"Львівська газета", 10 червня 2004 року Спокою не мають не лише тлінні останки першодрукаря Івана Федорова, а й творіння його нетлінного духу
Джерело: Газета Львів
Як засвідчили події останнього часу, спокою не мають не тільки тлінні останки першодрукаря Івана Федорова, яких ось уже понад 400 років ніяк не можуть поховати та які досі знаходяться в одному із львівських музеїв, а й творіння його нетлінного духу. Наразі йдеться про Біблію, друковану на замовлення “некоронованого короля України”, як його люблять називають історики, князя Костянтина Острозького.
Свого часу примірник цього найточнішого на той час перекладу на давньоукраїнську Святого Письма подарували навіть Іванові Ґрозному. Нині ж кілька екземплярів раритету зберігають у різних країнах світу, зокрема в бібліотеці Святого престолу у Ватикані. Один примірник Острозької Біблії потрапив на Буковину разом із російськими старообрядцями, які ще у XVIII столітті облюбували ці терени. Чи користувалися Біблією за призначенням до 40-х років минулого століття, коли радянська влада закрила старообрядницький Успенський собор у селі Біла Криниця на Буковині, достеменно не відомо. Де її зберігали – в підземеллях собору чи у приватних осіб – наразі також не знають. Перші документальні відомості про білокриницьку Біблію зафіксовано в 1988 році, коли постановою Ради Міністрів колишнього СРСР у Білій Криниці створили філію Центрального музею давньоруської культури. Проте вже незабаром у зв’язку зі скороченням витрат Державного бюджету України, з якого фінансували Музей культури старообрядництва в селі Біла Криниця Глибоцького району після здобуття незалежності, заклад закрили (сталося це 1996 року), а експонати вирішили передати до Чернівецького краєзнавчого музею. Після ознайомлення з наказом Міністерства культури і мистецтв України про реорганізацію закладу та передачу експонатів колишній директор музею старообрядництва Михайло Сайко запропонував своєму давньому приятелеві, на той час заввідділу Чернівецького краєзнавчого музею Петрові Єсіну взяти частину фондів без документального оформлення на тимчасове зберігання, зокрема, й Острозьку Біблію. У вересні 1998 року акт прийому-передачі 152 експонатів із фондів реорганізованого музею таки склали, але Острозької Біблії в ньому вже не було. Саме з цього моменту подальшою долею церковних раритетів зацікавилися правоохоронці. Як розповів старший прокурор відділу підтримання обвинувачення в судах Чернівецької області Руслан Воловідник, знаючи про те, що страхова вартість кованої золотом книги із власноручним написом князя Острозького друкареві Івану Федорову становить 300 тисяч гривень, Петро Єсін порадив Михайлові Сайку привласнити першодрук. Що більше, він звів колишнього директора музею старообрядництва з мешканцем Чорткова Тернопільської області Петром Безпальком, який пообіцяв Михайлові Сайку знайти покупця на книгу. Проте, чи злякавшись, що його обдурять, чи бажаючи “обілити” себе, невдовзі по тому Михайло Сайко подав заяву на ім’я прокурора Чернівців і начальника слідчого відділу Чернівецької міської прокуратури, в якій повідомив про нібито викрадену в нього Біблію. Розслідування справи привело правоохоронців у Київ, позаяк на той час книгу вже переправили туди. Киянина Андрія Потильчака, який погодився допомогти мешканцеві Чорткова продати отриману від Михайла Сайка Біблію, намагалися затримати під час її передачі ймовірному покупцеві. “У двох службових авто правоохоронці під’їхали до одного з київських будинків на вулиці Сабурова, де, за їх відомостями, мешкав посередник. Невдовзі поблизу зупинився джип, із якого вийшов Андрій Потильчак. У руках цей громадянин тримав якийсь пакунок. Коли до нього попростували правоохоронці, він кинув його на заднє сидіння авто й почав утікати. Переслідувачам перешкодив невідомий, який у цей час прогулювався неподалік із собакою. Він зняв із пса намордник і нанацькував тварину на правоохоронців. Поки вони справлялися з цією завадою, Потильчак щез... У трофейному пакунку виявили... Острозьку Біблію”, – розповів Руслан Воловідник. Садгірський райсуд Чернівців засудив Михайла Сайка та Петра Єсіна за статтями 191, ч.5 та 366, ч.2 ККУ (привласнення, розтрата та заволодіння чужим майном шляхом зловживання особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою осіб, в особливо великому розмірі та службова підробка документів, що спричинила тяжкі наслідки) до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна, проте за ґрати вони так і не потрапили: їх звільнили з випробувальним терміном на три і два роки. Апеляційний суд Чернівецької області залишив без змін вирок Садгірського райсуду. За певними відомостями, колегія Верховного Суду України м’яке рішення райсуду скасувала, але новий судовий розгляд справи наразі чомусь не відбувся. Про те, що в цій доволі заплутаній детективній історії ще дуже рано ставити крапку, свідчить факт, що недавно про свої права на інкунабулу, оцінену експертами Національного музею історії України в 160 тис. гривень, у письмовій заяві до регіональних ЗМІ повідомив чернівчанин Юрій Савченко. Він, зокрема, стверджує, що нібито віднайдену правоохоронцями Біблію ще 1988 року, що дивним чином збігається з часом створення музею, викрали в його бабусі, мешканки Білої Криниці Степаниди Ігнатової. На підтвердження своїх слів Юрій Савченко зазначає, що свого часу написав власне прізвище та прізвище бабусі відповідно на першій та останній сторінках раритету. Він також стверджує, що після вжитих ним заходів, спрямованих на повернення Біблії в сімейну власність, його навіть спробували отруїти. Наразі Юрій Савченко вимагає показати йому в присутності журналістів ту книгу, яку знайшли в Києві і яка досі, через три роки після її щасливого віднайдення, знаходиться десь у камері речових доказів управління СБУ в Чернівецькій області. Що в цій історії істина, з часом, можливо, з’ясують. Але наразі питання про те, чому віднайдений ще три роки тому стародрук досі зберігають десь за сімома замками і не передають, як вирішили ще в 1996 році, до фондів обласного краєзнавчого музею або не повертають старообрядцям, досі залишається без відповіді. Тож виходить, як у давній народній мудрості: часто один злочин тягне за собою інший.