Пам’яті пророка: Київ святкує 200-річчя народження Кобзаря

Столиця України зустрічає величний ювілей — 200-річчя з дня народження Тарас Григоровича Шевченка. Готувалися як можна було заздалегідь та ґрунтовно, не зважаючи на всі політичні обставини. Відкрився відреставрований музей Кобзаря, в різних куточках проводились масові заходи вшанування письменника, неперервні поетичні читання, а підземка нагадувала про прийдешню дату плакатами.

Столиця України зустрічає величний ювілей — 200-річчя з дня народження Тарас Григоровича Шевченка. Готувалися як можна було заздалегідь та ґрунтовно, не зважаючи на всі політичні обставини. Відкрився відреставрований музей Кобзаря, в різних куточках проводились масові заходи вшанування письменника, неперервні поетичні читання, а підземка нагадувала про прийдешню дату плакатами. Не забули про пам’ять пророка України і оспівані ним козаки, відзначивши подію в Мамаєвій Слободі.

«Сьогодні ми маємо великий день шанування генія людства, бо кожна земля має геніїв своїх, кожна земля родить тих, кого називають «патріархами народів». Для України такою постаттю став Тарас Григорович Шевченко, наш Кобзар. Розуміємо, що в кожній хаті поруч з іконами висить портрет письменника в рушнику. Якщо казати про його твори як про іконографію, то його образ відображує цей генофонд, генетику українців, які зберегли в собі ту мудрість. Він віддав сповна цей творчий дух, який ми назвали пророчим. Сьогодні, святкуючи 200-ліття від його народження, ми наповнюємось тим духом, який він передав своїм пером», — йшлось у проповіді у козацькій церкві.

Природа ніби сама подарувала найкращі умови для проведення урочистостей. Сяяло не по-березневому тепле сонце, падаючи білими променями на стіни церкви під час недільної Літургії. Проповіді священика гучно лунали у камерному приміщенні дерев’яної церкви, відновленої за зразком XVIII століття. Віряни пропускали кожне слово через свої серця та дивувались збігам у творах Шевченка з подіями, які відбувались зовсім поруч та зараз, вже у столітті XXI-му.

По завершенню молитов, під передзвін церковних дзвонів хресна хода рушила на майдан, де на сцені тривали вже світські промови, поетичні читання та співи віршів. Одна з виховательок несла чорно-білий портрет Кобзаря, виконаний немов рукою досвідченого художника. Пізніше з’ясувалось, що це малював учень лише 4-го класу, вклавши у свою роботу всю повагу та любов до художника. Особливо зворушливим були юні учні гімназії, які старались особливо виразно читати серйозні твори Шевченка.

Козаки не могли оминути особливого шанування поета, а тому на його честь вивезли хоругви, гарцюючи на конях. Разом з церковним хором весь люд на площі співав спершу «Заповіт», а потім й гімн України, завершуючи його вигуками «Слава Україні – Героям слава». Актуальна ситуація в країні як ніколи відповідала визвольному духу творів пророка.

«Слово Шевченка не лише тільки пророче, але воно здійснилось у діючому часі. Ми повертаємося сьогодні до його письменності, тому що відчуваємо там велике джерело натхнення і мудрості, яке є таким необхідним для нас. Ми молимося до Бога та святих його про захист та дух бадьорий. Ми молимось за воїнів на кордонах, які подивлялись на зброю та БТРи зі спокоєм, а сьогодні вони наповнені рішучістю захищати свою землю. Ми молимось і за ворогів, бо Господь говорив «не проклинайте, але любіть ворогів своїх». Сонце гріє землю весняну сьогодні і добрим, і злим, а ненависті завжди багато, проте бракує любові», — підкреслив служитель.

До читань долучались абсолютно різні люди. Вони були з протилежних регіонів України, виголошували промови як українською, так і російською мовами, завершуючи їх обов’язковим прочитанням улюбленого віршованого твору. Деякі слухачі не стримували сліз, усвідомлюючи актуальність та точність влучання слів Кобзаря у сучасність й після 200 років від його появи на світ.

Організатори не могли не згадати про Майдан, про героїв Небесної сотні, спогади про яких лунали і після Літургії у козацькому храмі. Козак Мамай (Костянтин Олійник) певен, що якби Шевченко міг жити зараз, то він би серед перших вийшов на головну площу країни, був би й на Грушевського, і на барикадах Інститутської, не оминаючи дарованої Богом можливості завоювати жадану свободу для свого рідного, понівеченого народу.

«Дякуємо батькам Тараса за те, що виховали таку душу, яка до сьогодні гомонить своїм словом, яке зачіпає серце і дарує людині життя гідності. Сьогодні, коли розпочинаються державні події, перед нами постають його слова: “Борітеся – поборете, вам Бог помагає”. І ми розуміємо, що Бог допомагав і буде допомагати. Ми звертаємось до Тараса Григоровича та просимо, щоб він молився за нас, за нашу землю, за нашу долю, виборюючи її своїм словом за наше життя та віру», — наголошувалось у проповіді.

Після прослуховування віршів гості розійшлись насолоджуватись сонячним початком весни, а зі сцени ще довго лунав спів пророчої поезії у виконанні сивого кобзаря, чий образ так любив згадувати сам Тарас Григорович. І кожен дорослий чи малий міг сьогодні згадати, як важливо пам’ятати та тим паче перечитувати твори Кобзаря, які не втрачають своєю важливості для українського народу.