У невеличкому селі на Київщині несподівано розташувалась солідна пам’ятка архітектури – екзотична Покровська церква, схожа на мечеті, візантійські церкви, готичні храми, але тільки не на православну церкву з української глибинки. Серед творців цього дива є й Микола Реріх.
Село Пархомівка розташувалось в глибинці Київської області – у Володарському районі, кілометрах у 100 від Києва, у 30 від Білої Церкви й у 15 км від траси Київ – Одеса (звертати в Гострій Могилі).
На початку 19 ст. це невелике село обзавелось величною пам’яткою – Святопокровською церквою. Оскільки, один із «замовників» будівництва – відомих в ті часи магнатів, братів Голубєвих, крім усього іншого, був вченим-сходознавцем, то й церква вийшла абсолютно неординарною. В обрисах православного храму можна побачити риси мусульманських мечетей, візантійських храмів, європейських готичних соборів тощо – але східні мотиви, безумовно, є домінуючими. До мистецького наповнення церкви приклався сам Микола Реріх: за його ескізами зроблено зовнішні мозаїки церкви – “Спас” над центральним входом й “Покрова” над бічним. Зовнішній декор, у цілому, є цікавим – окрім вражаючих мозаїк тут можна побачити різноманітні стилізовані символи, надписи, знаки, про призначення яких «необізнаному оку» можна тільки здогадуватись. Решітки, засуви на дверях, водостічні труби, усе виділяється якоюсь незвичайністю й притягує погляд. Мені ще кольори цієї цегляної сподобались – м”які й дуже приємні оку)
Церква вражає своєю монументальністю й екзотичністю – а з усіма навколишніми спорудами створює цілісний архітектурний комплекс. Особливою величності їй додає розташування у невеликому селі, де «конкурувати масштабами» доводиться з невеличкими хатами. А висота дзвіниці, між іншим, 50 метрів. Будувалась церква з солідним розрахунком на 2000 прихожан, в сучасному ж селі мешкає відсили 900 жителів...
Окрім церкви, комплекс складається з огорожі з масивними центральними воротами «як на Сході» (окрім них є ще невеликий в’їзд з вежами, що вже нагадують готичний стиль), будиночку священика, який зараз у зовсім поганому стані – закинуті стіни з проваленим дахом, а також невеликої сторожки, яка здається «обжитою» й якимось чином використовуваною нині. На подвір’ї також розташувалась криниця, й загалом територія поруч із церквою є охайною та доглянутою.
Цікаво було б потрапити у середину церкви чи піднятись не дзвіницю, але просто приїхавши посеред дня до церкви ніякої можливості для цього не помітили: усе було зачинено. Колись же, мабуть, у цих панів “зі смаком” й палац відповідний мав би бути, але то вже давно надбання історії.
Найкращий спосіб оглянути Пархомівку – доїхати туди власним авто чи на велосипеді. Доїхати громадським транспортом напряму з Києва, здається, неможливо – а от з Білої Церква автобуси туди, кажуть, існують. Інфраструктури особливої не помітили, але з якогось невеликого генделика лунала весільна музика, та і магазинчик з наявними продуктами та відсутнім асортиментом теж мав би десь бути