсовод ЗАТ «Рівнетурист» Оксана Тишко. — Наприклад, на Новому місті в Острозі було масове поселення гончарів, доказ чому — урочище Черепки, розташоване дорогою з Острога в Нетішин. Урочище назване так тому, що в тому місці гончарі скидали бракований посуд, який їм не вдавався, — черепки.

Унікальний стиль, про який я згадувала, донині зберіг директор школи у Вілії — відомий в Острозькому районі гончар. Він має спеціальну піч, яку використовує для виготовлення макітер, гладишок, глечиків та інших гончарних виробів. У виготовленому ним посуді можна готувати страву. У Вілійській бібліотеці є виставка його робіт, які можна придбати.

Вартість глиняного посуду не така вже й велика. Наприклад, гладишка коштує 50 грн.

Окрім того, до Вілії варто поїхати, щоб відвідати музей Миколи Островського, який написав роман «Як гартувалася сталь». Музей розміщується в будинку, де народився і виріс письменник, і представляє собою декілька виставкових кімнат з меблями, книгами, предметами побуту, якими він користувався у дитинстві. Музей працює з 9-ї до 13-ї години. Біля нього встановлено високий обеліск Миколі Островському.

Урочище Пекло

Мало хто знає, що в Острозькому районі в селі Батьківці загубилася одна з наймальовничіших місцин на Рівненщині. Щоправда, назва її звучить не так привабливо — урочище Пекло. Проте цій назві існує доволі логічне пояснення. Розташоване урочище на місці карстових пустот, вимитих водою. На території є кілька джерел, які течуть-течуть і раптом пропадають. Люди кажуть: провалюються на той світ, в пекло. Джерело й справді провалюється — в карстову пустоту, а потім може знову виринати з-під землі трохи нижче.

Гориста місцевість урочища з десятьма карстовими печерами та чистими джерелами, а також чисте повітря, насичене ароматами рідкісних рослин і коркового дерева, не залишать байдужим нікого. От тільки бродити печерами самому не варто. Краще найняти провідника серед місцевих жителів. Наприклад, когось із власників двох агросадиб у селі, де, до речі, можна зупинитися на ніч. Ще один недолік — до села веде погана дорога.

Окрім того, на Острожчині варто відвідати село Новомалин, де стоять залишки мисливського замку, та село Михалківці, де можна побачити старий дерев’яний недіючий вітряк.

Проїзд до Острога маршруткою коштує 14 гривень. Сюди можна дістатись і залізницею, проте це не так зручно — від станції «Острог», де ви вийдете, потрібно буде добиратися маршруткою до міста. В Острозі можна винайняти житло при піцерії «Маестро» або в агросадибах.

Дарина ГУЗЕНКОВА

"Рівне Вечірнє", №76, 20 жовтня 2011 року