Сергій Гончаров — християнський блогер, тернопільський монах місійного згромадження Редемптористів. Вже більше року він як Падре Серж розповідає молоді про цінності та віру простою і доступною мовою, не оминаючи складних тем. У своєму блозі він говорить про те, що сам хотів почути у свої студентські роки, коли ставав християнином.
Джерело: Generation Ї
Блог веде українською мовою, хоч сам є білорусом за національністю. Окрім України його аудиторія — це діаспорна молодь у Польщі, Італії, Іспанії та США.
Падре Серж розповів Поколінню Ї чому став блогером, як служив в Америці під час карантину та який гріх, на його думку, спричинив кровопролиття в Білорусі.
Отче Сергію чи Падре Серже, як сучасні люди ставляться зараз до церкви?
По різному. Взагалі, ставлення до церкви є питанням образу, який формується у людей в певному інформаційному просторі, який вони сприймають. Інше питання, з яких джерел походить цей простір, тобто, хто його творить? Вочевидь, у нас є певні люди, які були визначними саме в церкві. Можливо, частина образу церкви будується саме на цих подвижниках віри, які були незламними, які займалися благодійною діяльністю. Можливо, хтось будує свій образ церкви на людях, які були в церковній структурі і згрішили: вони впали і, можливо, був якийсь публічний скандал. Тож він може будуватися також і починаючи від цих людей. Тому образ церкви — це є образ зібраної певної інформації, яку людина сприймає. І в залежності від того, чи людина практикує присутність у церкві, чи вона далеко від неї є — це формує образ церкви більш наближений до реальності чи віддалений від неї.
Ви маєте свій блог і говорите про цінності простою мовою для молоді. Вашому YouToube каналу більше року. Те, що ви робите — дуже новаційне для України. Ви позиціонуєте себе як християнський блогер і на фестивалях, таких як “Вітер НаДії”. Як це — бути одночасно і священиком і блогером? Яка міра відповідальності в цьому і чому вирішили перенести місійну діяльність в інтернет?
Взагалі, місійність церкви — це така річ, яка покликана промовляти до людей, де б вони не були. Якщо люди є в інтернеті, то треба шукати шляхів, щоби промовляти до людей там. Інша справа, що в Україні дуже слабо розвинений церковний медіапростір. Тобто церква слабо виходить до комунікації з людьми, які не є в церкві. Які є, можливо, в якомусь іншому місці і, навіть, зацікавлені церквою. Але церква з важкістю виходить до цих людей в медіапростір. І тому треба було це робити. Якщо ніхто не робить, то хай робить той, кому Бог дає робити.
Я думаю, що наступне покоління вже з набагато меншим упередженням буде ставитися до місійності в медійному просторі. Раніше, коли ввели книгодрукування, то церковні кола теж з упередженням ставилися до цього. Церковні тексти продовжували все одно уперто писати від руки: Слово Боже потребує такого пошанування. Але потім ввели такий зручний спосіб розповсюдження Слова. Я думаю, що щось подібне буде і з медіапростором. Просто церква має зрозуміти, що люди чекають, вони хочуть зустрітися! Мені здається, треба показати на своєму прикладі, що є люди, які хочуть зустрітися з тобою. Спочатку в медіапросторі, а потім — у реальному житті. Привести їх до якогось більш живого розуміння церкви через спілкування.
Ви говорите без церковних канцеляризмів, а як ви придумували свій образ і псевдонім? І чому вирішили обрати саме таку манеру подачі інформації?
Я хотів промовляти до себе. До того як на мене звалився багаж богослов’я. Тобто я себе уявляв в тому періоді часу, коли поставав як християнин і коли в мене було багато запитань. А через такий образ — до людей, які переживають те саме, що я колись переживав.
Я не думаю богословськими термінами, хоч вони й допомагають більш чітко виразити свою думку. Проте цю думку ти виражаєш тільки для тих людей, хто в цій матриці живе, хто ці всі терміни розуміє. Коли ми читаємо Біблію, Новий Завіт, то читаємо багато прикладів із повсякденного життя, які представляє Ісус Христос і на яких будує своє навчання. Це є реальне життя і прості приклади, які є зрозумілими. Я думаю, що такою мовою потрібно говорити теж до людей, щоби вказати, куди можна рухатися чи поставити певні питання, які прозвучать у вухах людей.
Сержем мене називали давним-давно. Це те, що я виніс із вулиці. Бо нормально є у вуличному середовищі, коли ваші імена скорочують, використовують інші форми. Я хотів бути таким Сержем для тих, хто мене чує. Оцим звичайним хлопцем, з яким ти зустрічаєшся на вулиці, і який говорить з тобою про важливе. Молоді люди обговорюють поміж собою питання, які їх турбують, які вони не приносять до церкви. Але обговорюють з ось такими от Сєржами, Максами та іншими людьми. А Падре — це отець італійською. Наше згромадження Редемптористів — з Італії. В нас є такий внутрішній сленг, коли ми часто називаємо одне одного по-італійськи “падре”.
Вашою аудиторією є переважно молодь. Наскільки є актуально зараз для молодих людей в сучасній Україні слухати думку отця з певних питань: наприклад, стосовно дошлюбного сексу чи татуювань? Наскільки вони готові чути і сприймати цю думку?
Досвід показує, що чують і хочуть чути. Дехто хоче чути і дискутувати, відстоювати свою точку зору. Але це показує тільки те, що люди є небайдужими до цих тем.
Хочу сказати одну річ: я є християнином, я вірю в Бога, який стався людиною і жив серед людей. Тому для мене важливо діяти в такий спосіб, щоби діяти серед людей. Не говорити зверху наказовим способом, а саме спілкуватися. Їсти той самих хліб. Для мене важливо говорити про щоденні, актуальні теми та спілкуватися на одному рівні з людьми. Щоб з ними разом підніматися, формувати сумління. Це є одним із моїх завдань – працювати над формуванням сумління: щоб людина самостійно могла розрізняти добро від зла.
Беручи до уваги одне із ваших відео «Мій маленький атеїзм». Останнім часом в Україні серед молоді є така тенденція навіть не атеїзму, а агностицизму. Вони кажуть: «Мені важко повірити, тому що я цього не розумію». Як ви доносите свою думку до різної молоді?
Якщо людина не має досвіду реального переживання церковного життя, переживання віри і не бачить досвіду людей, які називають себе віруючими. То вона собі ставить вповні правильне питання: «А в чому тоді сенс віри, якщо люди вірять і не змінюються? Якщо люди вірять, але все рівно вони є опановані гнівом, заздрощами, осудженнями. В чому тоді сенс цієї віри, цієї молитви, якщо нічого не працює з того?». І то є питання також виховання у вірі і реального прикладу. Люди не бачать досвіду і тому говорять, що для чого мені ця релігійна маска. Що я говорю у блозі, так це про те, що давайте знімати маски і говорити про віру відверто, чітко і зрозуміло.
До речі концепт цього відео є досить цікавим: ви йдете на гору і ніби порівнюєте, проводите метафору образу гори з духовним зростом.
Просто я був у горах, і була гора. Часто ми, коли проповідуємо використовуємо образи. Тому що образи і історії вони легше запам'ятовуються. Також проповіді Ісуса вони були з образами і історіями - вони легко запам'ятовувалися і над ними можна було роздумувати, що вони означають. Зазвичай я просто розповідаю якийсь образ словесно, але якщо є гора, то давайте також підемо в цю гору і на ній будемо показувати що я маю на увазі.
А яке ваше улюблене відео серед власних?
Часто так буває, що відео, які подобаються тобі, середньо заходять аудиторії. А відео, які якось так під натхнення швиденько написав, стають досить відомими. Наприклад відео про забобони поширилося і має більше ніж 200 тис. переглядів у Facebook. Кожне відео, яке я знімаю воно для мене є важливим. Цей момент, коли його записую, коли опрацьовую. В деяких відео мені не зовсім вдалося відкрити тему. Наприклад, я хотів більш заглибитися в питання алкоголю і алкоголізму, яке пробував піднімати. Воно дуже загальним є для мене. А яке найкраще відео, я вам зараз не скажу.
Теми ваших відео досить дискусійні. Як ви доносите точку зору церкви з цього приводу? На кого орієнтуєтеся і як відбувається цей фідбек аудиторії?
Теми, які я обираю, є актуальними, про які дехто говорить, дехто слабо говорить. Однак запит на них є трохи більшим ніж насправді вони висвітлюються в церкві. Для мене орієнтиром є Папа Франциск. Бо він на ці питання вже дає відповіді. Часто я просто дивлюсь що він говорить і ретранслюю - зі своїми прикладами говорю його думку. Він є таким авторитетом, на якого я дивлюсь. А взагалі, я не є Єпископом щоби навчати як церква вчить. Я тільки вказую на те, що є: яким є навчання церкви. Я не є представником. Бо представник в такому більш дискретному значенні слова є Єпископ. Я є представником по суті Єпископа. І я просто показую на те, які є варіанти, думки і дискусії. Намагаюсь щиро говорити, бо я думаю, коли ми йдем разом, а моя ідея - це власне шлях разом, то я ставлю питання, на які ми разом шукаємо відповіді.
Питання, які я представляю вони є питаннями часто відкритими. Питаннями сумління, власного вибору людини. І це тому вартує уваги. Власне тут починається цей фідбек, коли люди висвітлюють свою думку, коли задають питання чи поміж собою починають спілкуватися. І це, думаю, правильний шлях - виставляти на загальне обговорення важливі тематики.
На кого із закордонних блогерів ви орієнтувались? Адже в Україні є мало таких прикладів.
В християнському світі є блогери різних форматів. Для мене одним із прикладів є Адам Шустак — польський блогер, домініканець, який щоденно випускає відео. В нього служіння в медіа є досить серйозним. Ну, не знаю чи я досягну рівня Адама Шустака і чи варто аж так його наслідувати. Господь говорить що кожна людина має своє покликання, свій спосіб промови. Однак для мене ця людина є прикладом, оскільки не боїться говорити про важливі теми на камеру. Наприклад, у нього є відео “Czy palenie jest grzechem?”, де він бере кубинську сигару, затягується і каже: “Давайте поговоримо чи куріння є гріхом”.
Є декілька християнських блогерів у російськомовному сегменті. Наприклад в Білорусі працює “Batushka ответит”, який є моїм знайомим. Він теж такий цікавий чоловік, але працює трохи в іншій манері, ніж це роблю я. Однак теж піднімає важливі питання та виводить їх в медіапростір.
В одному із інтерв’ю ви анонсували, що плануєте створити співпрацю блогерів. Що це буде за співпраця?
Зараз це питання можливостей, які відкриваються. В мене є знайомі блогери: семінаристи з каналу IZI, деякі протестантські блогери. Колаборація з блогерами це одна річ, яка мала би спрацювати. А інша річ — залучення нових людей, молодь зокрема.
Отче Сергію, що Ви можете сказати про цей період, для багатьох карантинний, а для Вас період служіння в американсько-українській спільноті?
Моє служіння в Сполучених Штатах було неочікуваним для мене. Бо я планував їхати тільки на Великий піст — зустріти Пасху і повернутися в Україну, щоб святкувати її також за старим стилем. Однак моє перебування в Америці затягнулось на п’ять місяців. На п’ять карантинних місяців. Служіння під час карантину дещо інше. На початку все йшло за планом: я їздив на реколекції, зустрічався з людьми. Але як тільки оголосили, що в Сполучених Штатах розвивається пандемія — парафії зачинились. Це було рішення церкви.
Ми вели онлайн-трансляції щоденно. Вели також онлайн-молитви. Виявилося, що в Сполучених Штатах в мене є певна кількість підписників, з якими я більше контактував через Instagram, вів навіть щоденні трансляції. Бувало, що хтось міг приїхати на сповідь, з дотриманням соціальної дистанції і надзвичайних норм спілкувалися. Але ми, здебільшого, вели досить затворницьке життя, а якщо треба було щось купити — замовляли онлайн.
Це був період витишення і продумування певних планів. Після повернення з осені будуть розвиватися інші платформи також в нашому згромадженні Редемптористів. Вони самі ввійдуть у медіапростір. Це буде з боку певних парафій і з боку студентату згромадження. І вочевидь будемо творити певну систему редемптористичної місії. Це одна річ. А друга річ це те, що я впевнився, коли був у Сполучених Штатах, що моя місія вартує продовження. Я не раз спілкувався з людьми, які свідчили, що перебуваючи разом у молитві, творячи таку онлайн-спільноту вони надихалися до життя, не втрачали віри та надії.
Ваша Батьківщина Білорусь зараз переживає непрості часи. Що ви можете сказати з приводу всіх подій, що зараз відбуваються там?
Знаєте, я одну річ зрозумів: наскільки важким гріхом є брехня. Здається ось збрехав раз, два. Але скільки цієї крові пролилось, якої можна було би уникнути одним простим рішенням – не брехати! Показати справжні результати виборів, провести чисте голосування, з можливістю спостерігати як ведеться підрахунок голосів. Правда могла просто не допустити того, що відбувається. Але брехня за брехнею будує страшну систему. Таку систему, яка нищить життя людей. Нищить сумління людей. Тому те, що я зрозумів зараз — гріх вбиває. Брехня є гріхом. Брехня завжди є гріхом.
Головний меседж Падре Сержа: будьте щирі з собою і з ближнім.