Про масштаби допомоги, яку за час війни надала Українська Греко-Католицька Церква, а зокрема, мережа благодійних фондів «Карітас України», в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News розповів отець Андрій Нагірняк.
Джерело: Радіо Ватикан
Світлана Духович
«Нам треба будувати соборність на рівні місцевих громад, на рівні села, містечка. І таким чином, соборність України будується з тієї соборності, яка врешті-решт починається з родини», – зазначив в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News Директор з питань ідентичності і мережі «Карітасу України» та заступник Голови відділу соціального служіння УГКЦ отець Андрій Нагірняк. Він нещодавно побував у Римі, де взяв участь в Генеральній Асамблеї організації Caritas Internationalis, що проходила від 11-16 травня 2023 року.
Розповідаючи про масштаби допомоги, яку за цей час війни надала потребуючим Українська Греко-Католицька Церква, а зокрема, мережа благодійних фондів «Карітас України», священик зауважив, що ця мережа заснована Церквою, діє від імені Церкви, і вона, справді, є «головним інструментом в наданні допомоги і реагуванні». «Але одночасно, ми розуміємо, – підкресли він, – що не все робиться тільки через Карітас, тобто є дуже багато ініціатив на місцевому, парафіяльному рівнях, багато харитативних спільнот чи організацій, які співпрацюють з Церквою».
Отець Андрій пригадав, що нещодавно (17–18 травня) в Зарваниці відбулася чергова сесія Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні, головною темою якої було «Соціальне служіння Церкви в умовах війни». Її висвітленням займався Відділ соціального служіння УГКЦ, очолюваний єпископом Василем Тучапцем, а серед доповідачів були представники з «Карітас України», Патріаршої фундації «Мудра справа», організації «Лицарі Колумба», а також Української освітньої платформи.
«Коли ми говоримо про допомогу, яка надається, надавалася і ще планується надаватися, – зазначив священик, – то мусимо розуміти, що в Україні перед війною було приблизно 36 мільйонів осіб, а на травень минулого року внутрішньо переміщених осіб було понад 8 мільйонів. Вже до грудня їхня кількість зменшилася приблизно до 6 мільйонів, а тепер є приблизно 5 мільйонів 300 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Зменшення відбулося тому, що значна частина людей повертається на звільнені території, бо це дім, це те, що рідне, це те, що хочеться відновити, це те, де хочеться перебувати, де людина чується все-таки вдома». Отець Андрій додав, що потреби цих людей не зменшилися, а можливо, навіть і збільшилися, бо окрім базових потреб, їм потрібна допомога у відновленні зруйнованих помешкань.
«Карітас України», як пояснив отець Нагірняк, – це мережа 42 організацій, які мають певну автономію. Кожна з них базується на релігійній громаді або на єпархії, тобто єпархія, наприклад, є співзасновником єпархіального Карітасу. «У нас є 16 єпархіальних Карітасів, і ще є приблизно 10 регіональних, – пояснив він, – бо деякі церковні структури покривають декілька областей, наприклад, Київська архиєпархія містить в собі 5 областей, і очевидно, що є потреба реагування не лише в Києві, але і в Черкасах, і в Чернігові, в Вінниці, і в Житомирі. І, відповідно, там також виникають організації Карітас, які відповідають на потреби тих людей, які мешкають на тій території». Священик додав, що, практично, в усіх областях України є організація «Карітас України», і крім того, є також більше десятка організацій Карітас парафіяльного рівня, «які функціонують дуже ефективно і динамічно». До того ж, існує декілька десятків тих Карітасів, які діють дуже локально і які не завжди готові повністю відповідати всім стандартам надавання послуг, фінансовим і юридичним стандартам «Карітасу України», бо це вимагає певної організаційної спроможності.
Перед тим як детальніше розповісти про ці стандарти, Директор з питань ідентичності і мережі «Карітасу України» заначив, що засновником нового осередку Карітасу завжди має бути релігійна громада. Наприклад, єпархіальний Карітас завжди є заснований єпархією та «Карітасом України», а парафіальний Карітас повинен мати двох засновників: єпархіальний Карітас і місцеву парафію. Цей структурний момент, за його словами, будує мережу, пов'язуючи ці організації одну з одною.
Щодо стандартів, то він підкреслив, що про них йшла мова також під час Генеральної Асамблеї Caritas Internationalis в Римі. Там наголошувалося на важливості впровадження стандартів управління, до яких входять питання ідентичності, фінансові, юридичні питання і канонічні питання, принципи надання допомоги. «Тобто існують певні дуже чіткі розроблені стандарти, за якими має працювати організація, – підкреслив він. – Ці стандарти розроблені на міжнародному рівні, і цим стандартам має відповідати національна організація, така як “Карітас України”, і ми хочемо, щоб цим стандартам відповідала діяльність і єпархіальної, і також парафіальної організації. Тільки тоді ми можемо також гарантувати, що та допомога, яку ми надаємо, буде також відповідати, зокрема, принципові “Не на шкодь”, і що ця допомога буде надаваться прозоро, буде підзвітність, буде зворотній зв'язок і люди можуть висловлювати свою думку про те, як надається допомога, чи немає якихось порушень. І очевидно, що коли ця допомога буде надаватися, вона буде надаватися відповідно до умов законодавства, яке є в Україні».
Дотримання цих стандартів, за словами нашого співрозмовника, є важливим фактором довіри не лише для людей, які звертаються за допомогою, але й для партнерів, які надсилають допомогу, для яких важливо знати, що діяльність відбувається прозоро, що впроваджуються політики safeguarding, які допомагають уникнути різноманітних зловживань. «І все це впроваджується в усій мережі, і це дає нам спроможність бути організацією, якій довіряють», – наголосив він, додаючи, що саме цей фактор сприяв тому, що мережа благодійних організацій «Карітас України» надала 3 мільйони 800 тисяч послуг для приблизно 2 мільйонів 300 тисяч осіб. «Це допомога людей з цілого світу, це партнери з цілого світу. – зауважив він. – Великою цінністю мережі Карітасу є те, що це світова мережа Католицької Церкви, і приналежність до цієї мережі дає нам відчуття солідарності. Бо, так як відгукнулися Карітаси з різних країн впродовж перших днів, місяців війни, такого ще не було в історії Caritas Internationalis. Кожен давав скільки може: хтось – декілька мільйонів, а хтось, як Карітас Сомалі, – 5 тисяч доларів, але важливим є сам факт, бо це як з вдовиною лептою: хто знає, що є цінніше, і в Божих очах, і в тій силі солідарності, яка цим знаком виявляється».
Отець Андрій Нігірняк зазначив, що попри те, що під час Генеральної асамблеї Caritas Internationalis неодноразово згадували про Україну, але треба пам'ятати про те, що в глобальному світі існують й інші кризи, такі як природні катаклізми, збройні конфлікти тощо. «Наприклад, внаслідок землетрусу в Туреччині та Сирії загинули десятки тисяч людей. Це також велика трагедія. Представники Карітасу Сирії говорили, що в багатьох районах люди гинули від переохолодження, – підкреслив він. – Тобто, насправді, не лише Україна є в центрі уваги, але саме тому наша участь у цій Генеральній асамблеї була такою важливою, щоб про Україну не забували. До нас підходили, нам висловлювали співчуття, висловлювали підтримку, висловлювали готовність допомогти».
Найбільшою цінністю мережі благодійних організацій «Карітас України» є його працівники і волонтери, які в цей час війни переживають ті самі трагедії і труднощі, що і всі українці. Отець Андрій пригадав про загибель працівників Карітасу Маріуполя у перший місяць війни. Він зазначив, що більшість людей вдалося евакуювати з міста, «але дехто сподівався, що вдасться просто там перечекати». «І коли з російського танка розстріляли офіс Карітасу, і там загинули люди – наші працівники і їхні родичі – то це, очевидно, була трагедія. Потім значна більшість працівників Карітасу Маріуполь переїхали спочатку в Запоріжжя, де дотепер залишилися частина працівників, які продовжують працювати на території Донецької та Запорізької областей, які не є окуповані і де люди дуже потребують допомоги. А більша частина працівників Карітасу Маріуполь, які пережили дуже складний момент окупації і виїзду з окупації, тепер перебувають в Черкасах. Там вони започаткували діяльність Карітасу, бо до того Карітасу там не було. Ми спільно обрали це місце, бо воно є безпечнішим для тих людей, які пережили такий особливий досвід, і одночасно, це може стати початком діяльності Карітасу в Черкасах», – зазначив священик.
Розповідаючи про те, як війна вплинула на кількість працівників Карітасу, отець Нагірняк зауважив, що, як не дивно, ця кількість не зменшилася, а збільшилася, бо обсяг допомоги, яку надає Карітас в цей час війни, значно зріс, і тому потрібні нові працівники. Наприклад, в національному офісі «Карітасу України» до кінця лютого 2022 року працювало приблизно 35 осіб, а тепер – понад 160. «І це не тому, що ми хочемо мати багато працівників, а тому що ми навіть з цими працівниками не можемо ще до кінця забезпечити всю діяльність, яка є можлива і яка є потрібна. Тобто потреби є дуже великі, є можливості, бо партнери відгукуються, але це все вимагає кваліфікованого і відповідального персоналу», – наголосив священик.
Він додав, що, незважаючи на всі труднощі, вдалося виконати поставлене перед ними завдання. «І нам це вдалося завдяки зусиллям кожної місцевої організації. Це надзвичайно самовіддана праця, зокрема, директорів єпархіальних Карітасів. Всі вони є священниками УГКЦ, вони працювали буквально день і ніч, і часто брали безпосередню участь в розвантаженні чи завантаженні вантажівок чи вагонів. Особливо, в перші місяці це була постійна праця», – сказав Андрій.
Директор з питань ідентичності і мережі «Карітасу України» зазначив, що у перші три місяці війни для того, щоб створити атмосферу, яка підтримує і забезпечує певну стійкість, вони організовували щоденні онлайн зустрічі, які тепер переросли у щотижневі. А вже від серпня минулого року їм вдалося організувати чотири очні зустрічі.
Турбота про власний персонал підштовхнула керівництво «Карітас України» кілька місяців тому відкрити нову посаду stafcare – це людина, яка займається піклуванням про працівників: дбає про надання психологічних консультацій, організацію психологічних зустрічей та тренінгів і про духовну реабілітаційну програму. «Тому ми над цим працюємо, бо розуміємо, що це дуже важливий елемент, бо якщо нема з ким працювати, то не буде кому працювати і допомогти тим людям, які у потребі», – зазначив отець Андрій.
Стосовно волонтерів, наш співрозмовник розповів, що Карітас має систему обліку, яка дозволяє їм визначити кількість волонтерських послуг. За час війни цих послуг було зареєстровано понад 7 тисяч. Він додав, що тепер «Карітас України» має понад 2,5 тисячі волонтерів, які приходять більш-менш регулярно. І про них вони також стараються дбати, пропонуючи їм навчання, супровід, можливості для духовної віднови і для спільного проведення часу. «Бо волонтери також виснажуються, – підкреслив він, – і якщо вони не будуть отримувати якусь підтримку, супровід, навчання, то вони відійдуть від нас виснажені і, можливо, навіть з якимось розчаруванням».
Зусилля як УГКЦ і, зокрема, Карітасу спрямовані не лише на забезпечення основних потреб людей (харчування, прихисток, медичне забезпечення), але й на турботу про зцілення травм, що виникають внаслідок пережитих страждань. В цьому контексті отець Нагірняк розповів, що 93-я сесія Архиєрейського Синоду Єпископів УГКЦ в Україні, що відбулася 1–2 лютого 2023 р., була присвячена темі «Душпастирство зцілення ран війни». Комісії з питань охорони здоров'я УГКЦ було доручено розробити спільно з Українським Католицьким Університетом навчально-формаційну програму для всіх священиків, яка допоможе їм орієнтуватися у темі травм, щоб вони могли, насамперед, виявляти наявність такої проблеми в людини, і потім перенаправляти до фахівців, спеціалізованих центрів, де людина може отримати допомогу, як наприклад, до Карітасу, бо майже в кожному їхньому осередку є психолог.
Особисті травми, пережиті протягом повномасштабної війни в Україні, можуть відображатися на соціальному рівні, тому важливо також долати та випереджати різні конфлікти в суспільстві. Тут священик згадав про один із проектів «Карітасу України» під назвою Зміцнення соціальної згуртованості, мета якого полягає у тому, щоб з одного боку, допомогти місцевим громадам вирішувати їхні внутрішні проблеми, а з іншого боку, спонукати їх до соціального служіння, щоб, наприклад, парафія проявляла себе в місцевій громаді. А Школа соціального служіння допомагає активним громадам сформуватися в благодійну структуру, яка може писати і реалізовувати проекти, спрямовані на вирішення певних соціальних проблем у певні місцевості.
Подоланню напруги в громадах присвячений також напрямок діяльності Карітасу, що має назву «мирне співіснування». Отець Андрій зазначив, що працівники «Карітасу України» виділили три теми напруги в громадах: мовне питання, питання доступу до гуманітарної допомоги (Чому комусь дали, а нам не дали?) а також питання традицій і культури. «І нам потрібно усвідомлювати всі ці моменти для того, щоб забезпечити це мирне співіснування в наших громадах. Бо мирне співіснування – це соборність. Нам треба будувати соборність на рівні місцевих громад, на рівні села, містечка. І таким чином соборність України будується з тієї соборності, яка врешті-решт починається з родини».
На завершення наш співрозмовник подякував всім, завдяки кому мережа благодійних організацій «Карітас України» може допомагати потребуючим. «Бо, насправді, це не наші ресурси, це все ресурси добродіїв, наших партнерів, наших співбратів і співсестер з конфедерації Caritas Internationalis. Це внески, зроблені ними після того, як вони зібрали пожертви зі своїх вірних і це є знак, що хтось є поруч, що є хтось, хто хоче підтримати, хтось солідаризується з тобою».