Про причини самогубств і про те, як їм запобігти, розмовляємо з греко-католицьким священиком, керівником Школи біоетики Українського католицького факультету, членом-кореспондентом Папської академії Pro Vita Ігорем БОЙКОМ.
Як свідчить статистика, в Україні почастішали випадки самогубства. Причому не тільки у східній її частині, яку з багатьох причин називають депресивною. У західних областях — також, незважаючи на те, що її вважають релігійною. До речі, на Галичині, Волині, Буковині й Закарпатті, за даними МВС, завжди було менше правопорушень. А все — через сильну присутність Церкви в цих регіонах. Про причини самогубств і про те, як їм запобігти, розмовляємо з греко-католицьким священиком, керівником Школи біоетики Українського католицького факультету, членом-кореспондентом Папської академії Pro Vita Ігорем БОЙКОМ.
— Отче Ігорю, в Україні зараз спостерігається епідемія суїцидів. Чия тут більша провина, на вашу думку, — влади чи Церкви?
— Я радше волів би формулювати питання таким чином: що повинна робити влада і Церква для того, щоб запобігати вчинкам суїциду серед своїх громадян та вірних? Не виключно, що однією із причин суїциду в Україні може бути факт моральної та духовної кризи, спричинений тим, що на першому місці серед ключових пріоритетів людини є: матеріальні цінності, успіх, кар’єра, стремління заробити швидкі гроші, а загальнолюдські цінності — чесність, правда, відповідальність, пошанування життя, віра в Бога — відходять на другий план. Тому варто мабуть розпочати із виховання на християнських засадах у сім’ї, у школі, щоб молода людина, коли опиниться перед складними ситуаціями в житті й питанням вибору, могла ухвалювати правильне і відповідальне рішення.
— Чому, на ваш погляд, саме східний регіон такий депресивний?
— Україна, зокрема східний регіон, перебувала доволі багато часу в режимі, що відкидав Бога, духовність, моральні цінності, забороняв ходити до Церкви... і сьогодні ми маємо плоди цього. Коли людина віддаляється в своєму житті від Бога, заперечує Його існування і віру в Нього, поволі вона втрачає розуміння сенсу життя, повагу до життя іншої людини та пошанування особистого. Не дивно, що саме такий стиль життя і може бути причиною депресивного стану багатьох людей. Що робити, щоб ситуація змінилася на краще? Тут і держава і Церква повинні відіграти важливу роль. По-перше держава повинна створити належні умови для своїх громадян, які мали б будувати не Європу (Португалію, Іспанію) чи Росію, а Україну. Наші жінки повинні дбати про своїх дітей та старших батьків, а не доглядати італійок чи грекинь. По-друге, Церква повинна проявляти належну душпастирську опіку над усіма вірними, зокрема тими, які потребують особливої духовної допомоги. Дякувати Богу, сьогодні є можливість вільно ходити до Церкви, мати провід духовних наставників, святкувати релігійні свята, і саме ці чинники можуть бути надзвичайно корисним духовним захистом для людини у її житті.
— Ми розуміємо, що це дуже глибоке питання, але якщо спробувати на нього відповісти, то чи можна якось попереджувати суїциди в Україні?
— Це і має бути нашим пріоритетним завданням. У цьому питанні ми усі маємо бути солідарними. Соціологи, які досліджують явище суїциду, говорять про те, що дуже часто людина, яка має намір здійснити суїцид, дає про це певну звістку. Це можуть бути дуже приховані натяки на те, що я перебуваю у безвихідній ситуації, ніхто мене не розуміє, я часто думаю про суїцид, дивлюся фільми або читаю книжки на таку тематику... Тим самим особа дає нам певний «сигнал-дзвоник», що у її житті є певні негаразди і труднощі. І тут постає ключове питання, наскільки ми готові почути те, що нам каже ця людина, і зрозуміти її. Спробувати з нею поговорити і довідатися, що є причиною такого її стану. Ще раз повторюся, у житті немає безвихідних ситуацій, але часто цей вихід потрібно шукати, а не опускати руки. Тому тут завдання щодо попередження суїциду в Україні стоїть перед кожним із нас. Тому що ті, хто чинить суїцид або суїцидальні спроби, — це наші діти, друзі, знайомі, співпрацівники, сусіди... Ми не повинні думати, що хтось інший має це питання вирішувати: психологи, священики, лікарі... Це питання життя і смерті, і тому кожний із нас є до цього причетним та співвідповідальним.
— Хто яку роль тут має виконувати — Церква, влада, громадські організації?
— Основне завдання Церкви — це продовжувати сповіщати Євангеліє (Добру Новину) всім людям доброї волі. Адже це завдання Христос доручає своїм апостолам у момент свого вознесіння, щоб вони йшли у світ, проповідували Слово Боже і хрестили людей. Тому Церква повинна вірно виконувати це Богом дане завдання і давати відповіді на сучасні виклики, перед якими може опинитися людина. Адже не є секретом, що сьогодні в багатьох країнах ухвалюються закони, що схвалюють асистоване самогубство (допомогу у скоєнні самогубства), узаконення евтаназії, абортів тощо. Дуже часто саме в цих країнах, де діють такі закони, рівень скоєння суїциду є значно вищим з огляду на непошану до людського життя, що знаходиться на завершальній стадії або лише на початковій стадії свого розвитку і ще або вже не в змозі (людина в стані коми) захистити себе. Тому тут голос Церкви має бути почутим. Нещодавня ініціатива УГКЦ та РКЦ в Україні щодо заборони абортів є виразним свідченням того, що Церква не мовчить, а піднімає свій голос для того, щоб захистити тих, хто самостійно захистити себе ще не може.
Зі свого боку влада та громадські організації повинні робити усе можливе для того, щоб дбати про добробут своїх громадян. Щоб кожна людина мала можливість працювати, чесно заробляти гроші, дбати про свою сім’ю і тим самим відчувати себе реалізованою. Нещодавно я мав розмову з одним чоловіком, який мені зізнався, що у його житті були такі складні моменти, коли він не мав можливості працювати і забезпечувати свою сім’ю, що мимоволі закрадалися думки покінчити з усім за допомогою суїциду. Але, дякувати Богу, вчасно з’явилися добрі люди, які запропонували можливість додаткового заробітку, і таким чином цей чоловік сьогодні працює і забезпечує свою сім’ю. А скільки таких людей сьогодні є в Україні? Тому варто почати із належного виховання у сім’ї, у школі, щоб молоді люди почувалися потрібними та вповні реалізованими громадянами своєї країни.
— Чому суїцид — це гріх?
— Господь Бог настільки цінить людське життя, що для його охорони дав окрему заповідь «Не вбий». Цю заповідь Святе Письмо подає як Божий наказ (Вих. 20, 13; Втор. 5; 17), вона міститься у Декалозі — самому серці Завіту, укладеному між Богом і вибраним народом. Бог проголошує себе абсолютним Господарем життя людини, створеної на Його образ і подобу (пор. Бут. 1, 26-28). З цього видно, що людина не має права вкорочувати собі життя, бо воно не належить їй. Творець дав людині життя у користування, але не дав права розпоряджатися ним як-небудь.
Святіший Отець Іван Павло ІІ в енцикліці «Євангеліє Життя» писав: «Самогубство завжди є морально не припущеним, такою ж самою мірою, як і вбивство» (№66). І ще: «Заповідь «не вбивай» має виразно негативний зміст, бо визначає граничні межі, яких ніколи не можна переходити» (№54).
Кожна людина зобов’язана жити згідно з Божим планом, тому не можна погоджуватися на свідоме позбавлення себе життя, тобто на самогубство. Така дія людини є відкиненням найвищої влади Бога і його плану любові. Отже, акт самогубства є відкиненням любові до себе самого та ближнього, запереченням природного інстинкту життя, втечею від обов’язків справедливості та любові до оточуючих. Кожній людині належаться права на свободу та права на автономне організування власного існування, але сам факт жити-своїм-життям не є об’єктивним вибором людини, бо так як ніхто з нас не вирішив увійти самостійно в це життя, але був до нього покликаний, так само ніхто не може його залишити, не почувши поклику з нього.
З усіх цих причин пряме самогубство (тобто таке, яке є бажане особою як ціль та засіб) в будь-якому разі, з якої причини воно б не сталося, слід розглядати як вчинок морально недозволений. Як наслідок цього, не є також справедливим допомагати особі у заподіянні собі смерті (допомога в самогубстві), тому що, як ми читаємо в енцикліці «Євангеліє Життя», «той, хто підтримує самогубний намір іншої людини й допомагає здійснити його через так звану «допомогу в самогубстві», стає співучасником, а іноді й безпосереднім виконавцем несправедливості, яка ніколи не може бути виправдана, навіть тоді, коли її виконано на її бажання» (№66).
— Як можна охарактеризувати суспільство, коли молоді люди так масово обирають самогубство?
— Значне збільшення кількості самогубств серед молоді може бути поясненим як трудність у пристосуванні до власного соціального статусу й до неочікуваної та напруженої ситуації. Самогубство є втечею від ситуації, яку особа сприймає як нестерпну. У віці 14—18 років молода людина переживає кризу і хаотичний пошук самоідентифікації, а також важливий період боротьби за незалежність. Підлітками керує бажання вплинути на поведінку іншої людини, тому вони часто чинять спроби самогубства. Молода людина у віці 18—35 років переживає поразки ділового або романтичного характеру: втрата дорогої людини або фінансові проблеми, що можуть спричиняти депресію. Більшість молодих людей живе сьогоднішнім днем, сповідуючи, за прикладом дорослих, філософію споживацтва і пріоритету матеріальних благ. Саме таке суспільство ми маємо сьогодні, можливо, дещо хворобливе, але я вірю, що потрібно прикладати зусилля і змінювати цю ситуацію на краще.
— Який рецепт, пораду можете запропонувати тим, хто не може себе знайти?
— З огляду на те, що ми є християнською країною, слід бути переконаним у тому, що наша надія — у Христі. Через нашу віру, надію та любов ми повинні протистояти злу. Саме тому християнська мораль не обмежується проголошенням осуду самогубства, базуючись на загальних принципах, — вона уважно вивчає причини, які спонукають людину переступити межу свого життя.
Щоби запобігти цьому нищівному крокові, існують три особливі завдання морального упередження від самогубства. По-перше, суспільство має обов’язок запобігати усім можливим причинам, які можуть наштовхнути особу на позбавлення себе життя, намагаючись бути поряд із особою, котра розчарована і перебуває у тривожному стані. По-друге, нагадувати усім християнам та людям доброї волі, що віра в Бога може помогти подолати терпіння і труднощі тим, хто почувається пригніченим і розчарованим. По-третє, треба зрозуміти стан душі людини, котра вирішує добровільно накласти на себе руки, щоб уникнути абстрактних моральних суджень у конкретних ситуаціях.
Катехизм Католицької Церкви нагадує нам, що не лише важкі психічні розлади, а й «велика журба чи страх випробування, терпіння або тортур можуть применшити відповідальність суїциду» (№2282). «Не слід втрачати надію на вічне спасіння людей, які заподіяли собі смерть. Бог може їм дати, лише Йому відомим шляхом, нагоду спасенного каяття. Церква молиться за людей, які відібрали собі життя» (№2283).