П’ятидесятництво

П’ятидесятництво (назва походить від дня П’ятидесятниці – старозаповітнього свята, в яке на 50 день після Пасхи відбулося зішестя Святого Духа на Апостолів (В Біблії Дії розділ 2) — протестантська релігійна течія, яка виникла наприкінці ХІХ ст.

Богослов’я Церкви християн віри євангельської – п’ятидесятників, як і віровчення інших євангельських церков, ґрунтується на головному принципі протестантизму, чітко сформованому ще Мартіном Лютером – «тільки Писання». Отже основою духовного життя церкви ХВЄ є Свята Біблія. Заявляючи, що Слово Боже доступне для читання і дослідження кожній людині, пастори і проповідники закликають всіх віруючих самостійно читати і досліджувати Святе Письмо, вірити в нього і в практичному житті жити в повній згоді і гармонії з євангельськими нормами, спираючись на слова Ісуса Христа: «Якщо любите Мене – дотримуйтеся Моїх заповідей».

П’ятидесятники сповідують триєдність Бога – Отця, Сина і Духа Святого, кожна з Осіб якого має всі атрибути Бога. П’ятидесятники визнають, що Христос є єдиним посередником між Богом і людьми, вірять у відкупительну жертву Христа. Віровчення про спасіння базується на армініанстві – тобто вірі у те, що Христос помер за усіх людей і тепер від самої людини залежить добровільно прийняти цей дар Господа і успадкувати вічне життя, чи відкинути його й успадкувати вічну загибель. У п’ятидесятницькому богослов’ї відзначається особлива роль Святого Духа, що зійшов на землю для творення Христової Церкви в день П’ятидесятниці і тепер постійно живе у віруючих, надихаючи, навчаючи, викриваючи гріхи, освячуючи, зміцнюючи віруючих, роблячи їх здатними до усілякої доброї справи, відкриваючи потаємні духовні секрети, провіщаючи майбутнє.

Найбільш яскравою особливістю Церкви християн віри євангельської – п’ятидесятників є визнання і переживання хрещення Духом Святим як особливої події в житті християнина. Це вчення базується на проповіді Івана Хрестителя (Лк. 3:16, Ів. 1:33), а потім Самого Христа: «Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!» (Дiї 1:5). П’ятидесятники вірять, що хрещення Духом Святим звершується Богом і сьогодні і є прийняттям особливої духовної сили з метою побудови церкви, формування духовності людини, проповіді Євангелія в світі. Як правило, видимим свідоцтвом хрещення Духом Святим за вченням п’ятидесятників є глосолалія – говоріння невідомими («ангельськими») чи відомими мовами під час сповнення Духом Святим. При цьому хрещенні Дух Святий наділяє християнина духовними дарами (1 Кор. 12). Хрещенню Духом Святим має передувати народження згори – народження від води (Слова Божого) і Духа, що відбувається в момент покаяння і звертання до Бога. Народжена згори людина незалежно від того, чи відбулось вже хрещення Духом Святим, чи ні, є дитям Божим і спадкоємцем вічного життя. Народження згори не ототожнюється з водним хрещенням чи з хрещенням Духом Святим.

Богослужіння п’ятидесятники проводять у неділю і серед тижня в домах молитви, а за необхідності – в орендованих приміщеннях та інших місцях. Відзначаються свята: Різдво, Новий Рік, Водохреща, Стрітення, Благовіщення, Великдень, Вознесіння, Трійця, Преображення, Свято Жнив.

Основні священнодії: водне хрещення через повне занурення у дорослому віці, Вечеря Господня чи хліболамання з використанням прісного хліба і виноградного вина чи соку, молитви з покладанням рук (при висвяченні служителів, молитві над дітьми, над тими, що беруть шлюб, над хворими, а також під час молитви про хрещення Духом Святим).

Члени церкви християн віри євангельської ведуть тверезий спосіб життя, повністю утримуються від паління, вживання спиртних напоїв і наркотиків.

Історична довідка

Зазначене вище вчення про хрещення Духом Святим і стало причиною виникнення п’ятидесятницького руху, який є певним напрямом в загальній динаміці розвитку протестантизму. Організаційно цей рух виріс з так званого «руху святості», що отримав великий розмах наприкінці ХІХ ст. у Великобританії та США. Родоначальником сучасного п’ятидесятницького руху вважаються методистський проповідник Чарльз Фокс Пархам (1873-1929 рр.), який почав проповідувати в 1901 р. в церквах Канзасу про хрещення Святим Духом із знаменням говоріння іншими мовами, і один з його найбільш відомих учнів і послідовників – чорношкірий баптистський пастор Вільям Сеймур (1870-1922 рр.). Саме його діяльність привела до того, що з 1906 р. з Лос-Анжелеса в Каліфорнії п’ятидесятницький рух став поширюватись по всьому світу через проповідь цього вчення в різних деномінаціях. Такий характер виникнення визначив природу п’ятидесятницького руху як багатоукладну, що ввібрала в себе різноманіття релігійних, культурних, етнічних ознак і форм. Всесвітній п’ятидесятницький рух ніколи не був організаційно єдиним цілим, складаючись з багатьох деномінацій, союзів і груп церков. Серед них була найпершою і залишається на сьогодні найбільшою (4 млн. вірних) п’ятидесятницькою деномінацією Америки Церква Божа в Христі. В 1914 р. з неї виділилась нова деномінація – Асамблеї Божі (34,5 млн. вірних у світі). В 20-х роках ХХ ст. в структурі Асамблеї Божої (США) було створено Російську та Східноєвропейську місію з філією у Данцігу (Гданську).

У тих же 20-х роках ХХ ст. п’ятидесятництво потрапляє на територію сучасної України і далі поширюється територією тодішнього Радянського Союзу. Поширення п’ятидесятництва на території сучасної України розпочалося практично одночасно і незалежно в 3 осередках, які знаходились під владою різних країн. Духовними ж попередниками п’ятидесятництва в Україні і в Росії вважаються спільноти молокан і духоборів, а також деякі інші течії, які підготували підґрунтя для поширення п’ятидесятництва. Найстрімкіше п’ятидесятництво поширювалось в середовищі інших євангельських течій (баптистів, євангельських християн, адвентистів).

На Західній Україні, яка на той час була під владою Польщі, п’ятидесятницький рух почався влітку 1920 р. із приїздом у с. Биківці в районі м. Кременця українських селян, які були на заробітках в Америці і там навернулися до п’ятидесятництва. Практично одночасно завдяки реемігрантам п’ятидесятництво почало розповсюджуватись в Рівненській і Волинській областях. 1924 р. у м. Кременці було проведено перший з’їзд християн Святої П’ятидесятниці, на якому сформовано П’ятидесятницький Союз Церков під керівництвом Івана Герасевича (Гериса). У 1929 р. відбувся другий з’їзд, на якому були представлені українські і білоруські громади. 1929 р. українські, білоруські, польські та німецькі п’ятидесятницькі громади, що діяли на території Польщі, об’єдналися у Всепольський союз християн віри євангельської-п’ятидесятників під керівництвом Артура Бергольця. На 1939 р. Союз нараховував понад 300 громад і 25000 вірних, основну кількість з яких складали українці. Виходило декілька періодичних видань, існував Біблійний інститут у Данцігу, на утриманні Союзу функціонував дитячий будинок.

На Буковині, яка була під владою Румунії, п’ятидесятницький рух розпочався 1928 року так само проповіддю реемігрантів з Америки в євангельських церквах, а також через проповідь вже навернених у п’ятидесятництво віруючих з Румунії . До 1940 р. на території нинішньої Чернівецької області вже існувало близько 30 церков християн віри євангельської (як румунських, так і українських). Ці церкви продовжують існувати і зараз у складі сучасного Союзу церков християн віри євангельської України.

У Радянській Україні перша п’ятидесятницька громада була організована 1921 р. в м. Одесі місіонером американського об’єднання п’ятидесятників Асамблеї Божої І. Воронаєвим, який свого часу змушений був втікати з царської Росії через переслідування за релігійні переконання. В Америці він навернувся у п’ятидесятництво, а на початку 20-х років повернувся з Америки і почав активно проповідувати п’ятидесятницьке вчення серед баптистів, адвентистів, православних. У 1924 р. понад 50 громад організували Обласний союз християн євангельської віри з центром в м. Одесі. 3 вересня 1925 року було утворено Всеукраїнський союз ХЄВ, який тоді нараховував більше ста громад. З часом п’ятидесятницький рух поширився на теренах СРСР. На час розгрому Союзу у 1930-х роках в СРСР нараховувалося понад 500 громад і 25 тисяч вірних. Незмінним головою Союзу був Іван Воронаєв. Після ліквідації Союзу його керівництво потрапило до концтаборів, де і загинуло.

Гонінь зазнали й західноукраїнські п’ятидесятники. 1939 року, коли почалася Друга світова війна, і Польща була поділена, тут була встановлена радянська влада. Всепольський Союз християн віри євангельської припинив своє існування, а велика кількість пасторів була репресована.

В період німецької окупації України і Білорусі у 1942-1944 роках була спроба відновити діяльність Союзів християн віри євангельської та християн євангельської віри (відповідно до історичної належності до 2 різних союзів в СРСР та Польщі). Було утворено 2 центри: Один об’єднував ХЄВ (П’ятихатки, Дніпропетровської області), очолювався Г.Понурком, Д.Пономарчуком і П.Бідашом. Другий – поєднував ХВЄ (Барановичі, Брестської області), і очолювався Іваном Паньком та Сергієм Вашкевичем.

1945 р. радянська влада під загрозою нових репресій запропонувала керівникам п’ятидесятників увійти до Союзу євангельських християн-баптистів. Внаслідок цього була підписана так звана Серпнева угода 1945 р. Багато церковних громад п’ятидесятників (як ХВЄ, так і ХЄВ), особливо у західних областях увійшли до цього об’єднання і перебували в ньому до 1989 р. Водночас більшість громад не погодились на це, а незабаром новим об’єднанням була невдоволена і частина з тих, хто до нього увійшов. Труднощі виникали внаслідок практикування п’ятидесятниками на відміну від баптистів говоріння незнайомими мовами (глосолалії) як свідоцтва хрещення Духом Святим, пророкування, омовіння ніг під час богослужіння з хліболаманням (по прикладу омовіння Христом ніг апостолам під час Таємної Вечері). 1948 р. у м. Дніпродзержинську відбувся нелегальний з’їзд за участю делегатів всіх п’ятидесятницьких об’єднань. Було прийнято звернення до уряду та керівництва Союзу ЄХБ, в якому говорилось про важкосумісні особливості системи віровчення п’ятидесятництва і баптизму, а тому неможливість спільного об’єднання. П’ятидесятники просили від радянського уряду дозволу створити власний Союз церков. В результаті всі учасники цього з’їзду були заарештовані і засуджені.

1956 року після виходу на свободу лідери п’ятидесятницького руху, користуючись періодом “відлиги”, зібрали ще один нелегальний з’їзд у м. Харкові та звернулися до радянського керівництва з аналогічним проханням. Цього разу вони отримали позитивну відповідь і подали на реєстрацію до Ради у справах релігій у Москві необхідні документи з даними про місцеві громади. В результаті за цими списками розпочалися арешти і судові процеси над активними членами і керівництвом церков.

Таким чином п’ятидесятницьке братство було багато років роздроблене на кілька часток. Єдиного центру не існувало. Значна частина входила до Союзу ЄХБ. Починаючи з 1968 р., була дозволена реєстрація п’ятидесятницьких церков незалежно від ВРЄХБ (автономно). На 1989 р. в Україні з 652 п’ятидесятницьких громад 300 були зареєстровані у складі Союзу ЄХБ, 186 діяло нелегально і 166 (тобто лише чверть) були зареєстровані як п’ятидесятницькі (автономні). Саме кількість автономних громад подавалась державою як офіційна кількість п’ятидесятників; діяльність цих громад координувалась Радою пресвітерів. Незареєстровані церкви також мали свій керівний центр.

П’ятидесятництво у незалежній Україні

25-26 травня 1990 р. у м. Коростені відбувся Всеукраїнський з’їзд, на якому відроджено Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської-п’ятидесятників (Церква християн віри євангельської України), до якого увійшли п’ятидесятницькі громади зі Союзу ЄХБ, а також автономно зареєстровані і незареєстровані церкви ХВЄ і ХЄВ. Головою Союзу було обрано Миколу Мельника; 1998 р. його замінив Михайло Степанович Паночко.

На 1990 р. в Союзі нараховувалося 400 церков. На 1 січня 2007 р. до складу Союзу входила 1491 громада, де налічувалося близько 101 тисячі вірних, діяла 51 місія. У Союзі діє 24 обласні об’єднання церков ХВЄ, об’єднання церков ХВЄ Республіки Крим і міське об’єднання церков Києва. Станом на початок 2008 року понад чверть всіх громад Союзу діють у рівненській та Волинській областях.

Офіційними органами Союзу Церков ХВЄ є журнали “Благовісник”, “Євангельський голос”, “Євангелист”. Окремі громади видають свою періодику. Загалом нараховується 27 конфесійних періодичних видань. П’ятидесятники відомі своїми радіо та телепрограмами.

Церква має служителів: єпископів, що очолюють регіональні об’єднання п’ятидесятницьких громад, пресвітерів чи пасторів, які є керівниками громад, євангелістів, проповідників, дияконів і дияконіс, наставників та наставниць. Обраних на зборах громади служителів благословляють на служіння старші за служінням служителі з молитвою і рукопокладенням. За скоєння гріху чи відпадіння у єресь служителі церкви можуть бути позбавлені священного сану і піддані методам церковного впливу, як і всі інші члени церкви.

Підготовка кадрів для потреб Союзу здійснюється у 16 біблійних семінаріях, інститутах та школах. Також діють різноманітні біблійні курси і школи при громадах, 1011 недільних шкіл для дітей.

Діє 9 реабілітаційних центрів для повернення до повноцінного життя в суспільстві нарко та алкоголезалежних, щороку організовуються дитячі табори для оздоровлення дітей по всій території України, звершується духовне і благодійне служіння у 40 в’язницях, дитячих та старечих будинках, лікарнях, інших місцях. Звершується місіонерська діяльність в різних частинах України і Російської Федерації.

Всеукраїнський Союз християн віри євангельської-п’ятидесятників входить до складу всесвітнього п’ятидесятницького союзу Асамблеї Божі. М.С. Паночко є членом Виконавчого Комітету Всесвітніх Асамблей Божих.

Поряд з вищеназваним союзом в Україні діє Союз вільних церков християн євангельської віри, який на 1 січня 2008 р. об’єднував 182 громади, 9 місій, 1 братство, веде 3 духовні навчальні заклади, видає 6 періодичних видань. Головою Союзу є Василь Федорович Райчинець.

ВСЦХВЄ(п) та СВЦХЄВ є членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій.

Крім того в Україні діє низка інших п’ятидесятницьких об’єднань, зокрема: Союз Церкви Божа Церква України ХВЄ (63 громади, 6 місій, єпископ Віталій Вознюк; діє в основному в південних та східних регіонах, центр в м. Донецьку), Український центр Об’єднаної церкви християн віри євангельської (об’єднує значною мірою незареєстровані громади: станом на 1 січня 2008 року налічує 26 зареєстрованих і 115 незареєстрованих громад, має 8 місій, 2 духовні навчальні заклади, центр в м. Дніпропетровську; керуючий єпископ – Георгій Арсентійович Бабій), Союз Церкви Божої України (єпископ Демидович Олексій Олексійович), Собор Церков України ХВЄ (єпископ В.Дегтяренко), Українська місіонерська церква (голова Духовного управління В.М.Решетинський) та інші. Разом з тим понад 200 п’ятидесятницьких громад діють як незалежні.

Актуальні статистичні дані конфесії можна знайти у розділі “Статистика релігій в Україні”, а перелік веб-сторінок конфесії – у розділі “Україна релігійна в інтернет-мережі”.

Використані джерела і література.

• Головащенко С.Історія християнства: Курс лекцій. — К.:Либідь,1999. — С.188-210, 254-315
• Любащенко В.І. Історія протестантизму в Україні: Курс лекцій. — 2-е вид., доп. і виправл. – К.: Поліс,1995. — 350с.
• Решетніков Ю. Санніков С. Огляд історії Євангельсько-баптистського братства в Україні. Одеса.: Богомисліє, 2000. — 230с.
• Санніков С.В. Огляд історії християнства. К.: Світ знань, 2007. — С.719
• Статистичний звіт Державного департаменту у справах релігій за 2006 р. – Київ, 2007.
• Церква християн віри євангельської – п’ятидесятників // Релігійна панорама. 2001. №7. С.56-75
• Франчук В. Просила Россия дождя у Господа. – К.: Світанкова Зоря, 2001. — Т.1 – 648с.
• Франчук В. Просила Россия дождя у Господа. – К.: Світанкова Зоря, 2001. — Т.2 – 376с.

Підготувала: Тамара РЕШЕТНІКОВА

Останнє оновлення — 26 березня 2008 року