Продовжуємо мандрувати дорогами автора музики державного гимну України Михайла Вербицького. Цього разу наш шлях проліг в чудовий бойківський край, на береги Дністра і карпатські плоскогір’я – в село Стрілки Старосамбірського району на Львівщині.
«Про те, що отець Михайло Вербицький служив у нашому селі, ми знали, — каже вчителька місцевої школи, педагог-організатор Галина Томилович, але не мали доказів. Коли поїхали в Лаврівський монастир, де проходила акція «Посади отчий ліс», там познайомились з львів’янами, які й прислали нам доказ: Шематизм Перемиської єпархії відомого священика, історика Дмитра Блажейовського, й там знайшли підтвердження, що отець Михайло Вербицький був адміністратором каплиці святого Євстахія (тоді такий статус мала наша церква) в селі Стрілки Старосамбірського району з 1853 по 1856 роки. Ще в перших роках незалежності ми їздили в село Млини у Польщу на його могилу, після цього виникла ідея організувати в районі виступ хорів, присвячений Михайлові Вербицькому. Й такий конкурс тут відбувається уже п’ятнадцять років — окремо для церковних хорів і окремо – для шкільних, кожні чотири роки.
Голова сільради Стрілок Володимир Шостак мріє поставити в селі пам’ятник композиторові, однак, навряд чи цього року вийде, бо зараз турбота номер один у всіх – допомога армії. У селі є постійно діючий волонтерський пункт, куди люди приносять допомогу. Та й переселенці зі Сходу та Криму є, яким теж слід допомагати. Вони зараз мешкають у шкільному гуртожитку.
Стрілки колись були районним центром, то ж тут тепер дві середні школи: звичайна загальноосвітня, де навчається понад двісті школярів, і школа-інтернат, де вчаться діти з малозабезпечених сімей з усього Старосамбірського району — а це понад триста дітей. А ще в селі є садочок на вісімдесят дітей. Ці дві школи, садок, амбулаторія і сільська рада – усі державні установи цього великого колись села. У сімдесяті роки минулого століття тільки в одній школі навчалось майже сімсот дітей, було по п’ять дев’ятих та десятих класів…
… Колись мисливець загубив на цьому місці золоту стрілу. Довго шукав її, не міг знайти, розсердився й порозкидав усі інші стріли. Це – лише одна із легенд про назву цього мальовничого села. На його гербі справді зображені стріли, і навіть хитра мордочка лисички: такий вишитий герб ми бачили у шкільному етнографічному музеї. Цей шкільний музей вражає. Видно, що тут дбайливо ставляться до свого минулого, зібрана гарна колекція предметів бойківського побуту і одягу, тут захоплено розповідають про видатних людей цього краю: етнографів Михайла Зубрицького і Володимира Шагала, автора українського букваря отця Івана Могильницького, дороги якого у свій час пересікалися із Михайлом Вербицьким, про священика Івана Яворницького, який був послом в Австрійському сеймі…
А якщо заглянути у глибшу історію, то це місця, пов’язані із Данилом Галицьким та його сином Левом. Недалеко звідси – село Спас, де був княжий замок. Зараз там лишилися хіба що руїни і рів, але вони теж про щось розповідають. Колись там був і монастир, який закрила австрійська влада. Про це все можна довідатися під час одноденного туристичного маршруту «Шляхами князя Лева». Також недалеко звідси – історичні Лаврівський та Добромильський монастирі, містечко Хирів й село Скелівка, пов’язані із легендарним вояком Швейком. Тут довго можуть розповідати про Марію Мнішек, про Лжедмитрія, про історичні бої під час Першої світової війни, про героїчну боротьбу воїнів УПА. У школі-інтернаті є гарний музей визвольної боротьби УПА і в центрі села — пантеон. Приїхавши у Стрілки на один день, тут справді можна дізнатися багато цікавого, але цього разу нас найбільше цікавить отець Михайло Вербицький: чи пам’ятають щось люди про нього – через перекази бабусь – дідусів, де він жив, де правив?
Церкву теж зачепив мінометний снаряд: були пошкоджені двері. Й ще дотепер є знаки від цих осколків. Осколком була пошкоджена ікона святого Євстахія і старий Служебник. Старі метрикальні книги не збереглися – їх забрали до архівів.
Плебанія розташована біля підніжжя гори, а церква – на горі. Цікаво підніматися туди – таке відчуття, що справді піднімаєшся до небес. А звідки відкривається чудова панорама на гори і річку Дністер. Можливо, уже отут бриніла ота невмируща мелодія гимну в душі Михайла Вербицького, й у Стрілках стверджують, що вона була написана саме тут. Хоча, по роках трохи не співпадає, то ж маємо тепер дві версії його написання: у Млинах і в Стрілках.
Храм у Стрілках названий в честь священномученика, римського воєначальника Євстахія. Й таких храмів всього два в єпархії. Отець Володимир каже, що це було зроблено з чисто практичних міркувань: пам’ять цього святого Церква вшановує 3 жовтня, а це вже час, коли селяни завершують основні польові роботи і мають змогу попразникувати. Колись, за часів Вербицького, сюди на празник приїжджали з цілої округи, ярмаркували, святкували.
Дерев’яна церква у Стрілках належить до місцевих пам’яток, збудована ще в 1792 році, але тоді вона була наполовину меншою, й, мабуть, тому мала статус каплиці. Перед Другою світовою війною, у 1939-ому, церкву Євстахія перебудували: добудували в ній притвор, й вона стала набагато більшою, а дзвіниця – стара, автентична. З трьох боків церква оточена цвинтарем.
«Як служиться на цьому місці?» — запитую у священика. «Коли мене сюди призначили, я знав, що тут служив отець Михайло Вербицький, але не мав точних доказів. Ще сумнівався, думав, що то село Стрілки в Перемишлянському районі, — каже отець Володимир, — а тепер уже знаю точно. Це зобов’язує служити вірно і патріотично своєму народові…».
Церква святого Євстахія – це наше маленьке відкриття. Названа на честь мужнього римського воєначальника, який прийняв мученицьку смерть за те, що відкрито визнавав себе християнином. Мав важке і цікаве життя: замолоду втратив дружину і двох дітей: одного сина викрав лев, іншого – вовк, пастухи тих дітей врятували, через багато років сім’я зустрілася, але усі разом вони загинули за християнську віру – їх спалили у мідному казані…. Важка історія, але її сьогодні варто розказувати і дітям, і дорослим, а ще до цього храму варто організувати прощі військових. Це був би відпочинок для тіла й душі, добрий урок мужності, який подає ця історія про римського воєначальника Євстахія, ті розстріляні церковні двері, ікона й Служебник, й, звичайно, факт служіння в цьому селі автора гімну України Михайла Вербицького.
… Кілька днів перед тим у селі була пересувна виставка до 200-ліття Михайла Вербицького — з експонатами із сіл Завадів і Залужжя Яворівського району та з доданими експонатами із цієї церкви. Ми застали її у краєзнавчому музеї Старого Самбора. На виставці справді є що подивитися. Про деякі експонати ми вже розповідали у матеріалі «Яворівські дороги Михайла Вербицького». Тут увагу привернули церковні обруси і покрівці тих часів, старі священичі ризи, які мав би вдягати отець Михайло Вербицький, вервечки із тернових кісточок…
Йосип Марухняк (фото)