Created with Sketch.

Отець Маркіян Шашкевич про РУСИНІВ

09.06.2011, 13:44

Від редакції. Запропонована нами незакінчена праця отця Маркіяна Шашкевича здається сьогодні є дуже актуальною і дуже влучно дає відповідь на запитання: "Хто ж такі русини?". Вона повністю заперечує сьогоднішні новітні спекулятивно-політичні, сепаратиські рухи на Закарпатті, пов’язані з твердженнями про те, що нібито русини це якийсь окремий етнос, який немає нічого спільного з українцями. У тексті виділено одне речення, яке доказово стверджує, що русини - це тіж самі українці.

Русини - головний народ Східної Галичини. Ближче знати цей на­род нам, очевидно, було б не байдуже. Ми живемо серед нього, взаєм­но спілкуємось, отже, мусимо тут його пізнати, щоб справедливо за за­слугами оцінити. Русини є слов'янського походження, і з-поміж усіх слов'ян цей на­род, мабуть, єдиний зберіг в чистоті, повноті і молодечій силі первіс­ну подобу.

Від середини Галичини геть за Дон аж до Кавказу, від Тиси, Карпат і Чорного моря до Литви знайдеш ту саму мову, ті самі народні вірування, ті самі звичаї і обряди, те саме життя і серце, ту саму душу, отже, один і той самий народ, лише під різними іменами (русинів, червонорусів, малоросів, козаків). У своїй народній мові свою батьківщи­ну вони називають Руссю, а себе русинами. За даними статистики їх налічується до 14 мільйонів (воістину благословенна дочка величної матері Слов'янщини!), з яких близько 3 мільйонів обабіч Карпат під бо­гоугодним правлінням Австрії піднесені до високої людської гідності.

Несправедливо русинів у Галичині під назвою поляків, а тих, що живуть над Дніпром, під назвою великоросів або, як їх називають по-руськи, московитів зараховують (до цих націй). Бо, незважаючи на на­лежність до загальнослов'янського головного типу, ця нація має свої безсумнівні особливі прикмети в мові і характері, які відрізняють її як від поляків, так і від великоросів настільки, що вважаю своїм обов'язком поділити думку тих, що за подібністю мови поляків і великоросів вва­жають ближчими, ніж котру-небудь із цих націй до русинів.

Якщо відкриємо велику книгу народного буття, то хоч і не знайде­мо в ній, як у випадку з іншими націями, особливо західними, числен­них сторінок, присвячених пам'яткам великих мужів і чину русинів, все ж пам'ятки, на які там натрапляємо, з одного боку, величаві, гідні подиву, з іншого, привабливі і повчальні, ще з іншого погляду викликають сум, сльози і навіть серцевий біль. Але коли зіставимо ці окремі пам'ятки з духом часу і відчуттям доброго смаку, то перед нашим зо­ром постає образ, окремі фрагменти якого, гармонійно поєднані, тво­рять гарну довершеність, що надає національній славі привабливості. Поодинокі темні місця і прогалини щодо окремих подій та культур­но-історичних постатей є наслідком дивного збігу обставин або не­доліків людської натури, наслідком духу часу або, врешті, браку істо­ричної традиції. Але це зустрічаємо у кожної нації. Через ці поодинокі недосконалості ціла нація ще не заслуговує на те, щоб на неї падала тінь. Щоб це підтвердити, я міг би навести як приклад цілу історію цього народу, але не ставлю перед собою такої мети, не призначені для цього й ці аркуші.

Усе життя згаданого народу за трьома основними прикметами можна поділити на три головні епохи: епоху повної сили і діяльного життя під владою своїх князів, епоху присмерку нації або її страдни­цької історії і, на кінець, рожевий світанок відродження русинів, який почався у 1772 році. Так само, як Німеччина має свого Карла Вели­кого, Греція Пісістрата, Рим Цезаря, Антонія, Тіта, прекрасна краї­на русинів може показати своїх великих мужів. Ця нація також мала своїх героїв, мудрих державних діячів, розумних законодавців, лагід­них, спокійних та енергійних державців. Згадайте Володимира Вели­кого, дух якого прагнув вищого світла і переконався в необхідності шукати його в християнстві, якого руські літописи називають великим і рівноапостольним князем, душа якого породила велику ідею заснуван­ня слов'янської універсальної монархії і цю ідею реалізувала, але цей витвір не набув міцності, оскільки йому перешкодила в цьому бать­ківська любов. Пригляньтеся до діловитого героя Олега та його походів на південь, до спокійного і такого, що любить справедливість, але хоро­брого на війні, Ярослава Законодавця, який приніс із Греції в наші краї вищу культуру, засновував школи, учив у величальних піснях хвалити Бога, заохочував писемність, сам цілими днями і ночами читав і писав, збирав народні закони, які під назвою "Правда руська" кидають на ті часи велике світло [...]

Шашкевичіана. Збірник наукових праць. Bun. 5-6. - Львів; Вінніпег, 2004. - С. 569-571.

"Православіє в Галичині", 8 червня 2011 року

Читайте також